4. Форми прояву характеру різноманітні

Часто ми майже безпомилково згадуємо про основні особливості характеру іншої людини з виразу обличчя й очей, з ходи, постави, з того, як вона сидить, пише, розмовляє, як і що робить.

1. Погляд буває зверхнім з викликом, заздрісним, ревнивим, безжалісним, зляканим, крижаним, проникливим, лукавим, дурним, розумним, суворим, пильним, відкритим, добрим, лагідним, правдивим, щирим. Люди дивляться ліниво, холодно, запитливо, з цікавістю, пильно, спокійно, настирно тощо.

2. Рухи обличчя певним чином пов’язані з психічним образом людини. Виразними характерологічними показниками є посмішка, міміка, рух губ. Так, губи можуть скривитися від злості, набути обрису чуттєвості, рішучості або безсилля. З обличчя може не сходити посмішка, сумна або несмілива, кисла або улеслива, здивована або принижена, безглузда або шахрайська, добра або недобра, отруйна або спокійна. Людина може сміятися вульгарно, по-дурному, щиро, незлобливо, відчайдушно, нахабно, щасливо тощо.

3. Багато рис характеру набувають чіткої об’єктивізації в загальнотелісних виразних та локомоторних рухах. Наприклад, обіймами можна висловити привітність, стриманість, щирість. Сидіти можна серйозно, безтурботно, рішуче. Розв’язна хода властива зазвичай відповідному індивіду; статечна – розсудливій та серйозній людині. Активні й енергійні люди ходять прямо та рішуче.

4. Почерк – це одна з можливих форм прояву характеру людини. Рухи руки, необхідні для письма, закріплюються, усталюються, набувають стійких індивідуальних особливостей, що й забезпечує утворення почерку. Вироблений почерк незмінний довічно, незалежно від того, в який час, де, чим і як ми пишемо. Не цій основі графологи вважають, що товщина, нахил літер, натиск під час письма, просторове розташування літер, їхня висота в кожному слові та сталість написання, зв’язок букв у слові та багато інших особливостей письма – все це виражає ті чи інші риси характеру.

5. Мовне спілкування – це важливе джерело пізнання характеру. За тембром, інтонацією голосу можна судити про щирість людини, яка говорить про її схильність до доброти, розсудливість, суворість. Багато може сказати, наприклад, голос пишномовний, скрадливий, ласкавий, несміливий, злісний, схвильований, урочистий, солодкуватий, ніжний.

Однак основною формою прояву та основним способом виміру характеру безперечно є дії людини, її реальні вчинки та робочі операції. «Посій вчинок – пожнеш звичку, посій звичку – пожнеш характер, посій характер – пожнеш долю».

Саме за вчинками ми робимо висновки, якою є людина, нерідко через один вчинок можна багато дізнатися про характер людини.

5. Характер і темперамент

Існують різні підходи до оцінки взаємовідношення темпераменту й характеру:

1) ототожнення темпераменту й характеру (Кречмер);

2) протиставлення, встановлення антагоністичних відносин між ними, вказівка на те, що характер може входити в конфлікт із темпераментом (Вирениус, Вікторов, Левітів);

3) визнання темпераменту елементом характеру;

4) визнання темпераменту основою формування характеру, як вроджену основу характеру (Л. С. Виготський, С. Л. Рубинштейн, Б. Г. Ананьев).

Характер людини - це сплав вроджених властивостей вищої нервової діяльності із придбаними протягом життя індивідуальними рисами. Правдивими, добрими, тактовними або, навпаки, брехливими, злими, грубими бувають люди з будь-яким типом темпераменту. Неприпустимо виправдувати дефекти свого характеру вродженими властивостями, темпераментом.

Характер і темперамент взаємопов’язани: з одного боку – темперамент впливає на форму прояву характеру, своєрідно забарвлюючи ті чи інші його риси, з іншого боку, і сам темперамент перебудовується під впливом характеру: людна з сильним характером може побороти деякі негативні сторони свого темпераменту, контролювати його прояви. При певному темпераменті одні риси здобуваються легше, інші складніше. Наприклад, організованість, дисциплінованість легше виробити флегматику, чим холерику; доброту, чуйність - меланхолікові. Бути гарним організатором, товариською людиною простіше сангвінікові й холерикові.

Особистість і характер

Існує три погляди на співвідношення понять «особистість» і «характер»:

1. деякі автори ототожнюють особистість і характер,

2. інші - розглядають характер окремо від особистості і вилучають його з її структури,

3. вказують на зв’язок між ними, визнаючи особистість як сукупність усіх якостей людини, а характер – як своєрідність переважно емоційно-вольових проявів особистості.

Головне, що розвиток характеру нерозривний з розвитком інших компонентів особистості. Всі складові особистості розвиваються синхронно та в найтіснішому взаємозв’язку. По мірі розвитку і з віком характер набуває рівноваги, стає усталеним, сформованим. Відповідно змінюється й особистість, у її формуванні відзначається перехід від темпераментного самоствердження до самовираження в продуктах діяльності, у творчості.

Поняття «характер» слід відрізняти від поняття «особистість»:

1. поняття особистість є родовим і перебуває на найвищому щаблі в ієрархічній будові психологічних знань про людину. Ним позначається конкретна людина, яка володіє свідомістю та самосвідомістю, зі сформованим світоглядом, з усталеною системою життєвих позицій. Психологічний зміст особистості розкривається в її спрямованості, здібностях, темпераменті і характері та виявляється в особливостях цих складних психічних утворень.;

2. характер має чітке психологічне призначення: своєрідно об’єктивуючи спрямованість, він, поряд із темпераментом та здібностями, відкриває людину як індивідуальне та соціальне «Я», як особистість для всіх і самої себе. Цим, своєю чергою, стимулюються процеси самосвідомості та самопізнання, управління поведінкою, самовираження та реалізації творчих можливостей.