- •Доба палеоліту і мезоліту
- •3. Кімерійці, скіфи, сармати.
- •4. Грецькі колонії у Пн. Причорноморї.Боспорське царство
- •5. Племінні союзи. Анти, їх держава і міста.
- •6. Походження та розселення словян.
- •7. Русь, Руська земля. Становлення держави.
- •8. Утворення Київської Русі.
- •10. Передумови та причини прийняття християнства Київською державою.
- •11. Ярослав Мудрий : Внутрішня та зовнішня політика.
- •14.Загарбання українських земель іноземними поневолювачами у 14-15 ст.
- •15. Козацтво України.
- •16. Украхна під владою Речі Посполитої. Люблінська унія.
- •17. Особливості приєднання України до складу Великого князівства Литовського. Устрій та соціальне становище українського народу.
- •19. Культура Київської Русі.
- •20. Національно-визвольна війна.
- •21. Богдан Хмельницький. Його зовнішня та внутрішня політика під час війни.
- •22. Розвиток української православної церкви.
- •23. Українські братства, їх роль у відродженні національної культури.
- •24. Переяславська Рада. Березневі статті 1654р.
- •25. Політичне становище Гетьманщини після смерті б.Хмельницького. І. Виговський, ю.Хмельницький.
- •26. Поділ України на Лівобережну і Правобережну. Андрусівський мир.
- •Андрусівське перемир'я
- •27. Розвиток культури України другої половини 17ст.
- •28. Антиукраїнська політика російського царизму в другій половині 17 - першої половини 18ст.
- •29. Внутрішня і зовнішня політика гетьмана Івана Мазепи.
- •30. Полтавська битва та її наслідки.
- •31. Гетьман Пилип Орлик. Конституція 1710 р.
- •33. Відновлення гетьманського правління. Кирило Розумовський. Ліквідація гетьманства. Зруйнування Запорізької Січі.
- •35. Політичне, соціально-економічне становище українських земель у складі Австро-Угорської Імперії в кінці 18 – початку 19 ст.
- •36. Соціально-політичний рух у Західній Україні. «Руська Трійця»
- •37. Декабристський рух. Кирило-мефодіївське братство.
- •38. Реформи 60х-70х років 19 ст., їх особливості й соціально-економічні наслідкі в Україні.
- •39. Культурно-національний рух в Україні. Політичні партії, товариства другої половини19 ст.
- •40. Столипінська аграрна реформа.
- •41. Україна в роки першої світової війни.
- •42. Люнева революція в Росії. Українська Центральна Рада.
- •I Універсал
- •43. М.Грушевський – історик, мислитель, президент унр.
- •44. Національно-визвольний рух у Галичині. Проголошення зунр Акт злуки унр і зунр.
- •45. Війна центральної ради з більшовиками. Брестський мир. Падіння Центральної Ради
- •46. Політика п.Скоропадського.
- •47. Директорія
- •48. Ризький мир. Перемога Радянської влади в Україні.
- •49. Відбудова народного господарства на основі непу.
- •50. Утворення срср. Входження України до срср.
- •51. Українізація.
- •52. Індустріалізація і Україні.
- •54. Голодомор 1932-1933рр.
- •Початок репресій. «Закон про п'ять колосків»
- •55. Сталінські репресії в Україні в 30х роках 20 ст.
- •56. Українське питання в міжнародній політиці на початку другої світової війни.
- •57. Радянсько-німецький пакт про ненапад. Приєєднання західноукраїнських земель до срср.
- •58. Початок Другої світової війни.
37. Декабристський рух. Кирило-мефодіївське братство.
До причин появи декабристів належить:
по-перше, вплив прогресивних європейських ідей народовладдя, свободи, прав людини, які поширились після Великої французької революції серед передової частини інтелігенції і дворянства;
по-друге, усвідомлення значною частиною дворянських офіцерів, що побували на Заході під час наполеонівських війн, разючого відставання Російської імперії від розвинених європейських країн.
У 1816 р. в Петербурзі виникає перша декабристська організація - Союз Порятунку. Вона існувала недовго, і вже у 1318 р. в Москві замість неї був створений Союз благоденства. На Україні в цей час існувала Тульчинська управа Союзу на чолі з Павлом Пестелем, членами якої були Сергій Волконський, Володимир Раєвський, Олександр Барятинський та ін. В 1821 р. декабристи здійснили реорганізацію своїх об'єднань і створили дві організації – Північне товариство з центром у Петербурзі і Південне товариство з осередком в Тульчині. Південне товариство для керівництва обрало Директорію в складі Павла Пестеля, Олександра Юшневського і Микити Муравйова заочно, як представника Петербурга. До товариства вхопило більше ста чоловік, які об'єднувались в три управи - Тульчинську, Васильківську і Кам'янську. Пестель написав основний програмний документ товариства - "Руську правду", в ньому були визначені такі завдання декабристського руху: а) повалення в імперії самодержавства і встановлення республіки; б) скасування кріпосного права і наділення селян землею без викупу; в) ліквідація станів. запровадження політичних свобод і рівності всіх громадян; г) повна свобода торгівлі і промисловості. Майбутня держава мала бути унітарною, Україна входила до неї як окрема область. Таким чином, незважаючи на прогресивну, демократичну спрямованість "Руської правди", вона не була послідовною і не передбачала справедливого вирішення національного питання. Свою програму товариство збиралося здійснити шляхом військового перевороту. Водночас у 1823 р. в Новограді-Волинському виникло Товариство об'єднаних слов'ян, на чолі якого стали брати Петро і Андрій Борисови, а також польський дворянин Юліан Люблінський. Членами товариства були Іван Горбачевський, Петро Громницький, Олексій Усовський та ін. Програма товариства викладалася у двох документах - "Правилах" і "Клятві", що передбачали: а) визволення всіх слов'ян і об'єднання їх у федерацію; б) ліквідацію монархічних режимів і встановлення демократичного устрою; в) скасування кріпацтва і станових привілеїв. Досягти цієї мети товариство сподівалося організацією військового повстання за участю народних мас. Цим його програма істотно відрізнялася від завдань, які ставило Південне товариство. Проте і ця декабристська організація була непослідовною у вирішенні національного питання: серед слов'янських народів - членів федерації - не згадуються ні українці, ні білоруси. У 1825 р. Товариство об'єднаних слов'ян, що налічувало вже близько 60 членів, розпочало переговори з Південним товариством і домовилось про входження до його складу. 14 грудня 1825 р. декабристи Північного товариства підняли повстання на Сенатській площі в Петербурзі, але воно було придушене новим царем Миколою І. Південне товариство не змогло вчасно підтримати повстання, оскільки ще 13 грудня було заарештовано керівника цієї організації Павла Пестеля. А посланець із Петербурга прибув на Україну з запізненням. Однак декабристи були сповнені рішучості продовжувати боротьбу. 29 грудня Васильківська управа на чолі з Сергієм Муравйовим-Апостолом підняла повстання в Чернігівському полку під Києвом. Виступ почався в селі Трилісах, його підтримали близько 1000 солдатів та 19 офіцерів. Був складений "Православний катехізис" із закликом до народу повалити самодержавство, встановити демократичний лад і знищити кріпацтво. 30 грудня повсталі зайняли Васильків і рушили на Білу Церкву, щоб приєднати до себе інші військові частини. Але 3 січня 1826 р. поблизу с. Устимівки повстання було придушене вірними урядові військами з допомогою артилерії. Суд над декабристами, що відбувся у Петербурзі, близько сотні засудив до заслання в Сибір і на Кавказ. Серед п'ятьох декабристів, які вироком суду було повішено, троє були керівниками Південного товариства П. Пестель, М.Бестужев-Рюмін та С. Муравйов-Апостол. Солдатів покарали шпіцрутенами і відіслали на Кавказ, де тривала війна з горцями.
Причинами поразки декабристів були:
по-перше, відсутність підтримки повстання з боку народних мас;
по-друге, нерішучість керівників повстання у вирішальний момент, коли
потрібно було перейти до наступальних дій.
Однак виступ декабристів був першою спробою повалити російське самодержавство, і він надихав наступні покоління борців на продовження боротьби. Помітним був вплив декабристських ідей, особливо Товариства об'єднаних слов'ян, на український визвольний рух, наприклад, на програму Кирило-Мефодіївського товариства.
Кирило-Мефодіївське товариство — таємна політична антикріпосницька організація, що утворилася в грудні 1845 р. — січні 1846 р. в Києві й існувала до кінця березня 1847. Засновниками товариства були М. І. Гулак (1822—1899; уродженець Полтавської губернії), М. І. Костомаров (1817—1885), В. М. Білозерський (1825—1899; у 1846—1847 вчителював у Полтавському кадетському корпусі). До них приєдналися О. В. Маркович (1822—1867; уродженець с. Кулажинців, тепер Гребінківського р-ну Полтавської області), О. О. Навроцький (1823—1992; уродженець с. Антипівки Золотоніського повіту, тепер Золотоніського р-ну Черкаської області), Г. (Ю.) Л. Андрузький (1827 — після 1864; уродженець с. Вечірок Пирятинського повіту, тепер Пирятинського р-ну), I. Я. Пасяда (1823—1894; уродженець м. Зінькова Полтавської області), М. I. Савич (1808—1892; уродженець м. Зінькова), П. О. Куліш (1819—1897), Т. Г. Шевченко.
У Полтаві ідеї кирило-мефодіївців разом з В. М. Білозерським пропагував Д. П. Пильчиков (1821— 1893), який у 1846—1864 рр. вчителював у Полтавському кадетському корпусі.
Політичну програму Кирило-Мефодіївського товариства було викладено в "Книзі буття українського народу", "Статуті Слов'янського товариства св. Кирила і Ме-фодія" і Записці, складеній В. М. Білозерським. Програмні положення містили й записки про освіту народу (В. М. Білозерського), про емансипацію жінок (М. І. Савича), про об'єднання слов'янських народів (М. І. Костомарова), а також літературні твори Т. Г. Шевченка, М. І. Костомарова, П. О. Куліша, листування членів товариства.
Головним своїм завданням товариство вважало знищення самодержавства, ліквідацію кріпосного права, скасування станів, об'єднання слов'янських народів у федеративну республіку з парламентським ладом і з наданням кожному народові рівних прав і широкої політичної автономії. У березні 1847 р. за доносом провокатора студента Петрова Кирило-Мефодіївське товариство було викрите й розгромлене. Слідство тривало до 30 травня. Членів товариства покарали ув'язненням і засланням у віддалені губернії.