Процес модернізації та стратифікаційні зміни в сучасному українському суспільстві: проблеми та умови їх вирішення.

Що стосується стратифікаційної системи українського суспільства, то її сучасний аналіз можливий при певному поверненні до історії колишнього СРСР.

В той час, коли Україна була складовою Радянського Союзу, традиційно визначалась наявність двох класів – робітничого та селянського, а також прошарку – „трудової інтелігенції” (формула 2+1). Тобто соціальної структури мало не вертикальний, а горизонтальний характер. Тому радянське суспільство прагнуло до соціальної однорідності (всі повинні бути рівними).

Насправді ж в суспільстві відмічалася диференціація (розподіл) заробітної платні, прибутків, освіти та влади в середовищі одного класу (так, робітники колгоспу й військового заводу мали різні прибутки). Тобто принцип рівності й однорідності вже на початку формування радянської структури був порушений Дійсно, суворий контроль держави за виробництвом, існування єдиної форми власності – державної, все це значно ускладнювало процес природного розвитку суспільства. Навпаки, соціальна структура ставала все більш неоднорідною та штучною. Вона виглядала наступним чином. Верхні позиції обіймала номенклатура, тобто керівники вищого рівня (керівники компартій України та уряду, верхівка військових, КДБ та міліції, вищі чиновники). Чисельність вищої ланки номенклатури нараховувала приблизно 100 тис., а нижчої – 150 тис. чоловік. Це ті, кого неможливо було обрати або зняти загальнонародно. Окрім них в номенклатуру входили керівники підприємств, будівництва, науки, культури, транспорту, міністерств та відомств тощо. Загальна чисельність – біля 750 тис. осіб, а з членами їх сімей – близько 3 млн. чоловік, тобто 1,5% населення.

Середні позиції в радянській Україні займали висококваліфіковані робітники, офіцери, працівники вищої школи, дипломовані спеціалісти, а також керівник невеликих підприємств, управлінці середньої ланки. Сюди також входили вчителі, лікарі, бібліотекарі, бухгалтери тощо.

Нарешті, нижчі позиції займали колгоспники, робітники радгоспів та малокваліфіковані робітники. Недостатній рівень освіти, низькі прибутки, відсутність можливостей владного впливу – характерні ознаки цих груп.

Соціальна структура сучасного українського суспільства, як суспільства перш за все ринкового, орієнтована на порушення принципу „рівності”. Процес роздержавлення виробництва й суспільних відносин спричинили появу приватної власності, а це, в свою чергу, вплинуло на появу нових соціальних груп – підприємців, фермерів, менеджерів.

Перспективи розвитку вищого, середнього та нижчого соціальної структури сучасної України складно оцінити. Однак явною є необхідність формування середнього класу в українському суспільстві, який би став гарантією стабільного розвитку України.