6. Специфіка культурологічного знання.

Культурологія є інтегративною сферою знання та належить до соціогуманітарних наук. Саме такий характер культурології зумовлює її специфічні риси, які виявля­ються як у визначенні об'єкта й предмета дослідження, так і в методологічних засадах досліджень, рівні узагальнення знань, за­стосуванні категоріального апарату, діалогічному характері куль­турологічного знання та його функціях.

Тож, інтегративний характер культурології вказує на те, що вона одночасно належить до галузі соціального знання, яке використовує кількісні методи збирання даних, і гуманітарного знання, яке спирається на нестрогі моделі, оціночні судження та якісні методи досліджень.

Подвійний статус науки дає змогу комплексно досліджувати культуру в її цілісності, але і вимагає поєднувати два несхожих підходи аналізу дійсності. Для гуманітарних наук го­ловним є пізнання духу культури, цінностей, а для соціальних наук — дослідження емпіричних фактів.

На відміну від інших наук, що вивчають окремі аспекти куль­тури, культурологія досліджує питання найбільш загального, уні­версального характеру. Водночас предметом культурологічного пізнання є не вся. Культурологія постає інтегративною методологічною основою дослідження культури як цілісної системи. Чітко простежується спроба узагальнити пред­метну галузь пізнання.

Нормативно-регулятивний аспект розгляду культури робить наголос на технологіях організації спільного життя лю­дей і домовленостях з приводу припусти­мості й доцільності тих чи тих способів задоволення певних потреб.

Культура в ціннісно-смисловому аспекті постає як система знань і уявлень людей, що розглядаєть­ся через призму соціального досвіду. Людина як суб'єкт культури, носій екзистенційних орієнтирів наділяє прос­тір свого існування смислом.

Знаково-комунікативний аспект вивчення культури репрезен­тує предмет культурології як семіотичну систему. Наголос при цьому робиться на змісті інформації, що міститься в певних символах і текстах культури.

Специфіка культурології виявляється також у рівнях пізнання та узагальненні матеріалу.

7. Українська культурологічна думка в контексті загальноєвропейської культурної традиції.

З кінця ХІХ-поч. ХХ ст українська культура потрапляє в поле світових могутніх течій модернізаційних процесів, які продовжуються і до сьогодні і які суттєво трансформують її зміст, а у 20-х роках зумовили її злет світового значення. Новій соціокультурна реальность, яка складається сьогодні в Україні, пов’язана з просвітництвом, індустріалізацією, відходом від традиційного суспільства. Також для України є характерними такі особливості трансформації, як незавершеність одних модернізаційних процесів та накладання на них інших, що породжує ефект їх суперечливого існування. Перехідний період трансформації українського суспільства і його культури характеризується різноголоссям утворень соціалістичної культури, відтворенням коренів етнічної культури, кристалізацією нового рівня національно-культурної самосвідомості, сучасними явищами модернізаційної культури західного штибу, освоєнням глобалізаційного культурного простору. Формування глобалізації супроводжується західним «культурним імперіалізмом» значною мірою американського зразка.

Для уникнення негативних наслідків зростаючого мультикультуралізму, модернізацій ні зміни мають супроводжуватися попередньою підготовкою ментальності до них.