15. Методи оцінювання потреби в ліквідних коштах

Методи оцінювання потреби банку в ліквідних коштах:

1. метод фондового пулу (оцінювання грошових потоків) полягає у зіставленні загальної потреби в ліквідних коштах з наявними джерелами їх надход­ження, котрі перебувають у розпорядженні банку.

2. метод структурування фондів (поділу джерел фінансування) полягає у встановленні відповідності між конкретними видами джерел та напрямами використання ресурсного потенціалу.

За ступенем стабільності всі банківські пасиви поділяються на групи.

1. Поточні зобов’язання— кошти, які можуть бути зняті з рахунків без попередження і чутливо реагують на зміни відсоткових ставок на ринку. Це — міжбанківські позики з нефіксованим строком погашення, одержані позики «овернайт» (враховуються за строком «до 1 дня»).

2. Мінливі зобов’язання — це кошти, значна частина яких може бути вилучена з банку в будь-який час, але певна сума залишків перебуває на рахунках. Строком до 7 днів.

3. Стабільні зобов’язання, або основні вклади, — джерела кош­тів, за якими ймовірність дострокового відпливу грошей мінімальна.

4. Безстрокові пасиви — власні кошти банку: статутний капітал, нерозподілений прибуток, резерви.

Для оцінювання рівня стабільності ресурсної бази окремого банку використовують такі показники:

• рівень осідання грошових коштів за рахунком ( %);

• середня тривалість зберігання коштів на рахунку (днів).

Показник рівня осідання грошових коштів за рахунком обчислюється:

, CF_i, CF_{i + 1} — залишки коштів на рахунку на початок та на кінець періоду відповідно; NF — сума надходжень за рахунком протягом періоду

Показник середньої тривалості зберігання коштів на рахунку обчислюється:

, CF — середній залишок коштів на рахунку за період (грн); CD — середньоденний оборот за видачею коштів з рахунка (грн); t — кількість днів у періоді, який аналізується.

Потім розраховують змінну та стабільну частину коштів за кожною групою зобов’язань. Результати такого аналізу дозволяють точніше прогнозувати вихідні грошові потоки банку.

Найкраща для банку позиція ліквідності характеризується наявністю надлишку ліквідних засобів, і менеджментові слід мати план інвестування цієї частини коштів для максимізації прибутків.

3. метод показників ліквідності передбачає розрахунок певних показників, які характеризують рівень забезпеченості банку ліквідними коштами. Органи банківського нагляду встановлюють нормативи ліквідності, додержуватись яких зобов’язаний кожен банк.

Метод показників ліквідності є найпростішим підходом до управління ліквідністю і застосовується в умовах слаборозвиненого банківського сектору. Недолік методу полягає в тому, що за його використання необхідно підтримувати великі обсяги активів у ліквідній формі, а це негативно позначається на доходах.

16. Методи управління кредитним ризиком

Кредитний ризик — це невизначеність щодо повного та своєчасного виконання позичальником своїх зобов’язань згідно з умовами кредитної угоди. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення — на рівні кожної окремої позички та на рівні кредитного портфеля в цілому.

Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи:

1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту;

2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

До методів управління ризиком окремого кредиту належать:

1) аналіз кредитоспроможності позичальника;

2) аналіз та оцінка кредиту;

3) структурування позички;

4) документування кредитних операцій;

5) контроль за наданим кредитом і станом застави.

Особливість перелічених методів полягає у необхідності їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони є етапами процесу кредитування.

Методи управління ризиком кредитного портфеля банку:

1) диверсифікація – це розподіл кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (величина капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон).

2) лімітування полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позичок, що дозволяє обмежити ризик Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позички чи напряму кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи).

3) створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків полягає в акумуляції частини коштів, які надалі використовуються для компенсації неповернених кредитів.

4) сек’юритизація— це продаж активів банку через перетворення їх в цінні папери, які в подальшому розміщуються на ринку.