2. Виникнення та еволюція гривні

В основі грошової системи Київської Русі лежала гривня, її назва, як гадають дослідники, походить від прикраси із золота чи срібла у вигляді обруча, яку носили на шиї (на загривку). За іншою версією, гривня спершу означала голову худоби (гриву), що виконувала роль еквівалента в процесі обміну. Ця версія не позбавлена сенсу. Вона акцентує увагу на генетичності розвитку грошової одиниці, в ролі якої тривалий час виступала худоба. Перехід від натуральних грошей до карбованих грошових одиниць був закономірним та об'єктивним процесом, що відбувався не тільки в Давній Україні, а й в інших країнах.

Гривня мала кілька значень. Лічильна гривня кун становила певну кількість монет, вагова (гривня срібла) містила точну вагу срібла, а монетна була конкретним зливком срібла певної встановленої форми і ваги.

Аналіз Руської Правди дозволив дослідникам зробити висновок, що в X-XI ст. вага гривні залежала від ваги арабського дирхема, який називався куною і важив 2,73 г. Отже, вагова (68,22 г) і лічильна гривні дорівнювали 20 ногатам (3,41 г), 25 кунам та 50 різаним (1,36 г). Крім того, найдрібніші грошові одиниці вивериці (векші) складали 1/3 різаної. У наступному столітті загальноруська грошова система переділилася на південну (засновану на візантійській літрі) й північну, в основі якої лежав західноєвропейський денарій. З наступної редакції Руської Правди видно, що в XII ст. гривня, що складала 51 г, відповідала 20 ногатам, 50 кунам.

Після припинення недовгочасного карбування давньоукраїнських монет (злотників і срібляників) та скорочення надходження закордонних монет грошима у Київській Русі служили великі нерозмінні зливки - монетні гривні. Сировиною для їх виготовлення були чужоземні монети. Згодом, коли ввезення останніх на територію Київської Русі припинилося, почався "безмонетний" період. У той час, коли дрібну торгівлю обслуговували завезені в минулому чужоземні монети, шиферні прясла, скляні намистини, ножі, цвяхи, шкурки тварин, основними засобами платежу й накопичення стали саме гривні - зливки срібла. Відомо кілька типів гривень, названих за місцем їхнього виготовлення чи знахідок, серед яких є київські, новгородські, литовські, татарські.

Гривні всіх типів відливались у відкритих формах. Ознакою цього для київських зливків був невеликий горбик на лицевому боці. Крім того, гривня була вкрита невеликими тріснутими пухирцями, що свідчить про вигоряння під час плавлення домішок у сріблі.

На півночі гривні виготовлялись у формі бруска. За місцем першої знахідки та виготовлення вони дістали назву новгородських. На відміну від київських вони важили близько 204 г, що складало половину каролінзького фунта. На новгородських гривнях траплялися видряпані імена, що могли означати осіб, на замовлення яких вони вироблялися.

Подальша еволюція грошових знаків в Україні-Русі пов'язана з появою слова "денги", яке має татарське походження: від танґа (дзвінкий) або тумґа (тавро на товарі, з якого сплачено мито). Воно могло з'явитися не раніше середини XIII ст., тобто після монголо-татарського знищення Давньоукраїнської держави з центром у Києві. Очевидно, тому термін "денги" закріпився в російській мові й торговельно-обмінній практиці Московщини.

Отже, грошово-монетна система Давньої України була доволі складною та динамічною. Вона відповідала тогочасним потребам товарно-грошового обігу, економічним цінностям і уявленням населення, яке нерідко більше довіряло традиційним хутровим засобам оцінки та обміну, ніж металевим монетам. З цим було пов'язане мінливе співвідношення різних монетних одиниць у товарно-грошовому обігу, що поступово звільнявся від натурально-монетного вигляду. [11, 29с.]