2.1 Гроші Галицько-Волинської Русі

Першими монетами, що почали масово надходити на територію Галицької Русі та Волині ще на початку XIV ст., були найбільш поширені в той час у Центральній Європі празькі гроші. їх карбування почалося за часів правління чеського князя Вацлава II і тривало до 20-х років XV ст. Надалі вони використовувалися для монетної лічби.

Поряд із празькими грошима в XIV ст. на території Галицької Русі в обігу в основному перебували напівгроші та денарії, карбовані у Львові. Останні обслуговували внутрішню міську торгівлю як дрібна розмінна монета. Внаслідок того, що ні польська, ні литовська влади не забороняли обіг на своїх територіях іноземних монет, на ринку перебували татарські, угорські, італійські, молдавські, гірейські та генуезько-кримські монети. Наприкінці XIV - на початку XV ст. на українських землях з'явилися золоті монети: італійські флорини та угорські дукати.

Грошові розрахунки проводилися в копах, гривнях, польських злотих і рублях, а також у реальних монетах: грошах, напівгрошах та ін. Дуже поширеним було використання у монетній лічбі мішаного способу та системи доплат, яка прирівнювала різноманітні монети.

Після об'єднання Польської та Литовської держав у Річ Посполиту зросла необхідність уніфікації монетарних систем. Багато уваги в перебігу грошової реформи 1578-1580 pp. було приділено стабілізації грошової валюти та утриманню ціни золотих і срібних монет. Польські та литовські монети зрівнялися метрологічно, тобто виготовлялися з однакового металу та мали однакові вартість і вагу.

Перша письмова згадка про руські напівгроші, виготовлені у Львові, датується 1356 р. Ці монети карбувалися за володарювання Казимира Великого, Владислава Опольського та Людовіка Угорського. Крім того, вони ввели в обіг мідні денарії. Владислав Ягай-ло руські напівгроші поступово замінив львівськими та припинив карбування мідних монет.

Срібні монети київського князя Володимира Ольгердовича (1362-1394 pp.) переділялися на сім груп, які різнилися зображеннями й метрологічними ознаками. Характерною особливістю цих монет було поєднання в зображенні на них східних мотивів поряд із церквою - символом християнства. [4, 46с.]

2.2 Гроші доби козацтва

У середовищі українського козацтва великі платежі обслуговувалися дукатами і талерами західноєвропейського походження. Золоті монети використовувалися також для нагородження війська як ордени чи медалі. В обігу були польські півторагрошовики, орти, шеляги, шостаки та ін. Торговельні зв'язки козаків із татарами й турками привели до появи на ринку піастрів, башликів, акче і парів.

Козацькі гетьмани, прагнучи створити могутню Українську державу, робили певні кроки щодо стабілізації фінансової системи. Зокрема, Б. Хмельницький багато уваги приділяв бюджетній та податковій політиці. Водночас історичні джерела переконують, що, попри деякі натяки, цей гетьман не карбував власних монет. Не зміг цього зробити й І. Виговський, хоча мав юридичні підстави.

П. Дорошенко, будучи гетьманом Правобережної України, карбував наслідування турецьких, татарських і польських монет. Найбільших успіхів у створенні власної грошової одиниці досягнув і Самойлович.

На території Московської держави обіг іноземних монет було заборонено. Російські монархи прагнули якнайшвидше поширити свої монети на українські землі. Перші заходи в цьому напрямку були здійснені царем Олексієм Михайловичем. Його грошова реформа, яка передбачала заміну срібних копійок міцними, призвела до масових зловживань і Мідного бунту.

Успішнішою виявилася грошова реформа Петра І. З її проведенням в обіг надійшла велика кількість номіналів, які обслуговували всі види торгівлі. Поступово населення призвичаїлося, що сто мідних копійок складають вартість одного срібного рубля. Тож Росія однією з перших запровадила десятковий принцип у своїй грошовій системі.

У XVII ст. відновилася діяльність Львівського монетного двору, на якому далі вироблялися польські монети. [7, 59с.]