4. Визначення потреби в інструменті на виробництво продукції, методи нормування запасів інструменту

Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійне підтримування в робочому стані машин та устаткування, Інших засобів пращ; своєчасне забезпечення робочих місць матеріалами, інструментом.

Інструментальне господарство підприємства – це сукупність внутрішньозаводських і цехових підрозділів, що зайняті придбанням, виготовленням, ремонтом і відновленням інструменту та технологічного оснащення, їх обліком, збереженням і видаванням у цехи та на робочі місця.

Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів системи технічного обслуговування виробництва. Від його правильної організації значною мірою залежать успіх роботи всього підприємства, якість продукції, ритмічність і рентабельність виробництва. Так, витрати, що пов’язані зі зношуванням, заточенням, ремонтом і відновленням інструменту, коливаються в межах 8–15% від собівартості продукції; запас їх становить до 30–40% від загальної суми виробничих оборотних фондів. Витрати на технологічне оснащення в масовому виробництві досягають 25–30% вартості обладнання, у великосерійному – 10–15%, у дрібносерійному й одиничному – близько 5%.

Потреба підприємства в інструменті визначається на підставі: номенклатури інструменту, що використовується; технологічних витрат його за кожним з найменувань (типорозмірів); запасів або оборотного фонду на підприємстві в цілому і по цехах.

Номенклатура універсального (стандартного) інструменту встановлюється: за картами застосовності – у серійному і масовому виробництвах, за картами типового оснащення робочих місць – в одиничному і дрібносерійному виробництвах. Номенклатура спеціальних видів інструменту визначається за картами технологічних процесів.

Потреби підприємства в оснащенні розраховуються, виходячи з обсягу виробництва, номенклатури оснащення, яка визначена в технологічній документації, а також норм витрат.

Потреба підприємства в інструменті певного виду на плановий період часу розраховується за формулою:

;

де – кількість інструменту на плановий період, шт.;

– кількість інструменту, що витрачається за плановий період, шт.;

– оборотний фонд інструменту;

– норматив оборотного фонду інструменту на кінець планового періоду;

– фактична кількість інструмента на початок планового періоду.

Витрата інструменту розраховується за методами: статистичним; за нормами оснащення робочих місць; за нормами витрати (розрахунковий).

При статистичному методі фактична витрата інструменту за минулий період співвідноситься з певною величиною товарної (валової) продукції в грошовому виразі або на 1000 год роботи устаткування тієї групи, на якій використовується відповідний інструмент.

Витрата різального інструменту певного типорозміру на програму виробництва визначається за нормами витрати і кількістю деталей, що обробляються, за формулами:

У великосерійному і масовому виробництві

Норма витрати інструменту встановлюється виходячи з його стійкості з урахуванням типу виробництва.

У масовому і великосерійному виробництві норма витрати встановлюється, як правило, на 1000 шт. деталей.

У одиничному і дрібносерійному виробництві - на 1000 станко-часов роботи верстата або групи верстатів.

Початковою стадією планування інструментального господарства є розрахунок цехового оборотного фонду інструменту (Fц).

де Qэ - експлуатаційний фонд;

QИРК - количество инструмента в запасе инструментально-раздаточной кладовой

Експлуатаційний фонд включає кількість інструменту на робочих місцях (Qр.м) і в заточном відділенні (Qз)

Запас інструменту в ИРК складається із страхового (Qс) і перехідного (Qп) запасу.

Структура цехових запасів інструменту показана на мал. 10.

Рис. 10. Структура цеховых запасов инструмента

Страховий запас розраховують виходячи з добового споживання інструменту і можливого перебою в днях постачання чергового замовлення.

Максимальна кількість інструменту в перехідному запасі дорівнює партії постачання. У міру споживання у виробництві цей запас зменшується і теоретично досягає нульового значення до моменту вступу чергового замовлення. Проте на практиці перехідний запас, як правило, перевищує нульове значення, т. до. чергове замовлення виконується раніше за теоретично передбачений час. Якщо чергове постачання запізнюється, то використовується страховий запас.

де N_д – кількість деталей, що обробляються даним інструментом;

Н_р – норма витрати різального інструменту на 100, 1000, 10 000 деталей;

N – кількість деталей, на яку визначена норма витрати;

у дрібносерійному і одиничному виробництвах:

де t_p – час роботи устаткування, який витрачається на обробку даної групи деталей, год;

H_p – норма витрати різального інструменту на 100, 1000 год роботи устаткування, шт.;

t_уст – час роботи устаткування, на яке розраховується норма витрати.

У серійному і масовому виробництвах норму витрати різального інструменту певного типорозміру (H_p) розраховують за формулою:

,

де N_д – кількість деталей, що обробляється даним інструментом за річною програмою, шт.;

t_м – машинний час на 1 деталь-операцію, хв;

n_н – кількість інструментів, що одночасно працюють на верстатах, шт.;

Т_зн – машинний час роботи інструменту до повного зносу (спрацювання), год;

К_вт – коефіцієнт випадкової втрати, зносу раніше строку експлуатації (береться К_вт = 0,05).

Машинний час роботи інструменту до повного зносу визначається за формулою:

,

де L – допустима загальна величина заточування робочої частини інструменту, мм;

l – середня величина шару поверхні ріжучої частини, що знімається під час кожного заточування, мм;

t_ст – стійкість інструменту, машинний час його роботи між двома переточуваннями, год.

Потреби в універсальному вимірювальному, слюсарно-монтажному інструменті визначаються дослідно-експериментальним методом, виходячи зі середнього строку його служби, а в штампах і абразивному – аналогічно різальному інструменту.