2. Підготовка судово-психіатричної експертизи.

Кожна призначувана судово-психіатрична експертиза повинна бути ретельно підготовлена слідчим (судом). Від якості підготовчої роботи багато в чому залежить повнота й всесторонність експертного дослідження, надійність експертних висновків. Цілий ряд необхідних для успішного проведення експертизи дій вправі робити тільки орган, що призначає експертизу, що не може перекладати їх на експертів. Сказане в першу чергу стосується матеріалів, що підлягають експертному дослідженню. Самостійно збирати їх, як уже говорилося, експерти неправомочні.

Підготовча діяльність у чималому ступені визначається характером підстав призначуваної експертизи. Якщо серед підстав фігурують відомості про знаходження особи під спостереженням психіатра, то необхідно зажадати медичну документацію з відповідних психіатричних установ.

Основною установою такого роду є психоневрологічний диспансер (або кабінет) за місцем проживання громадянина. Диспансер обслуговує населення певної території - району, міста та ін. Саме в диспансер найбільше часто звертаються пацієнти за психіатричною допомогою. У диспансері є також дані про надання громадянинові, що проживає на обслуговується территории, що, психіатричній допомозі іншими психіатричними установами, включаючи стаціонарні. Це служить важливим джерелом для подальших пошуків медичної документації, що по можливості підлягає витребуванню із всіх установ, де даному особі коли-небудь, психіатрична допомога виявлялася.

Вимагається й надається експертам також медична документація з наркологічних установ, якщо є відомості, що даний громадянин проходив у них лікування від алкоголізму або наркоманії. До наркологічних установ ставляться наркологічні диспансери (кабінети) і наркологічні стаціонари (лікарні й відділення)*.

* У ряді регіонів самостійна наркологічна служба відсутня, а наркологічна допомога виявляється психіатричними установами.

В окремих випадках корисної для психіатра-експерта буває медична документація установ загально соматичного профілю поліклінік, лікарень, медичних пунктів і т.п. Наприклад, первинну психіатричну допомогу там, де немає поблизу психіатра, змушений робити лікар іншої спеціальності. Його медичні записи бажано надати експертам-психіатрам. Громадянин міг госпіталізуватися в загально соматичну лікарню також у зв'язку з різними захворюваннями головного мозку - енцефалітом, інсультом, травмою черепа й т.д. Запису лікарів відповідної спеціальності відображають звичайно всі скільки-небудь значні прояви хвороби, у тому числі порушення психіки.

Вимогам підлягають оригінали медичних документів у повному обсязі (амбулаторна карта, історія хвороби та ін.). Копії цих документів, окремі виписки з них вимагаються лише тоді, коли сам документ у чинність об'єктивних причин не може бути представлений. Виключення з даного правила стосується лише документів судово-психіатричних експертних відділень і комісій. Тут досить запросити копію акту судово-психіатричної експертизи. Докладний виклад у ньому даних про випробуване, експертне дослідження і його результати робить зайвим звертання до інших матеріалів експертного виробництва (іменованого в судовій психіатрії історією хвороби).

Крім збирання медичних документів необхідний допит осіб, що знали даного громадянина, про особливості його поводження. Це важливо насамперед у випадках, коли громадянин раніше не спостерігався в психіатра, а підставою для призначення судово-психіатричної експертизи послужили чудності в його поводженні. Однак і у випадках, коли громадянин уже звертався за психіатричною допомогою й навіть тривалий час перебував під психіатричним спостереженням, такий допит теж необхідний.

Будь-які показання про чудності, ненормальностях у поводженні обвинувачуваного повинні бути уточнені й деталізовані: на підставі яких даних свідок дійшов висновку про психічний розлад даної особи, у чому конкретно виражалися його чудності й т.п.

Відомості про поводження громадянина не повинні бути уривчастими й хаотичними. Їх необхідно збирати систематизоване й послідовно. Збирається інформація про особистість і поводження особи протягом всього його життя. Підвищена увага приділяється таким обставинам, як перенесені захворювання, характер взаємин з навколишніми, успішність і дисципліна в навчальному закладі, виконання своїх обов'язків на роботі, під час проходження військової служби, сімейний стан, уживання спиртних напоїв, наркотичних і інших одурманюючих речовин, здійснення в минулому правопорушень і злочинів, обіг за психіатричною допомогою, перебування на примусовому лікуванні та ін. Особливий інтерес у розглянутому аспекті представляють періоди істотних змін у поводженні суб'єкта, несподівані, різкі зміни в його житті. Наприклад, раптове й різке погіршення успішності; зниження показників у роботі (наростаюча професійна декваліфікація, неможливість справлятися з колишніми службовими обов'язками, часті або важко пояснювальні звільнення та ін.); поява невластивих раніше суб'єктові брутальності, озлобленості, конфліктності; емоційна холодність, черствість до рідні й близьким, відносини з якими були колись дружня й теплими; втрата колишніх інтересів і захоплень; постійне зниження соціальної адаптації, що наростає соціальна дезорганізація й деградація особистості.

Особлива увага варто звернути на період, що ставиться до здійснення злочину, угоди або іншої юридичної дії, із приводу якого ведеться виробництво даної карної або цивільної справи. Показання щодо вчинків, висловлень, зовнішнього вигляду суб'єкта (обвинувачуваного, потерпілого, позивача та ін.) у зазначений період повинні бути зібрані як можна більш повно. Це дозволить виявити можливі свідоцтва порушеного орієнтування особи в навколишньому, недостатнього розуміння їм що відбувається, втрати самоконтролю. Потрібно встановити, чи не було в нього станів невмотивованого страху, розгубленості, чи не було воно надзвичайно пасивним, байдужим до що відбувається, діям, що підкоряються повністю, інших осіб та ін.

Чудності й безглуздості поводження особи, спостережувані під час слідчих (судових) дій, повинні бути коротко відбиті в протоколі цієї дії, а також у постанові (визначенні) про призначення експертизи (наприклад, «Підсудний сидить у напруженій нерухливій позі. Погляд спрямований в одну крапку. Вид украй неохайний. На питання й зауваження не реагує»).

Зібравши необхідні для майбутньої експертизи матеріали, треба ще раз оцінити складові їхнього доказу - кожне окремо й всю їхню сукупність. Це дозволить упорядкувати й систематизувати отриману інформацію, оцінити її з погляду повноти, точності, несуперечності. Лише по завершенні такої роботи матеріали для експертизи можна вважати підготовленими.

Як показує експертна практика, основним недоліком підготовки матеріалів для судово-психіатричної експертизи є їхня неповнота. Знаючи про обіг громадянина, що направляється на експертизу, у минулому за психіатричною допомогою, слідчий (суд) проте не зажадає медичної документації з відповідних установ. Не допитуються особи, що добре знали громадянина, про особливості його поводження, не встановлюються інші обставини, що ставляться до предмета експертизи. Це змушує експертів заявляти численні клопотання про надання відсутніх матеріалів, що приводить до затягування строків експертизи, а з ними й строків судочинства, до порушення прав громадян, необґрунтованим витратам експертної праці.

При експертизі на попередньому слідстві підозрюваний і обвинувачуваних необхідно керуватися вимогами ч. 3 ст. 404 УПК, відповідно до якої «напрямок особи на судово-психіатричну експертизу допускається лише при наявності достатніх даних, що вказують, що саме ця особа зробила суспільно небезпечне діяння, із приводу якого порушене кримінальна справа й ведеться розслідування». Дане положення, по-перше, є гарантією від інкримінування особі діянь, яких він не робив. По-друге, недостатні й суперечливі дані слідства про здійснення злочину можуть істотно утруднити експертам рішення сугубо судово-психіатричних питань.

Вибір експертів (експертної установи) і форми (способу проведення) експертизи. Ухваливши рішення щодо необхідності призначити судово-психіатричну експертизу, слідчий (суд) повинен ухвалити рішення щодо того, яким психіатрам або співробітникам якої судово-психіатричної експертної установи слід доручити її виробництво.

У більшості випадків експертиза поручається членам судово-психіатричної експертної комісії (СПЭК), що обслуговує даний регіон. Інший підхід, що ігнорує зонально-територіальний принцип діяльності експертних комісій, здатний сильно ускладнити їхню нормальну роботу. Будь-який відступ від цього загального правила повинне бути продиктоване поважними причинами. Наприклад, через особливості конкретної справи всі члени обласний СПЭК підлягають відводу. Тому експертиза поручається іншим експертам (наприклад, членам СПЭК сусідньої області).

При виборі експертів слідчий (суд) враховує думку учасників справи. Про цьому прямо говориться в ст. 75 ЦПК. У карному судочинстві, де переважна більшість судово-психіатричних експертиз становлять експертизи обвинувачуваного, останній вправі «просити про призначення експерта із числа зазначених їм осіб» (ст. 185 УПК). Закон в обох випадках говорить про експерта, тобто про конкретну знаючу особу. Але не викликає сумнівів той факт, що обвинувачуваний на попередньому слідстві або учасники судового розгляду вправі висловлюватися відносно не тільки експерта, але й експертної установи, оскільки саме там проводиться абсолютна більшість всіх судово-психіатричних експертиз.

Порядок призначення експертизи в експертній установі (ст. 187 УПК) і поза його (ст. 189 УПК) різний. Процедура призначення експертизи при її проведенні поза експертною установою досить складна. Тут слідчий (суд) після винесення постанови (визначення) про призначення експертизи викликає особу, якій вона поручається, засвідчує в його особистості, спеціальності й компетентності, установлює відношення експерта до учасників процесу, а також перевіряє, немає чи підстав до відводу. Далі експертові вручається постанова слідчого (або оголошується судове визначення) про призначення експертизи. Йому роз'ясняються права й обов'язки експерта, він предупреждается про відповідальність за дачу свідомо помилкового висновку. Про виконання цих дій слідчий робить оцінку в постанові про призначення експертизи, що засвідчує підписом експерта. У суді експерт розписується в протоколі судового засідання або на спеціальному бланку, що прилучається до протоколу.

Процедура призначення експертизи в експертній установі інша. Слідчий (суд) направляє постанову (визначення) і матеріали, необхідні для експертизи, керівникові експертної установи. Той доручає її виробництво своїм співробітникам. Функції керівника експертної установи в судовій психіатрії можуть виконувати голова СПЭК, керівник судово-психіатричного експертного відділення, заступник головного лікаря лікарні або диспансеру по експертній роботі, сам головний лікар психіатричної установи, у складі якого організована СПЭК. Відповідно до закону, керівник експертної установи зобов'язаний роз'яснити обраним їм експертам їхнього права й обов'язку й попередити їх про відповідальність за дачу свідомо помилкового висновку, про що він відбирає в експертів підписку, що разом з експертним висновком буде спрямована органу, що призначив експертизу. По сформовані в судово-психіатричних установах практиці роз'яснення дається лише один раз, коли особа стає співробітником експертної установи, а оцінка про те, що експерти попереджені про відповідальність, робиться в самому експертному висновку (акті експертизи).

Уперше в справі доцільно призначати амбулаторну судово-психіатричну експертизу. Стаціонарні експертні дослідження необхідні по суті лише тоді, коли експерти особисто переконалися, що амбулаторних досліджень для дачі відповіді на поставлені питання недостатньо. Первинна стаціонарна експертиза в принципі можлива, але необхідність у ній повинна бути викликана дійсно вагомими причинами й ґрунтовно мотивована в постанові (визначенні) про її призначення. У кожному такому випадку слідчому (суду) доцільно попередньо проконсультуватися із самими експертами. Але якщо слідчий (суд) призначили стаціонарну судово-психіатричну експертизу, то експерти самостійно не можуть обмежитися проведенням амбулаторної.

Напрямок у ході попередього слідства на стаціонарну судово-психіатричну експертизу обвинувачуваного або підозрюваного, що не втримується під стражів, допускається тільки із санкції прокурора або його заступника (ст. 188 УПК).