27. Світоглядні засади модернізму

Модернізм (від фр. - новітній, сучасний) - загальне позначення на­прямів мистецтва та літератури кінця XIX-XX ст. (кубізм, футуризм, експ­ресіонізм, сюрреалізм тощо), які характеризуються розривом з традиціями реалізму.

Появу стилю модерн пояснюють різними причинами.1)стомленість 19ст. Та загальним декадансом європейської к.

(Ця втомленість проявляється в внутрішніх формальних властивостях: в системі лінійної ритміки, в зумісному орієнтуванні на уповільнене сприйняття) 2)демократизація суспільного життя наприкінці століття(поява в містах масового споживача, який хоче оволодіти вищими досягненнями мистецтва) 3)конфлікт між піднесеними ідеалами та буржуазною прозою життя, який назвичайно загострився наприкінці ст.(модерн шукав вирішення цього кунфлікту в зовн. Контактах між мистецтвом і життям з неминучим наголосом на утилітарно-прикладній, декоративній ф-ції творчості.) 4)Прагнення деяких художників зробити побут людини красивим і стильним.

Модернізм став характерним напрямком у мистецтві ХХ століття. Основні естетичні принципи модерну в образотворчому мистецтві – заперечення зображальності, абстракціонізм і поп-арт, у музиці – заперечення звукової організованості – мелодії, гармонії, електронна музика, в театрі – відсутність осмисленого художнього мовлення, логіки розгортання драматичної дії. Основні представники модернізму в літературі – Ф.Кафка, Джойс, Камю, в театрі Іонеско, Сартр, Беккет, у малярстві – Кокошка, Сальвадор Далі, у музиці – Шемберг, Штокхаузен. Своєрідність стилю модерн багато в чому зумовила зацікавленість Сходом, що знов активізується в Європі наприк.19 ст. У цьому стилі поєдналися євр. Та сх. Традицції культури – романтизм, почуттєвість, тверда лінійно-структурна основа, площинна декоративність. Перші 3 риси успадковані з традицій Є, а остання – з Азії. Але навіть євр. Традиції набувають у євр. худ. орнаментального хар-ру. модернізм заперечує можливості попередньої культури протистояти руйнівним силам. Звідси різкий, а іноді й войовничий антитрадиціоналізм< модернізму, що іноді набуває бунтівних та екстравагантних форм виявлення у вигляді авангардизму.

28.Мова як один із головних чинників розвитку нації і культури

мова — не лише засіб спілкування, а й знаряддя, інструмент духовної діяльності людини і водночас — продукт цієї діяльності (кожен з нас — мовотворець

Мова — не стільки інструмент відтворення, моделювання дій­сності, скільки інструмент творення, моделювання неіснуючої, потенційної дійсності. Завдяки мові людина мисляча — це насамперед людина фантазуюча. Без такої здатності ми не мали б не лише трагедій Евріпіда і Шекспіра, гетевського «Фауста» й гоголівського «Вія», а й ... теорії Ейнштейна та всіх матеріальних надбань цивілізації — від простого колеса до комп'ютера. Адже перш ніж матеріалізуватись, усе це було сфантазовано, змодельовано за допомогою мови в голові людини.

Мова — це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.

Мовний знак — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.

З мовних знаків будуються слова, які об'єднуються в речення.

Основні соціальні функції мовних знаків: позначення предметів, вираження людського духу, думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини; пізнавальна ,інформаційна,; комунікативна,; культурологічна (Усі мови поділяються на природні (розмовні) та штучні (формалізовані).