13(3)Політичний екстремізм.

Екстремізм — це схильність у політиці та ідеології до крайніх поглядів і дій. ккстримізму властиве цілковите заперечення іншої думки, відмова йти на компроміс та радикальні методи дій. Екстремізм традиційно поділяється на лівий та правий.

Ліві екстремісти у своїх поглядах поділяють ідеї марксизму-ленінізму та інших лівих течій (анархізм, лівий радикалізм), критикують капіталізм за нерівність та експлуатацію, а соціалізм за м’якотілість та відмову від калсової боротьби.

Праві екстримісти Критикують капиталызм за «занепад» моралі, наркоманію, егоїзм, споживацькі настрої, засилля «масової культури», відсутність «порядку» тощо. Найбыльшим правоекстремістським рухом є фашизм

Екстремізм і основна форма його вияву — тероризм, у тому числі й міжнародний, набув останнім часом значного поширення на території багатьох країн світу.

10 (2)Типи політичних культур (за Алмондом і Вербою)

Американські політологи Алмонд і Верба на підставі аналізу різних політичних орієнтацій відокремили 3 типи політичної культури: патріархальний, підданський і активістський. Характерною рисою патріархальної політичної культури, за Алмондом, є брак інтересу до політичного життя, брак чітко виражених політичних ролей у суспільстві, причому орієнтація членів суспільства на вождів племен, шаманів і т. п. не відокремлюється від релігійних і соціальних орієнтацій. Підданська політична культура характеризується сильною орієнтацією на політичну систему і результати її діяльності, а водночас низьким рівнем участі громадян у політичному житті. Активістська політична культура, або культура участі, відрізняється значним інтересом громадян як до політичної системи і результатів її функціонування, так і до особистої участі в політичному житті.

11 (1) Дослідження Арістотелем і Платоном сутності і форм ідеальної організації держави. В «Держава» Платон один із перших звертається до характеристики політичних форм. Він описує недосконалі політичні форми: тімократію, олігархію і демократію. . Для Платона демократія — це влада мас, яка неминуче призведе до тиранії більшості. Він попереджає, що демократія, як правило, короткочасна. Натовп дуже швидко поступається своєю владою одноосібному тирану і знищує, таким чином, народну владу.Недосконалим формам держави Платон протиставляє ідеальну державу — справедливе правління вибраних мудреців. Згідно з Платоном, влада повинна належати філософам. Влада філософів-правителів повинна бути абсолютною й безумовною. В політичному ідеалі Платона особистість, суспільство і держава розчинені в полісі. Він вводить строгу ієрархію станів: філософи-правителі ,стражі й воїни і,, ремісники та селяни, які займаються фізичною працеюю. В політичному вченні Платона, безумовно, неважко побачити витоки тоталітаризму

З іменем Арістотеля пов'язано зародження політичної науки як окремої дисципліни. Згідно з Арістотелем, політична наука займається державою, полісом. Він стверджує, що держава - природне утворення. Однак логічно первинна держава, тому що вона виражає цілеспрямованість як рушійна сила, активний початок, що перетворює можливість у дійсність суспільства. В його вченні, як і у вченні Платона, мають місце тоталітарні тенденції: людина — частина держави, особисті інтереси підпорядковані суспільному благу. Громадянин, в оцінці Арістотеля, — це безлика частина єдиної політичної спільноти. Громадян він називав вільними людьми, але свободу розумів тільки як протилежність рабству: громадяни — не раби, ними ніхто не володіє. Громадяни займаються тільки військовими, законодавчими й судовими справами. Сільськогосподарське і промислове виробництво — справа рабів. Громадяни можуть мати приватну власність, але користуватись нею потрібно спільно. Форми державного устрою Арістотель виділяє за такими критеріями: кількість правлячих і мета правління.Внаслідок цього є три правильні форми правління (монархія, аристократія, політія), при яких правителі мають на увазі загальну користь, і три «несправедливі» (тиранія, олігархія і демократія), де мається на увазі тільки особисте благо правителів. У Політиці» Арістотель називає політію найкращою з «справедливих» форм. Форму державного устрою Арістотель пов'язує з її «принципами»: «принципом аристократії служить доброчинність, олігархії — багатство, демократії — свобода» Політія покликана об'єднувати три ці елементи, тому й повинна вважатись справедливою аристократією — правлінням найкращих,