2.2. Формування основ парламентаризму та ліберальної демократії у 90-і рр.

Польща

У листопаді 1995 р. у Польщі відбулись другі загальні президентські вибори. У першому турі, який проходив 5 листопада, брало участь 17 кандидатів, серед підтримкою користувалися кандидат від Соціал-демократичних лівих сил А. Кваснєвський (35,11%) та Л. Валенса (33,11%). 19 листопада президентом Польщі обрано А. Кваснєвського (набрав у другому турі 51,72%). Однак внутрішня ситуація в державі не була стабільною. Протягом 1993 – 1997 рр. тричі мінявся уряд. У 1997 р. за результатами парламентських виборів було сформовано уряд на чолі з Е. Бузеком. На референдумі, що відбувся у 1997 р., було схвалено Конституція, яка обмежувала повноваження глави держави при призначенні силових міністрів.

У 1998 р. Сейм підписав конкордат з Ватиканом. У 1998 р. були прийняті постанови про засудження комуністичного режиму та поправки до закону про люстрації (1997 р.). Відповідно до них, всі кандидати на керівні посади в органи державної влади повинні письмово повідомляти про свою причетність до співробітництва з колишніми спецслужбами. Також прийнято закон про створення Інституту національної пам’яті. У 1998 р. було проведено реформу адміністративно-територіального устрою. У 1999 р. розпочалася реалізація реформи системи охорони здоров’я, пенсійного забезпечення та освітньої сфери [3, 134-135].

Перехід до ринкових відносин у країні здійснювався прискореними темпами і мав радикальний характер: було застосовано "шокову терапію" (автор економічної реформи Лешек Бальцерович, заступник голови Ради міністрів і міністр фінансів — "план Бальцеровича"). На початку 1990 р. в країні відпустили ціни на 90 % видів продукції та послуг. Держава максимально усунулася від втручання в економічні процеси. Проте посилення інфляції і зростання цін, яке вже в 1990 р. становило 9 %, змусило уряд збільшити кількість контрольованих цін на продукти харчування і продукцію 24 найбільших підприємств-монополістів, а також різко скоротити компенсаційні витрати. Інфляція залишалася високою і становила 250 %, що змусило уряд проводити жорстку грошово-фінансову політику, в основі якої лежала монетаристська концепція. Як наслідок, намітилося зниження інфляції. У другій половині 1991 р. ціни зростали лише на 5—6 % за місяць [5, 143-144 ].

Чехія

Улітку 1996 р. відбулися перші загальні парламентські вибори. Шість партій подолали 5%-вий бар’єр: Громадянсько-демократична партія, Чеська соціал-демократична партія, Комуністична партія Чехії та Моравії, Християнсько-демократична унія – Чеська народна партія, Об’єднання за республіку – Республіканська партія, Громадянський демократичний альянс. Спікером парламенту обрано М. Земана.

У 1996 р. сформовано верхню палату парламенту – Сенат. Більшість населення підтримувало новий режим. За даними соціологічних опитувань приблизно 80% населення позитивно оцінювало дії влади. Проте незабаром зниження рівня життя, зростання безробіття призвели до вичерпання пост революційного оптимізму. У липні 1997 р. опитування громадської думки показало, що кожен четвертий мешканець країни вважав життя за соціалізму кращим.

У січні 1998 р. урядову кризу попереднього року вдалося подолати через формування нового уряду технократів на чолі з колишнім директором Національного банку Й. Тошовським. Пріоритетами уряду були визначені продовження інтеграції до ЄС та НАТО, відновлення динаміки економічних реформ. Тоді ж відбулися президентські вибори. Перемогу здобув у черговий раз В. Гавел (підтримало 47 сенаторів і 99 депутатів). 9 червня 1998 р. партії Земана та Клауса уклали Толерантний пакт – договір про створення стабільної політичної системи. Він передбачав зобов’язання соціал-демократів щодо незмінності стратегічного курсу реформ, підтримку урядових законопроектів у парламенті з боку Громадянсько-демократичної партії. Прем’єр-міністром став Земан, головою Палати депутатів – В. Клаус, головою сенату – Л. Бенешова. Однак стабільності тоді не вдалося досягти на тривалий час [3, 235-238].

За короткий строк Чехія досягла непоганих показників економічного розвитку. У 1994 р. країна мала бездефіцитний бюджет, валютні резерви в середині року становили 7,7 млрд. дол., активне сальдо платіжного балансу зросло до 600 млн. дол. У липні 1994 р. безробіття становило всього 3,2 %. На низькому рівні утримувалася інфляція. На початку 1995 р. вона вже не перевищувала 10 %. У цей період 80 % усієї власності Чехії було в приватних руках. У другій половині 90-х років ліквідували всі катаклізми перебудови, що вказувало на успішне проведення реформ.

Основними складовими успіху реформ у Чехії були:

а) вагомий економічний потенціал, якого досягла країна (для порівняння: Україна також була розвинутою державою, але головне — у самих реформах, які в Чехії почалися в умовах "оксамитової" революції без політичної гарячки);

б) на відміну від інших країн Східної Європи, ринкові реформи в Чехії проводилися в умовах політичної злагоди і без урядових криз;

в) упевнена, спокійна і передбачлива політика уряду, який враховував специфічні умови своєї країни і не прагнув бездумно відкидати все, що пов'язане з минулим [5, 156-157].

Словаччина

Першим президентом незалежної Словацької республіки став М. Ковач. У перші роки незалежності одразу виникли суперечності між президентом і главою уряду щодо питань демократизації внутрішнього життя, економічних реформ та основних напрямків зовнішньої політики. Від Руху за демократичну Словаччину відкололася Демократична унія Словаччини, Християнсько-демократичного руху – Християнська соціальна унія. У березні 1994 р. прем’єр-міністр В. Мечіар подав у відставку. Протягом березня – жовтня 1994 р. на чолі виконавчої гілки влади знаходився Й. Моравчик. На дострокових парламентських виборах у вересні 1994 р. перемогу здобув Рух за демократичну Словаччину (35% і 61 мандат). Протягом 1994 – 1995 рр. в цілому завершився процес становлення нової політичної системи в країні. У цей час у політичній системі спостерігається домінування однієї партії – Руху за демократичну Словаччину, що сприяло формуванню авторитарного стилю правління В. Мечіара. У 1995 р. парламент прийняв закон про словацьку державну мову. 2 березня 1998 р. після закінчення терміну повноважень президента Ковача обов’язки глави держави виконував прем’єр-міністр Мечіар.

25 – 26 вересня 1998 р. відбулися чергові вибори до парламенту. Перемогу (67,1% і 93 місця в парламенті) здобула Словацька демократична коаліція (християнські демократи, Партія зелених, соціалісти, Словацька угорська партія, Партія громадянського порозуміння). 29 жовтня сформовано уряд на чолі з М. Дзюриндою. У січні 1999 р. Національна рада Словаччини прийняла поправку до Конституції держави про проведення прямих президентських виборів. У травні 1999 р. відбулись вибори президента Словаччини. Перемогу здобув голова Партії громадянського порозуміння Рудольф Шустер, набравши 57% голосів виборців. Президент і уряд взяли курс на завершення приватизації, прискорення інтеграції країни до Євросоюзу, широке залучення іноземних інвестицій для реструктуризації та модернізації економіки [3, 175-179].

Показники економічного розвитку Словаччини, економічно менш розвинутої, були нижчі. У 1993 р. зниження ВНП становило не менше 5 %. Традиційне прив'язування до східного ринку ускладнило ситуацію. Було розроблено програму п'яти пріоритетних напрямів: енергетики, малотоннажної хімії, деревообробки, екології, туризму. Виконання цих програм перебуває в центрі уваги уряду Словаччини і нині [5, 169-170].

Угорщина

Парламентські вибори, що відбулися у травні 1994 р., принесли перемогу лівим силам. На чолі уряду став лідер Угорської соціалістичної партії Д. Хорн. На середину 90-х рр. в Угорщині утвердилася традиційна європейська політична диференціація на праві, центристські та ліві сили. Треті вибори до парламенту 1998 р. принесли перемогу правоцентристським силам. Серед інших партій, ФІДЕС виступав за помірковане втручання держави в економічні відносини. У результаті переговорів уряд очолив В. Орбан. У червні 2000 р. президентом Угорщини став Ф. Мадл [3, 210-211].

За оцінками експертів, у 1992—1993 pp. завершилося створення законодавчих основ ринкової економіки. Сформувалася інфраструктура ринку з банків, бірж, інвестиційних фондів. Було досягнуто внутрішньої конвертованості форінта, а банківську й податкову систему наближено до норм, які діяли в західноєвропейських країнах. Збільшився приплив іноземного капіталу, що становив половину всіх інвестицій Заходу в Східній та Центральній Європі і СНД. Помітно зросла частка недержавного сектору (приватного, кооперативного, іноземного): у 1994 р. вона становила 55 % ВВП. Отже, на початок нового тисячоліття у країнах Вишеградської групи вдалося побудувати демократичну, правову політичну систему і звільнитися від наслідків тоталітарної доби [6 ].