23. Система управління кредитним ризиком кб.

Система управління кредитним ризиком банку складається із регламентних документів: політик, положень, процедур, методик, які затверджуються відповідно до обраної банком форми корпоративного управління, з урахуванням розміру і складності його операцій банку.

Система управління кредитним ризиком має включати компоненти: 1)політику і положення щодо управління кредитним ризиком, які мають бути розглянуті і затверджені відповідно до принципів корпоративного управління. Такі політика і положення повинні підлягати періодичному перегляду; 2)Положення щодо кредитування, які враховують як балансові, так і позабалансові операції банку: а)регламентують типи і умови кредитів та інших операцій, що несуть кредитний ризик, які надаватиме установа; б)враховують характер ринків і галузей, яким надаватимуться кредити; в)передбачають розгляд до взяття зобов’язання про надання кредиту: фінансового стану позичальника, хар-ру і вартості застави, хар-ру позичальника і його спроможності погасити кредит згідно з угодою, а також фінансової відповідальності гаранта; г)адекватно враховують концентрацію кредитного ризику і пов’язаних із ним потенційних ризиків; д)інші питання, що пов’язані із кредитуванням, зокрема, порядок і процедуру визначення процентної ставки за кредитом і необхідної застави; 3)положення щодо лімітів ризику на одного контрагента, групу взаємопов’язаних контрагентів, за галузями або секторами ек-ки, за географічними регіонами або іншими кредитними операціями, які можна розглядати в сукупності (експозиціями). Положення мають враховувати всі компоненти кредитного ризику, як балансові, так і позабалансові, на які наражається установа, а також можливий вплив інших категорій ризиків; 4)чітко визначену і продуману систему повноважень з прийняття рішень щодо ухвалення операцій, що несуть кредитний ризик; 5)комплексну систему оцінки кредитного ризику; 6)належну інф-ційну базу, яка: а)дозволяє керівництву приймати обґрунтовані кредитні рішення і оцінювати ризик на постійній основі; б)надає інф-цію про розмір, призначення і джерело заборгованості, дозволяє оцінити здатність позичальника своєчасно її погасити; в)забезпечує інф-цією для своєчасного реагування для застосування відповідних правових санкцій проти позичальника; г)надає можливість здійснювати адекватне адміністрування і моніторинг кредиту, кредитних операцій; д)дозволяє підтримувати зберігання і обробку даних за попередні періоди; 7)процес ідентифікації кредитів, якість яких погіршується, і належної роботи із проблемними активами, яка включає: а)процес безперервного управління кредитними експозиціями (операціями в їх сукупності), що вимагають посиленої уваги; б)періодичні перевірки якості активів для ідентифікації проблемних активів; в)методику ідентифікації, оцінки, обліку кредитів, чия якість погіршується, та створення під них відповідних резервів; г)порівняння загальних сум проблемних активів з капіталом; д)оцінку потенційних збитків за проблемними активами і формування резервів, достатніх для поглинання таких збитків; 8)підготовку і подання періодичних звітів керівництву і спостережній раді із достатньою інф-цією для оцінки рівня ризику. Ці звіти мають включати: а)перелік кредитів у розрізі класифікації за ризиком; б)аналіз проблемних кредитів; в)оцінку напрямку ризику у кредитному портфелі; г)інф-цію про проблемні кредити за кредитними інспекторами, філіями, галузями, видами забезпечення; д)аналіз змін рівня резервів банку на основі рівня і тенденцій змін проблемних активів і загальної суми кредитів; е)аналіз концентрації кредитів за клієнтами, пов’язаними з ними особами, галузями ек-ки і регіонами; 9)ф-цію незалежних перевірок кредитної діяльності, чиїм призначенням є аналіз якості як окремих кредитів, так і кредитного портфеля у цілому. Результати аналізу мають надаватися правлінню і спостережній раді на регулярній основі.

Для більш ефективного управління кредитним ризиком рекомендується: 1)створити, запровадити в експлуатацію і постійно актуалізовувати систему внутрішніх кредитних рейтингів; 2)на основі реальних спостережень принаймні щоквартально обчислювати матрицю ймовірностей міграції кредитних рейтингів і оцінювати на основі такої матриці величину необхідних резервів під кредитні збитки у наступних періодах; 3)проводити бек-тестування міграції внутрішніх кредитних рейтингів на реальних даних за максимально можливий період часу.

Банкам рекомендується враховувати найкращий світовий досвід щодо управління кредитним ризиком, який викладений в документі Базельського комітету з банківського нагляду «Принципи управління кредитним ризиком» (№75 вересень 2000 року).