3. Винесення постанови (визначення) про призначення експертизи.

Підготувавши все необхідне для експертизи, допитувач, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд - визначення про її призначення. При цьому враховуються вимоги, пропоновані процесуальним законодавством до зазначених документів (ст. 184, 261, 288 УПК; ст. 74, 223, 224 ЦПК). Відповідно до цих вимог у постанові (визначенні) необхідно вказати: дату й місце його складання; найменування особи або органа, що призначив експертизу; номер карної або цивільної справи, по якому вона призначена; прізвище, ім'я, по батькові громадянина, що направляється на експертизу, його процесуальне положення; підстави для призначення експертизи (обставини, що викликали сумнів у психічній повноцінності); експертів або експертну установу, якою доручене її проведення; питання, поставлені на дозвіл експертів; матеріали, надані експертам; вид експертизи (спосіб її виробництва) - амбулаторна, стаціонарна, заочна, посмертна та ін.

У постанові (визначенні) важливо правильно сформулювати експертне завдання за допомогою питань, що підлягають експертному дозволу. Питання повинні бути чіткими, що не допускають неоднозначного трактування. Вони повинні також відповідати закону й положенням психіатричної науки.

Постанова (визначення) про призначення експертизи є обов'язковим юридичним документом і не може бути замінено іншим (супровідним листом, списком питань експертам та ін.). У випадках, коли в постанові (визначенні) відсутні необхідні дані або реквізити, внаслідок чого неможливо визначити, хто призначив експертизу, по якій справі й відносно якої особи, кому доручена експертиза і яка суть дорученого експертам завдання, останні зобов'язані негайно заявити перед слідчим (судом) клопотання про необхідність внесення в названий документ відповідних змін. Якщо клопотання не буде задоволено, то експерти повинні письмово повідомити слідчому (суду), що експертиза не відбулася й повернути всі прислані матеріали без виконання. До одержання постанови (визначення), а також до задоволення згаданого клопотання ніякі експертні дії (дослідження матеріалів, прийом випробуваного та ін.) проводитися не можуть.

Процесуальний порядок винесення визначення (постанови) у судовому засіданні й на попередньому слідстві різний.

У першому випадку учасники судового розгляду вправі обговорювати обставини, що ставляться до призначуваної експертизи (необхідність її призначення, вибір експертів або експертної установи, відводи, матеріали й об'єкти експертного дослідження та ін.). Потім учасники судового розгляду вправі представити свої питання експертам. Остаточно коло питань визначається судом. Відхилення їм якихось із представлених питань повинне бути мотивоване (ст. 288 УПК; ст. 74, 75 ЦПК).

На попередньому слідстві постанова про призначення експертизи складається допитувачем, слідчим або прокурором без або участі. Однак з постановою повинен бути ознайомлений обвинувачуваний. Він вправі реалізувати передбачені ст. 185 УПК права, а саме: заявити відвід експертові, просити про призначення експерта із числа зазначених їм осіб, представити експертові додаткові питання. Частина 4 ст. 184 УПК містить істотне застереження, відповідно до якого постанова про призначення судово-психіатричної експертизи не оголошується обвинувачуваному, якщо його психічний стан робить це неможливим.

В УПК не уточнюється, яким повинне бути психічний стан, щоб обумовити неможливість ознайомлення обвинувачуваного з постановою. На цьому етапі судово-психіатрична експертиза ще не проведена й результати її невідомі. Наявні в розпорядженні слідчого матеріали (медичні документи, якщо такі є, показання учасників процесу, особисте сприйняття слідчим зовнішнього вигляду й поводження допитуваного) здатні, як правило, дати лише приблизну інформацію про те, яким може бути психічний стан обвинувачуваного в розглянутий період. Залишається орієнтуватися в основному на поведінкові реакції обвинувачуваного, які, на думку слідчого, викликані психічним розладом і за своїм характером безумовно виключають проведення яких-небудь слідчих дій. Сюди ставляться вкрай безглузде, хаотичне поводження, повна неприступність контакту, різко виражена невмотивована агресія й тому подібні поведінкові акти. При зовні впорядкованому поводженні слідчий повинен ознайомити обвинувачуваного з постановою. В остаточному підсумку може виявитися, що вкрай безглузді вчинки з'явилися слідством симуляції психічної хвороби здоровою людиною, а за зовнішньою впорядкованістю ховалися серйозні порушення сприйняття, мислення, пам'яті, які не дозволяли допитуваному осмислювати суть що відбувається. Але подібного роду уточнення й висновки слідчий у стані зробити тільки після одержання їм експертного висновку.

Про неможливість по психічному стані обвинувачуваного провадити з його участю слідчі дії слідчий зобов'язаний скласти протокол (ч. 4 ст. 404 УПК). У випадках, коли за зазначеними вище причинами обвинувачуваний не знайомить із постановою про призначення судово-психіатричної експертизи, з постановою знайомить захисник, участь якого в справі обов'язково (ст. 405 УПК).

Строки судово-психіатричної експертизи. Початком експертизи варто вважати момент надходження в розпорядження експертів або в експертну установу постанови (визначення) про її призначення й матеріалів (об'єктів), необхідних для дослідження. Експертизу варто вважати кінченої, коли повністю оформлене й підписане експертами висновок направляється органу, з доручення якого вона проводилася. На практиці закінчення експертизи зв'язують звичайно з моментом винесення експертного рішення, тобто часом, коли експерти визначилися з висновками й готові приступитися до складання експертного висновку. Найчастіше цей час доводиться на день засідання експертної комісії. Однак слідчий або суд не можуть уважати експертизу кінченої, поки в них немає можливості одержати письмовий експертний висновок.

Нерідко в судово-психіатричній практиці надмірна завантаженість експертних установ приводить до утворення черги з ожидающих експертизу. Строки очікування можуть коливатися від декількох днів до декількох тижнів і навіть місяців. Час очікування випробуваним експертизи не входить у строк її виробництва.

Поява черг і подовження часу очікування експертизи обумовлюються різними причинами. Одні з них вимагають вживання відповідних заходів експертними установами або органами керування охороною здоров'я (поліпшення організації експертної роботи, збільшення числа експертів або експертних установ, більше раціонального територіального їхнього розміщення й т.п.). В інших випадках органам охорони здоров'я й експертам впливати на фактори, що сприяють появі й росту черг, украй важко. Мова йде про такі фактори, як неприбуття випробуваного вчасно в експертну установу, погана підготовка слідчими й судами матеріалів справи або несвоєчасна їхня доставка та ін. Відповідні міри повинні прийматися суб'єктами, що призначають експертизу, установами й службами, що відають утримуванням обвинувачуваних під вартою і їхнім конвоюванням, органами, яким зазначені установи й служби підлеглі.

Більш докладно питання про строки судово-психіатричної експертизи доцільно розглянути по амбулаторній і стаціонарній експертизах роздільно.

Строк амбулаторної експертизи не повинен перевищувати 20 днів з моменту надходження в експертну комісію постанови (визначення) про її призначення з усіма необхідними матеріалами до дня напрямку письмового експертного висновку (акту експертизи) і матеріалів справи слідчому або суду. У строк виробництва амбулаторної експертизи не включаються витрати часу, пов'язані з наданням експертам додаткових матеріалів, несвоєчасним прибуттям (доставкою) випробуваного, а також інші тимчасове витрати, допущені не з вини експертів або експертної установи.

Раніше вже говорилося, що амбулаторна судово-психіатрична експертиза не зводиться до однократного експертного огляду випробуваного й складається з наступних основних елементів: вивчення експертами матеріалів справи, судово-психіатричний огляд підсудного, складання письмового висновку. Тому помилкові твердження, начебто строк амбулаторної судово-психіатричної експертизи дорівнює часу експертного огляду, тобто декільком годинникам одного робочого дня експертів*.

* В окремих випадках у межах однієї амбулаторної експертизи доводиться проводити не одне, а два експертних огляди. Наприклад, у ході першого з них з'ясовується, що необхідно додаткові матеріали. Після задоволення клопотання про їхнє надання проводиться новий огляд і вирішуються всі експертні питання. Новий огляд не означає нової експертизи, що є ще одним доказом розбіжності названих понять.

Стаціонарна судово-психіатрична експертиза починається з моменту доставки в експертну установу постанови або визначення про її призначення, матеріалів карної або цивільної справи (для осіб, укладених під варту, і особистої справи арештованого), а також прибуття або доставки в стаціонар випробуваного.

У рамках стаціонарної судово-психіатричної експертизи існує два самостійних юридично значимих строки властиво експертизи й перебування випробуваного в стаціонарі (на експертному ліжку). Їхній початок збігається, доводячись на момент стаціонару, але кінчаються вони різночасне.

Необхідність перебування випробуваного в стаціонарі відпадає, коли експерти прийшли до остаточних висновків. Із цього часу випробуваний підлягає виписці, і строк стаціонару закінчується. Але не кінчається експертиза, оскільки письмовий експертний висновок ще не готовий.

Час знаходження підсудного в стаціонарі, іменоване строком стаціонарного випробування, визначено діючою Інструкцією про виробництво судово-психіатричної експертизи не повинен перевищувати тридцяти днів. При необхідності строк може бути продовжений. Максимальний строк знаходження особи в стаціонарі в межах однієї експертизи не встановлений (він побічно лімітований процесуальними строками - попереднього розслідування, утримання під вартою й на практиці винятково рідко перевищує два-три місяця).

Висловлювана часом думка, що строк знаходження в стаціонарі дорівнює тридцяти дням, невірно. Воно веде до іншої типової помилки - поданні про даний строк як про мінімально необхідний, менш якого тримати випробуваного в стаціонарі нібито не можна. Це не так. 30-денний строк варто вважати не мінімальним, а, скоріше, максимальним для звичайного випадку (при можливості його продовження). У кожному конкретному випадку тривалість стаціонарного випробування визначається часом, достатнім для проведення всіх необхідних досліджень. винесення, Що Зустрічається в експертній практиці, експертного рішення до закінчення тридцяти днів, приміром, на двадцятий день від початку стаціонару, цілком правомірно, якщо експерти зуміли укластися в цей період.

Прийшовши до висновку про необхідність продовження тридцяти денного строку, експерти становлять про це висновок (так званий проміжний акт судово-психіатричної експертизи), що направляється органу, що призначив експертизу. Необхідність такого продовження (як правило, ще на тридцять днів) може викликатися найрізноманітнішими причинами. У числі головних - складність експертного випадку й несвоєчасне надання експертам матеріалів. Якщо перша обставина об'єктивно, то в другому випадку мова частіше йде про недоліки в роботі слідчих і суддів.

Стаціонарна експертиза закінчується, коли складене й підписане експертний висновок. Строк оформлення висновку діючими нормативними актами не передбачений. Якщо час, затрачуваний на це експертами конкретної установи, не задовольняє правоохоронні органи, воно визначається угодою між експертами й цими органами. Дане питання стосовно до можливостей окремих експертних установ слід вирішувати строго індивідуально.

Нормативними актами не визначені строки заочних і посмертних експертиз. З огляду на особливості останніх, потрібно визнати, що вони не повинні перевищувати граничного строку амбулаторної експертизи, тобто 20 днів, крім затримок, що сталися не з вини самих експертів.

Експертиза в кабінеті слідчого повинна бути розрахована на «разове» присутність там експерта. Якщо експертиза розтягується на строк понад один день, то в більшості випадків це пряме показання до її проведення в медичній установі.

У суді строк судово-психіатричної експертизи обумовлений часом, що потрібно експертові для вивчення матеріалів, вислуховування показань, що ставляться до предмета експертизи, спостереження за випробуваним у залі суду і його експертного огляду в перерві судового засідання (в одному з наданих для цієї мети приміщень суду).

Експерт вправі просити суд про обмеження його присутності в судовому засіданні часом, необхідним для проведення досліджень і дачі висновку. Суд виносить відповідне рішення, заслухавши із цього приводу думки учасників судового розгляду (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 16 березня 1971 р. № 1 «Про судову експертизу по кримінальних справах» // Бюлетень Верховного суду СРСР. 1971. № 1).