Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Доба палеоліту і мезоліту.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
16.12.2018
Размер:
307.63 Кб
Скачать

39. Культурно-національний рух в Україні. Політичні партії, товариства другої половини19 ст.

Впарі з тим, як на степовому півдні України росте й могутніє козаччина, в старих, культурних центрах краю зароджується культурно-національний рух, що згодом, подавши руку козаччині, призвів до відродження Української Держави. Започатковують цей рух старі, магнатські роди України й Білорусі, переймають його українські міщани, а завершує козацтво й створена з нього аристократична верхівка Гетьманщини. Тяжке було положення українського живла на землях, що ще до люблинської унії ввійшли в склад польської держави. Нащадки старих княжих боярських родів, оскільки не були винищені фізично, позбавлені маєтностей і впливів, або розплилися в безправній народній масі, або спольщилися. Українське міщанство, коли придержувалося прадідівської віри, було відсунене магдебурським правом на сірий кінець громадського життя. Не краща доля зустріла духовенство, а вже на самому дні життя опинилося закріпощене селянство. Здавалося, що на все українство того часу прийшла хвиля національно-політичної смерти й заглади. В куди кращому положенню найшлися ті українські землі, що від розвалу Української Державности до 1569 р. входили у звязок з Литвою; тут довго іще не переводилася стара українська аристократія, що хоч і відсунута від участи в політичному життю держави, всеж таки не визбувалася своїх маєтностей й не випускала з рук посад і достоїнств місцевої адміністрації. Перед польською кольонізацією й переходом маєтностей українських князів і бояр у руки польської шляхти, боронив її Литовський Статут, що в парі з тим стояв на сторожі української мови в урядуванню й української церкви, як керівного, культурного чинника тих земель. Тай безпосереднє по злуці земель Українсько-Литовської Держави з Польщею, місцева аристократія не зразу втратила своє упривілейоване становище. Українські й білоруські вельможі стають воєводами, каштелянами, сенаторами, депутатами на сойми й трибунали; в такому характері вони доволі довго мають змогу обороняти перед чужинецьким заливом права української мови, церкви, устрою й взагалі культури. Але те, чого не змогла доконати політична перемога Польщі, доконало само життя. Східньо-українське панство доволі скоро зрозуміло, що його культурно-національний консерватизм, виходить йому на шкоду. Томуто воно, ніби й ніким не примушуване, з власної волі, полячиться. Починається від модної в ті часи латини в слові й письмі, від ноші й звичаїв, а кінчається на самій вірі й національности. Де далі, навіть ті вельможі, що скрізь і завсігди маніфестуються, як українці, підчеркують свою приналежність і відданість «руській вірі», в дійсности стають поляками під культурним і політичним оглядом, їх найблизші нащадки кидають врешті й цю одиноку признаку національности — «руську віру» й уже без решти винародовлюються. Такий духовий занепад переживало українство до половини XVI ст. якраз в пору найбуйнішого розцвіту, «золотого віку» польської літератури й культури взагалі. Польща, що до того часу не мала чим імпонувати Україні й, як ми бачили, користала з її культурних скарбниць, а в ділянці образотворчости бачила в Україні недосяжний ідеал, тепер, під впливом гуманізму й реформації, переживає велитенський, духовий підйом. Упривілейовану дотепер латину займає тут жива народня мова. На літературному обрію зявляється характеристична для того часу постать Миколи Рея, письменника, що поширив межі літературних зацікавлень далеко поза догматичні диспути церковної єрархії й підняв високо понад рівень моральних напучувань. Вступлення на польський престіл короля Жигмонта Августа (1548) розпутує в Польщі нагальну боротьбу шляхти — проти магнатів-можновладців, проти короля, проти всевладнього становища католицької церкви та єрархії. Протестантизм, кальвінізм, гуситизм, аріянство, ціла низка протикатолицьких течій, опановує уми польської шляхти до того, що легати римського престолу ламають руки над невідхильним провалом католицизму в Польщі. Правда, з цього великого гамору в Польщі нічого путнього не вийшло. Зросла полемічна література, поезія, повість, виробилася польська літературна мова, складними питаннями релігії й суспільно-громадського життя зацікавилися широкі маси, але разом з ослабленням королівської влади запанувала в Польщі анархія, а розбурхану стихію бунту проти зловживань католицької єрархії дуже скоро приборкали єзуїти. Єзуїти, спроваджені до Польщі 1560-их рр. на рятунок загрожених позицій католицької єрархії, дуже скоро сталися панами положення. Проповіддю й школою завоювали вони уми польського громадянства. Залишивши шляхті вільну руку в експльоатації дочасних дібр, вони обняли всевладу в справах церкви й релігії. Польща, що за Жигмонта Августа вважала себе найбільш вільнодумною країною під сонцем, по приході єзуїтів сталася заборолом назадництва й безпримірної, релігійної нетерпимости. В умовах ідеальної гармонії польської шляхти з єзуїтами, в добу найвищого зросту культурно-політичної експанзії Польщі, прийшло до пропамятньої «інкорпорації» східньо-українських земель. Здавалося, що для українства вибила остання година. А всеж таки... «власне в той рішаючий момент, коли мала на віки рішитися доля України, коли національна смерть уже віяла своїм крилом над нею», сталося неждане чудо — відродження Нації.

 У історії У, її народу цей період характеризується підйомом ліберального, національного і демократичного прямування. Утворення національних партій У: Революційна укр.ая партія (РУП) - утворена в 1900 р. у Харкові на зборах студентських громад. Фундатори партії -. Д. Антонович, М. Русов, Л. Матусевич, Д. Познавский і ін. У 1902 г, складалася з 6 організацій: у Києві, Харкові, Полтаві, Лубн, Прилук і Катеринославі - на чолі з центральним комітетом. Ціль партії - боротьба за національні права і соціальну революцію. Відстоювали соціальні інтереси селянства, що вважали основою укр.ой нації. Свої програмні вимоги викладали на сторінках нелегальних видань: газети «Селянин» і часопис «Гаснуло». Фракції: 1) Більшість членів РУПа на чолі з Н. Поршем, В. Винниченко і C. Петлюрою вважало, що ця організація повинна бути національною партією, у якій входять винятково українці і який об'єднує націоналізм і марксизм. Соціал-демократична орієнтація партії; 2) Група Н. Михновского виступала з націоналістичних позицій за «самостійну У» під гаслом «У. для українців». 3) Група М. Меленевского вважала, що РУП повинна відмовитися від національної орієнтації, стати автономною частиною Російської соціал-демократичної партії. У умовах що насувається революции- розкол був неизбежен. Народна укр.ая партія (НУП) - у 1902 р, група М Михневского вийшла з РУПа й організувала невеличку по чисельності НУП. «Спілка» - у 1904 р. із РУПа пішла. група під керівництвом М. Меленевского, що проголосила себе «укр. соціал-демократичною спілкою» («Спілка») і на початку 1905 р. влилася в меншовицьку фракцію РСДРП на правах її автономної частини. Чисельність «Спілки» у роки революції - до 6 тис. чел. , особливою підтримкою користувалася серед залізничників і з/х робітників. УСДРП - у 1905 р. частина, що залишилася, РУПа перейменувалася й Укр. соціал-демократичну робочу партію (3 тис. чоловік). Лідери: В. Винииченко, Н. Порш, Д. Антонович, С. Нетлюра. Вимоги партії: демократизація суспільного ладу, автономія У, конфіскація значної земельної власності. Укр.ая радикальна партія (УРП) виникнула в 1904 р. на чолі з письменниками А. Гринченко, С. Єфремовим, Д. Дорошенко й ін. Укр.ая демократична партія (УДП) - на чолі з А. Дотоцким і Е. Чикаленко виникнула в 1904 р. Обі партії, нечисленні по складі, стояли на ліберально-буржуазних позиціях, близьких до росіянкою кадетської партії. Вони виступали за конституційну монархію в Росії з наданням автономії У, земельну реформу. Загальноросійські партії на У. РСДРП - виникнула в 1898 р. Їхньої організації в основному діяли серед пролетаріату. Основні центри: м. Київ, Харків, Одеса, Катеринослав, Луганськ. Лідери партії на У: Н. Скрыпник, Г. Петровский, Артем (Сергєєв). Ідеологія: керівна роль пролетаріату в революції і диктатура пролетаріату. Не мали великого успіху на У. Партия соціалістів-революціонерів (ПСР) - утворилася на-рубежі 1899-1900 р. на основі з'єднання народницьких ідей із марксизмом. Керівники партії В. Чернов, на У - В. Дорошенко, В. Зензинов. Соціальна опора - селянство. Есери широко-практиковали терор: від міністрів до рядових поліцаїв. Конституционно-демократичесная партія (КДП) або Партія Народної Свободи - утворена в 1905 р. на основі об'єднання двох груп «Спілка Звільнення» і «Земцев-конституционалистов». Bo-главі партії вчені і суспільні діячі: П. Мілюков, П. Струве й ін. Цілі партії - конституційно-парламентська імперія з 2-палатним парламентом. Для всіх національностей - свобода культурного розвитку. «Спілка 17 жовтня» (октябристи) - виник наприкінці 1905 р.. Лідер партії - московський промисловець А. Гучков. У партію входили представники значної і середньої буржуазії, земські діячі. Програма партії: зберігання царської влади, єдиної і неподільної Росії, установлення конституційної монархії. «Спілка Російського Народу» - чорносотенна організація в главе-с А. Дубровиным, В. Вуришкевичем, М. Марковым. Виник у 1905 р. Программа: национал-шовинистическая, боротьба з євреями й іншими національними меншостями (поляками, українцями). Висновок: НА початку XX в. на У відбувається підйом ліберального, національного, демократичного прямування. У результаті виникнули укр. політичні партії, що виступають за автономію У и широкі соціальні реформи. Активно діяли на У и загальноросійські партії: РСДРП, ЕДП, ПСР, анархісти