Тема: ХАРАКТЕР

Мета: Сформувати уявлення у студентів про характер, його структуру та природу формування. Познайомити з поняттями акцентуації та психопатії.

План:

1. Поняття про характер.

2. Природа характеру. Фізіологічні основи характеру [10].

3. Структура характеру.

4. Форми прояву характеру [5].

5. Характер і темперамент. Особистість і характер [5].

6. Провідні риси характеру.

7. Типи акцентуацій характеру. Поняття психопатії характеру.

8. Формування характеру.

Література:

1. Немов Р.С. Психология , - М, 2001 – с. 405-422

2. Столяренко Л.Д. Основы психологи, - 2001 – с. 298-328

3. Максименко С.Д. Загальна психологія, - К, 2004 – с. 259-268

4. М’ясоїд П.А. Загальна психологія, - К, 2000 – с.436-450

5. Загальна психологія: Підручник /О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська,

З.В. Огороднійчук. – К.: Каравела, 2009. – с. 339-360

6. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии, - П, 2001 – с. 620-634

7. Левитов Н.Д. Психология характера. – М., 1969 –с. 18-86, 117-127, 332-377.

8. Мерлин В.С. Структура личности. – Перм, 1990 – с.3-26

9. Страхов ИВ. Психология характера – Саратов, 1970 –с. 3-80

10. Психологія. За редакцією В.А. Крутецького, - К.,1978 – с. 203-215

1. Поняття про характер

Кожній людині крім динамічного боку дій, що виявляється в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьо­виті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших — лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них риси ви­являються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид особистості, індивідуальний стиль її соціальної по­ведінки. Такі психологічні особливості особистості називаються рисами характеру. Ці риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнення цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.

Характер — це сукупність стійких індивідуально-пси­хологічних властивостей людини, які виявляються в її діяль­ності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Термін «характер» (від грецьк. — «риса», «прикме­та», «відбиток»). Введений він для позначення цих властивостей людини другом Арістотеля Теофрастом, який у «Характеристи­ках» описав з позицій мораліста 31 тип людських характерів — людей хвалькуватих, базік, нещирих, нудних у розмові, улесли­вих та ін.

Характер найбільше пов'язується з темпераментом, який, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження.

Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах.

Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і пово­дить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.

Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість пе­редбачати, як людина поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними харак­терами. Історія знає багатьох політичних, громадських і військо­вих діячів, які завдяки силі позитивних рис свого характеру спри­яли прогресу суспільства, натомість особи з негативними рисами характеру або слабохарактерні спричинили його занепад.

Знання характеру – важлива умова спілкування людей. Це шлях до вирішення проблеми сумісності.

2. Природа характеру. Фізіологічні основи характеру.

Виникнення характеру, його природа є предметом давніх дискусій психологів. У вченні про характер були спроби пов’язати характер людини з будовою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби неспроможні були розкрити сутність характеру. Зазнали краху також і теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість.

Сучасні антропологія, анатомія, психологія не мають жодних вірогідних даних про те, що характер людини залежить від будови тіла, форми черепа, конфігурації обличчя, кольору волосся і шкіри, довжини кінцівок тощо.

І.П.Павлов зазначив, що звичний спосіб поведінки людини зумовлений не тільки властивостями її нервової системи, а й безліччю складних, стійких систем тимчасових зв’язків, які формуються в корі великих півкуль під впливом різних зовнішніх дій, виховання і утворюють своєрідний сплав з властивостями нервової системи. Таким чином, фізіологічною основою характеру є сплав рис типу вищої нервової діяльності й складних стійких систем тимчасових зв’язків, вироблених у результаті індивідуального життєвого досвіду.

У цьому сплаві системи тимчасових зв’язків відіграють важливу роль. Тому що тип нервової системи не визначає ні характеру в цілому, ні окремих його рис. На базі будь-якого типу нервової системи можна сформувати усі суспільно цінні якості особистості. Але, по-перше, системи зв’язків формуються по різному в представників різних типів нервової системи і, по-друге, ці системи зв’язків проявляються своєрідно залежно від типів. Наприклад, рішучість характеру можна виховувати і в представника сильного, збудливого типу нервової системи, і в представника слабкого типу. Але виховуватиметься вона по-різному залежно від типу.

Люди народжуються з різними особливостями функціонування головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім’ї за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не буває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними рисами характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.