79. Принципи банківського кредитування та їх характеристика.

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: строковість повернення, цільовий характер, забез­печеність та платність кредиту.

Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час. Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення цього прин­ципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позичками у прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надаються.

Цільовий характер кредитування припускає вкладання позичкових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, як правило, на конкретну ціль, а не тому що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позички, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості позичок має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу або зобов’язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).

Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.

Відсутність забезпечення може бути викликана як об’єктив­ними причинами, коли економічна природа кредиту не передбачає вкладення коштів у матеріальні цінності (наприклад, кредити на виплату заробітної плати, на виставлення акредитивів тощо), так і суб’єктивними, коли банк іде на це свідомо, страхуючи свій підвищений ризик високими позичковими процентами.

80. Класифікація кредитного портфеля за методикою нбу. Оптимальна структура кредитного портфеля кб

Кредитний портфель – це сукупність усіх кредитів, наданих банком для одержання доходів. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі банківського балансу кредитний портфель розглядається як одне ціле та складова активів банку, котра характеризується показниками дохідності та відповідним рівнем ризику.Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:офіційна кредитна політика банку;правила регулювання банківської діяльності;величина капіталу банку;досвід і кваліфікація менеджерів;рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів. Важ значення для мінімізації втрат від кредитного ризику єпдтримка оптимальної структури кредитного портфеля банку.

Методикою НБУ кредитний портфель комерційного банку мфікується за такими критеріями: 1 залежно від фінансового стану позичальника; 2якості погашення заборгованості по позичках і сплати процентів по них.Залежно від фінансового стану позичальники поділяються на п’ять класів (А, Б, В, Г і Д).Якість погашення боргу поділяється на три групи (добре, слабке,недостатнє).Залежно від цих критеріїв кредити класифікують як: стандартні; під контролем; субстандартні;сумнівні;безнадійні.Досвід роботи ряду банків свідчить, що оптимальним можні вважати кредитний портфель зі структурою, в якій консолідовані заборгованість по позичках розподіляється так:

• стандартні — 22%;

• під контролем — 38%;

• субстандартні — 30%;

• сумнівні — 5%;

• безнадійні — 5%.