23(2).Виборчі системи: сутність і типологія

Виборча система - це сукупність певних правил і проццедур, які визначають результати виборів. Існують наступні види виборних систем:

1. Мажоритарна виборча система в основу якої покладено принцип більшості. Переможцем тут стає той, хто набрав більшість голосів виборців. Розрізняють:

1) мажоритарну виборчу систему абсолютної більшості - переможцем стає кандидат, який набрав 50% + 1 голос всіх хто брав участь у голосуванні;

2) мажоритарну виборчу систему відносної більшості - у випадку, якщо ні один з кандидатів не набере абсолютної більшсті, призначається другий тур виборів, в якому беруть учасіть два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів у першому турі. Переможцем стає той, хто набере відносну більшість голосів.

Недоліки:

1) пропадає багато голосів, поданих за переможених кандидатів;

2) така система дозволяє пройти партії, яка набирає меншість голосів

3)за мажоритарною системою абсолютної більшості вибдіі є нерезультативними, адже вона вимагає 50% + 1 голос, а це буває дуже рідко.

2. Пропорційна виборча система - мандати розподіляються між списками кандидатів пропорційно до кількості голосів, от­риманих кожним із цих списків. Тут виборець голосує не за конкретну особу, а за ту чи іншу партію , яка виста­вляє свій список кандидатів.

Умови використання пропорційної виборчої системи:

1) вибори повинні бути партійними;

2) цією системою користуються лише на виборах депутатів. Залежно від можливості виборця вплинути на розташування кандидатів у списку розрізняють:

1) пропорційна виборча система з "жорсткими" списками - вибррець не може втрутитися у розташування кандидатів у спи­ску і голосує за список у цілому;

2) з "м'якими" списками - виборець голосує не тільки за список у цілому, але й обов'язково віддає перевагу конкретно­му кандидату з цього списку;

3) з "напівжорсткими" списками - виборець може проголо­сувати як за списком у цілому, так і віддати перевагу конкрет­ному кандидату.

Недоліки:

1) парламент набуває "строкатого" характеру;

2) надмірна розпорошеність мандатів між різними партіями призводить до неможливості сформувати більшість і забезпечити стабільність.

Пропорційна виборча система сприяє багатопартійності, де партії незалежні і мають сильну структуру.

3. Змішана виборча система - та чи інша комбінація мажо­ритарної і пропорційної виборчих систем.

Аналізуючи чотири можливих варіанти поєднання двох основних форм державного правління (президентської і парламентарної) та двох основних типів виборчих систем (мажоритарної і пропорціної), амер. Політолог М.Уоллерстайн зазначає, що найоптимальнішими варіантами є поєднання президентської форми правління з мажоритарною ситемою відносної більшості, а парламентарної форми правління – спропорційною виборчою системою.

23(3)Партія як субєкт політики.Типологія та функції партій. Політична опозиція.

Партія -- це ідеологічна спільність людей, їх добро­вільне об'єднання навколо якоїсь Ідеології. Таке розуміння характерне, зокрема, партія — це організація певного суспільного класу чи соціальної групи. Розуміння політичної партії як суто класової організації, виразника корінних інтересів того чи іншого класу характерне для марксизму; партія — це громадська організація, інститут політич­ної системи, головним завданням якого є завоювання, утримання й використання державної влади.

Основною ознакою політичної партії є її прагнення до завоювання і здійснення державної влади. Для досягнення цієї мети партія організаційно об'єднує прихильників певних поглядів, ідей.

функції партій:

 політична, ;

 функція представництва інтересів

 ідеологічна ;

Ведучи постійну боротьбу з опозицією політична партія формує економічні і політичні платформи, виробляє стратегію і тактику їх здійснення. Механізм міжпартійної конкуренції не дозволяє політичним партіям жити старим багажем і примушує їх оперативно реагувати на зміни, що відбуваються в країні і світі.

Дуже поширеним є спосіб класифікації партій за ознакою прогресивності або консервативності їх політичних програм. Це – партії – ліві, праві і центристи. Така класифікація зліва направо веде свою історію з засідань Французької національної асамблеї .

Розрізняють організаційно оформлені партії, члени яких одержують партійні білети і платять членські внески і організаційно не оформлені партії, які характеризуються відсутністю офіційного членства. Типовими прикладами перших є комуністичні партії, а других – республіканська і демократична партії США, консервативна партії Великобританії. Розрізняють ще й партії з прямим і непрямим членством.

24(2) Одним з альтернативних тоталітаризму типів політичної системи виступає авторитаризм. За своїми характерними рисами він займає проміжне становище між тоталітаризмом і демократією. З тоталітаризмом його ріднять, перш за все, диктаторський, не обмежений законами характер влади, з демократією — наявність автономних, не регульованих державою суспільних сфер, особливо економіки й приватного життя, збереження елементів громадянського суспільства.В цілому ж авторитарній політичній системі притаманні такі риси:1. Носієм влади виступає одна людина або група осіб. Це можуть бути деспот, монарх, військова хунта. Маса ж населення відчужується від влади.2. Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. При цьому влада може правити за допомогою законів, але їх вона приймає на свій розсуд.3. Опора (потенційна або актуальна) на силу. Авторитарний режим може і не застосовувати масових репресій і навіть користуватися популярністю серед широких верств населення. Однак він володіє достатньою силою, щоб у разі необхідності схилити населення до по кори, і, як правило, не приховує цього.4. Монополізація влади й політики, заперечення політичної опозиції, незалежної легальної політичної діяльності. Правда, притаманна авторитаризму певна політико-інституціональна одноманітність — не завжди результат законодавчої заборони й протидії з боку влади. Нерідко вона пояснюється неготовністю суспільства до створення політичних організацій, відсутністю у населення таких потреб. При авторитаризмі можливе тенування обмеженого числа партій, профспілок тощо, але лише за умови їх підконтрольності владі.5. Відмова від тотального контролю над суспільством. Влада займається питанням забезпечення в першу чергу власної безпеки, суспільного порядку, оборони й зовнішньої політики, хоча вона може впливати і на стратегію економічного розвитку, проводити достат ньо активну соціальну політику, не порушуючи при цьому механізмів ринкового регулювання.6. Рекрутування політичної еліти шляхом кооптації, призначен ня зверху, а не конкурентною електоральною боротьбою.Враховуючи ці ознаки авторитаризму, його можна визначити як з необмежену владу однієї людини або групи осіб, що не допускає по- і літичної опозиції, але зберігає автономію особистості і суспільства в позаполітичних сферах.При авторитарній політичній системі забороняються лиш певні,головним чином політичні, форми діяльності, в останньому ж громадяни, як правило, вільні, хоча вони не мають жодних інституціональних гарантій своєї автономії і безпеки. В принципі авторитарна влада може дозволити собі будь-які дії стосовно громадян.Авторитарні політичні системи найпоширеніші в історії людства.Вони надзвичайно багатоликі. Це монархії, демократичні, диктаторські режими, військові хунти, популістські системи управління.Авторитарні правителі можуть добиватися свого визнання населенням не тільки силою, за допомогою масового винищення і залякування супротивників, але й більш гуманними методами. Протягом століть вони опирались головним чином на традиційний і харизма тичний способи легітимації.Цілий ряд авторитарних держав практично продемонстрував свою економічну ефективність і здатність суміщати економічне процвітання з політичною стабільністю, сильну владу з вільною економікою. Авторитаризм інколи визначають як