22. Хорологічна концепція а. Гетнера
Німецький вчений А. Гетнер на початку ХХст. обґрунтував так звану хорологічну концепцію, за якою головне завдання науки про РПС полягає у вивченні територіальної диференціації земної поверхні, в описі земних просторів, а не в їх пізнанні. Хорологічна концепція відбиває причинний взаємозв’язок між об’єктами та явищами, з одного боку, і територіями з якими вони співвідносяться, - з іншого. Ці погляди підтримав і розвивав Річард Харт-шорн - відомий американський вчений-теоретик. Пошук узагальнюючої методологічної категорії, здатної конкретизувати поняття простору, вівся паралельно німецькою (А. Геттнер) та російською (Л. Берг) географічними школами, але у першій він був успішнішим, оскільки спирався на антропоцентричний фундамент. З іменем А. Геттнера повязують обґрунтування хорологічної концепції, центральним контрапунктом якої виявилося поняття «територія» («простір»). Л. Берг доповнив і модифікував її введенням хорономічного принципу, відповідно до якого ландшафт впливає на організми примусово, змушуючи їх переміщатися у просторі або пристосовувати тип своєї господарської діяльності до природних умов, створюючинові конвергентні форми.
А. Геттнер ввів поняття «просторової науки», предметом вивчення якої є «природа окремих індивідуальних земних просторів і місць».Запропонований ним погляд на географію як хорологічну науку, що вивчає простори і просторові взаємовідносини, був відповіддю вченого на різноголосицю в географії щодо її місця у загальній системі світової науки та інтегрального об’єкту географічних досліджень. Далеко не в усьому бездоганна, ця відповідь відкривала нові шляхи осмислення наболілої проблеми. За Геттнером, географія могла бути землезнавством (природничою наукою) і країнознавством (наукою про людину) водночас, але перевагу Геттнер віддавав країнознавству. Ця описова хорологічна концепція зберігала свої позиції в американській науці до середини 50-х років XX століття. Сьогодні цілком очевидно, що описовість - це лише початковий етап дослідження явищ і процесів при розміщенні продуктивних сил. Необхідно головну увагу зосередити на пізнанні просторової диференціації у господарстві на основі вивчення причинних взаємозв’язків між об’єктами і явищами, з одного боку, і територією, якої вони стосуються - з іншого. Концепція була популярна у 20-30-х роках XX століття була на Заході.
23. Види регіонів
У процесі наукового обґрунтування р.п.с. особливе місце відводиться економічному районуванню – це поділ території країни на окремі територіальні частини, взаємоповязані між собою на основі територіального поділу праці, які характеризуються спеціалізацією і комплексністю розвитку.
Економічне районування потрібне, щоб можна було проаналізувати регіональні особливості розміщення продуктивних сил, виявити перспективні напрямки розвитку районів, вивчити рівні економічного і соціального розвитку кожного району і здійснювати державну регіональну політику.
Економічне районування виступає методом, за допомогою якого ми можемо виділити господарські райони в межах країни і проаналізувати їх продуктивні сили.
Воно є важливою умовою територіальної організації та управління господарства країни. Вчення про економічні райони і про районування як процес базується на вивченні звязків явищ природи, розселення, праці і міграцій населення, господарства, науки, культури, освіти. Районування є важливим методом аналізу розміщення і територіальної організації продуктивних сил.
Ек. район – це цілісна складна територіальна система продуктивних сил, що виступає нерозривною ланкою, складовою частиною господарського комплексу країни і виконує певну функцію в рамках національного ринку
Види ек. районування: 1. інтегральне (загальноекономічне). Передбачає поділ території країни з усіма видами діяльності: мікро-, мезо-, макрорайони.
2. спеціальне (галузеве): районування природних ресурсів, демографічне районування, районування виробництва і споживання, районування сфери послуг.
Система економічних районів Укр.:
Донецький (Донецька і Луганська обл.), Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька обл.), Пн.-Східний (Харківська, Полтавська і Сумська обл.), Київський (Київська, Чернігівська, Житомирська), Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська), Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська), Центрально-Український (Черкаська, Кіровоградська), Зх.-Поліський (Волинська, Рівненська)