4. Нація і націоналізм.

Процес націотворення пов'язаний із таким ідеологічним явищем, як націоналізм. Існує кілька визначень цього поняття.

Націоналізм – це рух, спрямований на боротьбу за незалежність нації, народу проти іноземних гнобителів.

Націоналізм – це ідеологія й політика в національному питанні, яка проголошує зверхність національних інтересі над загальнолюдськими.

Націоналізм – світоглядний принцип, найбільшою мірою притаманний передовим представникам народу, що виборює своє право на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитися на націю.

Запитання

1. Чим відрізняються поняття «нація» та «націоналізм»?

2. У чому полягає зв'язок цих двох понять?

Як суспільний рух націоналізм зародився одночасно в розвинених країнах Західної Європи (Англія, Франція) внаслідок загального розвитку політичної та соціально-економічної системи цих країн, а також у багатоетнічних країнах імперського типу (Австро-Угорщина, Росія) у результаті протестів не титульних етононаціональних груп проти національного гноблення та нерівності.

Націоналізм як політичний принцип, згідно з яким етнічні межі не мають перетинатися політичними кордонами і, зокрема, етнічні кордони в межах певної держави не повинні відокремлювати правителів від решти, виробився в процесах утворення національних держав, розпаду імперії і відділення колоній від метрополій. Таким чином, націоналізм як «чинник впливу» перевершив і світові релігії докапіталістичних суспільств, і державні утворення імперського типу Нового часу.

Націоналізм у сфері культури спрямований на збереження цілісності народу, підтримання та розвиток його мови, культури, історичної самосвідомості тощо. Він може виконувати позитивну роль, якщо уникатиме культурного ізоляціонізму, негативно сприйняття інших культур, не матиме схильності до відродження та поширення архаїчних елементів культури, що стримують розвиток етносу.

Для XX ст.., особливо його другої половини, це дуже поширене явище, зумовлене крахом світової колоніальної системи. Після розпаду СРСР у серпні 1991 р. націоналізм як один зі способів розвитку світової співдружності народів вступив у свій черговий етап.

Націоналізм також виступив відповідною реакцією багатьох етнічних спільнот на загально світовий процес інтернаціоналізації, що посилюється.

Головною в націоналізмі є ідея державності та незалежності, самостійності. Але держава – не самоціль, а форма й засіб організації повноцінного життя народу. Народ, у свою чергу, - це не тільки корінний етнос, ай усі етнічні меншини. І дійсний (а не змішаний із шовінізмом, його намаганнями довести виключність і зверхність «своєї» зростаючої етнонації) націоналізм обстоює право на державність усіх (як корінних, так і некорінних) етнічних угруповань народу. Коли мета перетворення певного народу на державну націю вже досягнута, націоналізм тим самим остаточно виконує свою історично-конструктивну роль, і від нього має залишитися лише патріотизм.

Таким чином, націоналізм – це передусім політичний принцип, за яким політичні та національні одиниці мають збігатися.

В екстремальних варіантах прояву націоналізму в національній свідомості відбувається фетишизація власне етнічної основи, що починає розглядатися як гранична підстава буття певної спільності людей, як єдиний критерій диференціації між ними.

Ідеологія націоналізму постулює також пріоритет національних цінностей перед особистісними, пріоритет державності перед будь-якими іншими формами соціальної самоорганізації етносу, пріоритет міфологізованого національного минулого й бажаного майбутнього перед сьогоденням, пріоритет «культурної» та «народної» самобутності перед установками «не укоріненої» інтелігенції.

Націоналізм – невід’ємний у певному сенсі позитивна риса людського суспільства, тому що навіть потенційна загроза його експансії обов’язково стимулює процеси оновлювальної трансформації структур міжнародного співробітництва в розв’язанні глобальних проблем та оптимізації всієї сукупності міждержавних відносин. Таким чином, націоналізм є ціннісним орієнтиром у процесі формування нації.

Бесіда

1. Як ідея націоналізму сприяє націотворенню?

2. Чи згодні ви з наведеною думкою?

«Все, що поза рамками наці, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими» фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації». (І. Франко «Поза межами можливого»)