Класи і класові відносини.

В сучасному суспільстві яке визнається як відкриття, стратифікація зводиться до класів.

Класи в їх сучасному розумінні почали формувати з часу промислової революції XVIII-XIX ст.., яка зруйнувала феодально-станову систему. А тому умовою існування класів є ринок, на якому одні групи можуть запропонувати власність, інші – освіту або технічну кваліфікацію, треті – фізичну робочу силу. Це і є важливі підстави становлення і функціонування класів.

Під класом розуміють будь-яку соціальну страту в сучасному суспільстві, яка відрізняється від інших прибутком, освітою, владою та престижем.

В сучасному західному суспільстві виділяють три основні класи: вищій, середній і нижчий.

До вищого класу належать ті, хто володіє або прямо контролює виробничі ресурси (великі промисловці, вищі управлінці, як-от президенти компаній, директори і члени правлінь корпорацій тощо) політичні лідери, видатні вчені, діячі мистецтв. Як правило, цей клас не дуже чисельний. В Англії це приблизно 1% населення країни. Але цей 1% „верхівки” володіє 21% всього особистого майна. І лише третя частина національного багатства перебуває в розпорядженні населення.

У США в 80-х роках 0,5% американських сімей володіли 22% національного багатства країни. В загальній сумі сімейних прибутків 5% найбагатших сімей отримує 1% загального прибутку, і 15% - сім’ї надзвичайно багатих.

Багатство створює передумови і для отримання влади. Перш за все це стосується економічної сфери. Вищий клас контролює промисловий та фінансовий капітал, за ним залишається виняткове право прийняття стратегічних рішень. Вищий клас має великі можливості впливати і на прийняття вигідних йому політичних рішень. Це досягається, зокрема, фінансуванням виборчих кампаній тих кандидатів, на яких покладають сподівання ті чи інші групи вищого класу. Оскільки названі заходи вимагають значних фінансових витрат, то великі можливості впливають на зовнішню і внутрішню політику держави має саме вищий клас як найбагатша верства ринкового суспільства.

Представники вищого класу займають привілейовані посади, володіють найпрестижнішими професіями, мають високий рівень освіти і великий обсяг влади. Саме верхній клас складається з різнорідних груп, а саме вищого класу, вищого середнього та нижчого вищого класу.

Поняття „середній клас” виникає в Англії наприкінці XVIII ст.. для означення особливої групи власників і підприємців, які „зверху” протистояли великим землевласникам, а „знизу” – сільській та міській бідноті.

Сучасний середній клас має досить неоднорідну структуру. Він складається переважно з власників малого бізнесу (власники магазинів, невеликих фірм, контор тощо).

„Верхівку” середнього класу складають переважно середні банкіри, підприємці, менеджери, а також висококваліфіковані спеціалісти: програмісти, фінансисте ти та інші.

Нижчий середній клас включає службовців органів установ, представників торгівлі, вчителів, вихователів тощо. Головним джерелом існування цього класу є прибуток, а не багатство як у вищого класу. Отже, середній клас складається з тих, хто зробив долю власними руками і зацікавлений в збереженні цього суспільного устрою.

Сучасні європейські країни є країнами середнього класу, тому що доля останнього в них складає в середньому 50-60% населення. Збільшення ролі середнього класу в суспільстві має об’єктивні причини. Зокрема, сам розвиток індустріального, а згодом постіндустріального суспільства потребував нових професій, пов’язаних з прогресивними, національними технологіями, звісна річ, представники таких професій і поповнювали середній клас.

Середній клас – найширший ринок потреб для малого та середнього бізнесу. Чим чисельніший цей клас, тим впевненіше стоїть на ногах малий бізнес. Як правило, до середнього класу входять ті, хто володіє економічною незалежністю, хто має яскраво виражену професійну орієнтацію. Тому цей клас виступає стабілізуючим фактором суспільства. Там, де середнього класу немає або він ще не сформувався, суспільство стабільне.

Наступним в стратифікаційній системі виступає нижчий клас до якого входять висококваліфіковані (робітнича аристократія) та малокваліфіковані робітники.

На відміну від висококваліфікованих робітників, які мають вищі прибутки, кращі умови та гарантії праці, малокваліфіковані – зайняті на роботах, які не вимагають глибокої підготовки. Звичайно, що більшість таких спеціальностей є низькооплачуваними. Малокваліфіковані робітники складають більшість серед тих, хто працює або неповний робочий день, або сезонно. Вони більше зазнають безробіття.

Отже, робітничий клас живе за рахунок заробітної платні, а значить, його прибутки менші, ніж у вищого і середнього класу. Хоча життєвий рівень робітників, особливо висококваліфікованих, достатній для того, щоб задовольняти матеріальні, культурні та інші життєві потреби.

Треба зазначити, що випливаючи з вищезазначеного стає зрозумілим, що розподіл основних ресурсів суспільства – влади, освіти, престижу, прибутків, розподіляється між класами нерівномірно (чим вищий клас, тим більшими ресурсами він володіє). Однак в демократичному суспільстві середній і нижчий клани через систему виборів мають змогу також впливати на прийняття рішень вищих класів суспільства.