29(1)Політичний процес

характеризує взає­модію соціальних і політичних структур суспільства, ту площину по­літики, де виконуються ролі й функції головних суб'єктів і носіїв політичної влади.

Доціль­но розрізняти три різних режими існування політичного процесу.: режим функціонування, який не виводить політичну си­стему за межі взаємовідносин громадян і інститутів влади, що скла­лися. У цьому випадку політичний процес відображає здатність струк­тур і механізмів влади лише до простого відтворення рутинних, повторюваних з дня в день відносин між елітою і електоратом, громадянином і державою. Режим розвитку. тут структури й механізми влади виводять політику держави на новий рівень руху. Політичний розвиток супроводжується інтенсивною взаємодією мікро- і макрофакторів влади, які в кінцевому результаті ведуть до підвищення відповідності соціальних і політичних явищ. Режим занепаду- розпаду політичної цілісності. В даному ви­падку напрям динаміки політичного процесу має негативний стосов­но норм і умов цілісного існування політичної системи характер.

політичний процес - су­купність інституалізованих і неінституалізованих дій суб'єктів по­літики, що здійснюють формування і реалізацію міжгруповою владою волі суспільства.

Етапи :етап представлення політичних інтересів груп інститу­там, що приймають управлінські рішення. У цьому розумінні змісті різниці політичних процесів у тих чи інших країнах залежить, перш за все, від наявності або відсутності там вільних виборів і установленої виборчої системи.

етап прийняття рішень і формулювання політичної волі. Тут по­літичний процес являє собою сукупність конкретних прийомів, процедур, ме­тодів, усвідомлених і спонтанних стратегій, що ведуть до прийняття конкретних рішень.

. Існують два основні методи прийняття рішень: раціонально-універсальний і метод послідовних обмежень. Він передбачає раціональне знаходження проблеми й вибір шляхів її розв'язання, які найбільше відповідають поставленій меті метод «гілок», виходить з необхідності внесення у звичайну управлінську діяльність поправок, котрі потрібні для реалізації часткової мети. Другий метод - «змішано-скануючого методу», який забезпечує масштабний процес прийняття рішень, поєднуючи при цьому переваги ви­щеназваних методів.

етап реалізації політичної волі, вираженої у формі управлінських рішень. На даному етапі політичного процесу головним питанням є вибір адекватних прийнятим рішенням засобів і методів політичного регулювання (перш за все: насильницьких — ненасиль­ницьких, ідеологізованих — неідеологізованих).

28(3) Громадсько-політичні рухи

| Відповідно групи інтересів визначаються як добровільні | об'єднання людей, створені для вираження і задоволення \ | їхніх інтересів у відносинах з різними політичними інсти-( тутами, насамперед із державою.

Поняття «групи інтересів» указує на політичний вимір цих груп. Різні спільності людей, їхні об'єднання прояв­ляють себе як групи інтересів тоді, коли їхні інтереси виявляються як конкретні вимоги в політичній сфері суспільства. Група тиску — це громадське об'єднання, ( яке домагається задоволення власних інтересів за допомогою | цілеспрямованого впливу на інститути публічної влади.

Як феномен політичного життя групи тиску відомі впро­довж усієї історії .У вітчизняній науковій і навчальній літературі широко вживається поняття «громадські організації», яке позначає добровільні та організаційно оформлені об'єднання громадян, створені для вираження й задоволення їхніх інтересів і потреб на засадах самоврядування.

Як групи інтересів гро­мадські організації виступають тоді, коли виконують політичні функції, взаємодіють із політичними інститутами, передусім державою. Групами інтересів є й багатоманітні суспільні рухи — само-| діяльні об'єднання мас, створені на основі спільності І інтересів і впорядкованої діяльності.

Це антивоєнні, екологічні, жіночі, молодіжні рухи тощо. Вони не є власне організаціями, бо, як правило, не мають сталих довгочасних організаційних структур, певної вну­трішньої ієрархії, керівних центрів, програмних та статутних документів, фіксованого членства, внесків, що властиво для організацій.

Суспільні рухи є об'єднаннями людей, які відрізняються своїми ідейними засадами й доктринами, цілями і спо­собами їх досягнення, чисельністю учасників і роллю в політичному житті. В одних випадках вони виступають як чинники світового політичного простору, мають глобальний характер, наприклад міжнародний робітничий рух, міжна­родний комуністичний рух, міжнародний профспілковий рух, національно-визвольний рух, соціал-демократичний рух, рух неприєднання (до військово-політичних блоків) тощо. Нерідко такі рухи є об'єднаннями політичних партій і грунтуються на засадах морально-політичної, іноді — мате­ріальної солідарності. В інших випадках суспільні рухи виступають як полі­тична сила всередині країни, складова її політичної системи. Саме в цьому розумінні суспільні рухи виступають як групи інтересів. Функції груп У політичній системі суспільства групи інтересів інтересів виконують певні функції, до яких належить насамперед функція ар­тикулювання інтересів, тобто перетворення соціальних прагнень, емоцій та очікувань у певні політичні вимоги. Ці вимоги доводять до владних структур побажання громадян, тим самим залучаючи останніх у політичний процес, робля­чи їх суб'єктами політики.

Артикулювання інтересів вимагає їх агрегування, тобто узгодження часткових потреб, установлення між ними пев­ної ієрархії, вироблення на цій основі загальногрупових цілей.

Профспілки Провідне місце серед груп інтересів, виокрем­лених за соціальною основою, посідають професійні спілки — масові громадські організації найманих працівників, які засновані на спільності їхніх інтересів у процесі праці і мають за мету поліпшення умов життя і праці своїх членів. Жіночий рух заперечує чоловічу монополію на владу в суспільстві .