Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Призначення й проведення судово-психіатричної е....doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
05.12.2018
Размер:
112.13 Кб
Скачать

20

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Філософський факультет

Кафедра психології

Реферат

На тему:

«Підстави призначення

судово-психіатричної експертизи

і постановка питань експертами»

Підготувала:

студ. гр. ФФП-42с

Кусь Н.А.

Перевірив:

доц. Баклицький І.О.

Львів - 2011

План

1. Підстави для призначення судово-психіатричної експертизи.

2. Підготовка судово-психіатричної експертизи.

3. Винесення постанови (визначення) про призначення експертизи.

4. Список використаної літератури

1. Підстави для призначення судово-психіатричної експертизи.

Відповідно до процесуального законодавства, експертиза призначається у випадках, коли при виробництві по карній або цивільній справі потрібні спеціальні пізнання в науці, техніку, мистецтві або ремеслі (ст. 78 УПК; ст. 74 ЦПК). Виникаюча в ході судочинства потреба в психіатричних пізнаннях служить фактичною підставою для призначення судово-психіатричної експертизи. Необхідність використання поряд із психіатричними також суміжних з ними наукових пізнань є підставою для комплексних експертиз (психолого-психіатричної, сексолого-психіатричної та ін.)*.

* Предметна область психіатрії (питання, досліджувані психіатричною наукою) висвітлювалася в розділі першому підручника. Комплексні експертизи розглядаються в 5.6.

Найбільше часто судово-психіатрична експертиза призначається у зв'язку із сумнівами в психічній повноцінності обвинувачуваного, підозрюваного, потерпілого, свідка, цивільного позивача й відповідача, а також особи, у відношенні якого вирішується питання про його цивільну недієздатність. Сумнів у психічній повноцінності є обґрунтоване припущення про наявність в особи психічного розладу, здатного вплинути на юридично значиме поводження.

Відповідно до п. 2 ст. 79 УПК проведення експертизи обов'язково «для визначення психічного стану обвинувачуваного або підозрюваного в тих випадках, коли виникає сумнів із приводу їхньої осудності або здатності до моменту виробництва в справі усвідомлювати свої дії або керувати ними». Пункт 3 ст. 79 УПК передбачає обов'язковість експертизи «для визначення психічного або фізичного стану свідка або потерпілого у випадках, коли виникає сумнів у їхній здатності правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про їх правильні показання».

Пункт 2 ст. 79 УПК цілком ставиться до судово-психіатричної експертизи. Пункт 3 тої ж статті охоплює (залежно від обставин, що перешкоджають дачі показань) різні види експертиз, включаючи судово-психіатричну, якщо здатність до дачі показань порушується психічним розладом.

Судово-психіатрична експертиза обов'язкова по всіх справах про визнання громадянина недієздатним внаслідок психічного розладу (ст. 29 ГК, ст. 260 ЦПК).

У перерахованих випадках судово-психіатрична експертиза обов'язкова в чинність прямої вказівки закону. Але вона може знадобитися також для встановлення безпомічного стану потерпілого (наприклад, по справах про зґвалтування - ст. 131 КК), по справах про визнання недійсної угоди, зробленої громадянином, що у той момент не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 177 ГК) і в ряді інших випадків, коли виникає обґрунтоване припущення про наявність у суб'єкта юридично значимого психічного розладу.

Щоб стати основою для призначення судово-психіатричної експертизи, сумнів у психічній повноцінності повинен бути саме обґрунтованим, тобто викликатися дійсно виявленими в ході виробництва в справі фактичними обставинами.

Як обставини такого роду виступають насамперед дані, згідно яким учасник процесу в минулому вже обстежився психіатром і той диагносцировал психічний розлад. Це можуть бути відомості, що особа складалася раніше (або складається донині) під спостереженням дільничного психіатра, що особа госпіталізувалася й лікувалася в психіатричній лікарні, визнавалося по психічному захворюванню негідним до військової служби, визнавалося по іншій справі несамовитим, перебувало на примусовому психіатричному лікуванні й т.п.

До другої групи обставин, що ставлять під сумнів психічну повноцінність учасника процесу, ставляться дані про особливості поводження, які є можливими свідоцтвами психічної хвороби. Мова йде про дивній, неадекватному обстановцці поводження (безглуздих висловленнях і вчинках, невмотивованих приступах порушення й т.п.) або про прояви психічного розладу, розуміння хворобливого характеру яких не вимагає навіть медичних знань (наприклад, припадок). Ці відомості можуть бути відомі особам, що добре знали даного суб'єкта або ставшим очевидців окремих епізодів його неадекватного поводження.

Відомості про чудності в поводженні громадянина можуть утримуватися в показаннях осіб, що беруть участь у справі, або в клопотаннях про призначення судово-психіатричної експертизи. Клопотання вправі заявляти особи, що мають самостійний процесуальний інтерес (наприклад, обвинувачуваний, потерпілий, позивач, відповідач і їхні представники). Не наділений цим правом свідок. Його діяльність у процесі обмежується дачею показань. Кожне заявлене клопотання підлягає розгляду суб'єктом, що веде виробництво в справі. Відмова в задоволенні клопотання повинен бути мотивований.

Згадані вище чудності в поводженні суб'єкта можуть безпосередньо спостерігати слідчий і суд у ході слідчих (судових) дій.

У ході першого допиту обвинувачуваного деякі слідчі практикують постановку перед допитуваним питання: чи не страждаєте Ви психічним захворюванням і чи не складалися Ви коли-небудь під спостереженням психіатра (редакція питання може бути трохи інший)? У принципі питання можна вважати припустимим, а в ряді випадків досить корисним. Разом з тим варто пам'ятати, що допитуваний може сприйняти його негативно. Деякі особи обурюються самою підозрою на наявність у нього психічного розладу, розцінюють це як приниження їхнього достоїнства, відмовляються відповідати. Від слідчого потрібні тактовність і обережність, облік особистості допитуваного й ситуації, у якій доречно (або навпроти, недоречно) задавати таке питання. Іноді прямій його постановки вдається уникнути. Досить буває в спокійному й доброзичливому тоні попросити обвинувачуваного розповісти про себе, про проблеми, які його турбують, про його взаємини з навколишніми, щоб одержати загальне подання про його психічний стан.

Нарешті, третю групу розглянутих обставин становлять повідомлення самого громадянина про свої хворобливі переживання й суб'єктивні відчуття - про випробовувані їм зорових або слуховых галюцинаціях, украй незвичайних відчуттях і т.п.

Друга й третя групи обставин (чудності в поводженні й скарги на стан власного психічного здоров'я) особливо важливі у випадках, коли громадянин раніше не попадав у поле зору психіатра. Наприклад, його захворювання носило схований (латентний) характер або почалося зовсім недавно. За результатами зібраних доказів слідчий (суд) повинен самостійно переконатися про необхідність призначити судово-психіатричну експертизу.

Треба ще раз підкреслити, що фактичними підставами для її призначення служать обставини, що ставлять під сумнів психічну повноцінність особи, тобто встановлені в ході виробництва в справі об'єктивно існуючі факти, приведшие слідчого (суд) до висновку про можливу наявність у даної особи психічного розладу. Невірне розуміння співвідношення «об'єктивного» (фактичні обставини) і «суб'єктивного» (сумнів у психічній повноцінності) при розгляді питання про підстави для призначення експертизи здатно привести до прийняття помилкових рішень. Ілюстрацією до сказаного можуть служити приклади з експертної практики.

Іноді обвинувачуваний направляється на судово-психіатричну експертизу тільки тому, що він раніше вже піддавався психіатричному обстеженню пли експертизі по іншій справі. Але в розглянутому випадку важливий не факт обстеження (експертизи), а його результат. Якщо в обстежуваного (подэкспертного) у підсумку був виявлений психічний розлад, то призначення експертизи обґрунтоване. Якщо ж давався висновок, що обстежуваний (подэкспертный) психічно здоровий, те й підстав сумніватися в його психічній повноцінності на цій підставі немає.

Ігнорування зазначеної обставини чревате напрямком на експертизу осіб, явно в цьому не нужденні. Приміром, суб'єкт, один раз подвергавшийся обстеженню або експертизі, по кожній новій кримінальній справі знову направляється на судово-психіатричну експертизу, незважаючи на те, що всі попередні психіатричні висновки констатували в нього відсутність психічного розладу.

У ряді випадків напрямок на судово-психіатричну експертизу мотивується тим, що суб'єкт переніс у минулому «травму голови». Однак сумнів у психічній повноцінності особи, перенесшего черепно-мозкову травму, виникає лише за умови, що остання привела до порушень психіки. Звідси чимале число експертиз, призначених «у зв'язку з перенесеною раніше травмою голови», виявляються необґрунтованими.

Правильне розуміння підстав призначення судово-психіатричної експертизи дозволяє уникнути подібних помилок.

Судово-психіатрична експертиза обвинувачуваного обов'язкова також, якщо йому інкримінується злочин, за яке як міра покарання передбачена страта (про це говориться, зокрема, у п. 20 постанови № 15 Пленуму Верховного Суду РФ від 22 грудня 1992 р. «Про судову практику по справах про навмисні вбивства» // Бюлетень Верховного Суду Російської Федерації. 1993. № 2). По справах цієї категорії експертиза призначається навіть тоді, коли не було виявлено обставин, що ставлять під сумнів психічну повноцінність обвинувачуваного. Необхідність у судово-психіатричній експертизі пояснюється тут тим, що, не будучи фахівцями в області психіатрії, слідчий або суддя навіть при ретельному вивченні всіх обставин можуть залишити без уваги психопатологічні прояви. Деякі психічні розлади мають малопомітні зовнішні ознаки через схований (латентного) характеру або нетривалості хворобливого процесу. Помилки, допущені слідчим (судом) при виявленні ознак такого розладу по розглянутій категорії кримінальних справ, можуть виявитися необоротними.

Разом з тим правило про обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи по мотиві ваги інкримінованого діяння поширюється тільки на справи про злочини, де як можливе покарання фігурує страта. Призначення судово-психіатричної експертизи «у зв'язку з вагою вчиненого» по інших справах неправомірно.

Такі фактичні підстави для призначення судово-психіатричної експертизи. Юридичними підставами є постанова (визначення) про її призначення, винесена особою, що провадить дізнання, слідчим, прокурором, судом, суддею одноосібно*.

* Категорія карних і цивільних справ, розглянутих суддею одноосібно, визначена процесуальним законом (ч. 2 і 3 ст. 35 УПК; ч. 2 ст. 113 ЦПК).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.