2 Примітивні релігійні вірування. Загальна характеристика і географія етнічних і світових релігій

Проблема наукового дослідження найдавніших етапів релігійного розвитку і реконструкції первісних релігійних систем є однією з найскладніших у релігієзнавстві, що пов'язано як з тимчасовим віддаленням (поява первинних релігійних вірувань датується періодом верхнього палеоліту - 40 тис. років до н. Е..), Так і з відсутністю , практично повним матеріальних і духовних свідчень того часу. Кілька прояснюють картину археологічні знахідки, що мають відношення до досліджуваного періоду і дослідження релігійних вірувань племен, що живуть у наш час та які перебувають на стадії первісного розвитку.

Більшість релігієзнавців виділяють наступні примітивні релігійні вірування: магія, фетишизм, анімізм, тотемізм, землеробський культ і шаманізм.

Загальна характеристика родоплемінних релігій:

•поклоніння духам (природи, предків), що має спочатку зооморфний характер (наділення рисами тварин образів реальних чи уявних об'єктів), а згодом антропоморфний (перенесення властивих людині властивостей на явища природи, релігійні та міфологічні образи);

•відсутність професійних служителів культу;

•культ вождя;

•система вікових ініціацій (вікові присвятні церемонії);-система магічних обрядів, присвячених духам.

Магія (чаклунство - дії та обряди, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людини. Залежно від поставлених завдань розрізняють лікувальну магію, шкідливу магію, любовну або статеву магію, промислову магію, аграрну магію. З розвитком суспільства норми магії стають більш різноманітними: гончарна, спортивна, навчальна і т. д. До магіям має відношення і система табу (заборон) як спосіб захисту від негативних впливів. Магія збереглася донині і як елемент сучасних релігій (віра в могутність релігійних обрядів), і на побутовому рівні у вигляді ворожби.

Фетишизм (талісман, амулет, ідол) - поклоніння неживим предметам, яким приписуються надприродні властивості. Об'єктами поклоніння - амулетами, талісманами - можуть бути будь-які предмети як природного, так і штучного походження (каміння, дерева, кістки тварин, фігурки ідолів). Амулет захищає від злих сил, а талісман ще й приносить удачу його власнику. Елементи фетишизму збереглися і в сучасних релігіях (ікони, хрестики, мощі, священні книги), і в повсякденному житті (іграшки, монетки, заячі хвостики, кулони і т. д.).

Анімізм (душа) - віра в існування ідеальних двійників у матеріальних предметів, об'єктів і процесів. Анімістичні образи - це духи померлих предків, душі живих людей, уособлення сил природи. З уявленнями про безсмертя двійників пов'язано і уявлення про загробне життя. Життя душі розглядалася як продовження реальному житті. З розвитком віри в духів і душі з'являються узагальнені поняття для позначення надприродних властивостей речей (або людей). Анімістичних елемент в сучасних релігіях у більш ускладненої формі виражений в уявленнях про Бога, сатані, ангелів, безсмертних душах і т. д. Самостійно анімізм реалізується в спіритизму (віра в можливість спілкування з душами померлих) і у вірі в привиди.

Тотемізм (його рід) - віра в надприродне спорідненість між людськими групами (родами) і тваринним і рослинним світом (рідше - явищами природи та неживими предметами). Тотем - рослина або тварина (частіше останнє) - сприймався як реальний предок, від якого магічним чином залежали життя й добробут роду в цілому і кожного його члена окремо. Тотему поклонялися, приносили жертви і могли вбити, слідуючи певним ритуалом. Елементи тотемізму зустрічаються і в сучасних релігіях, наприклад в індуїзмі, де існує культ священних тварин (корови, мавпи). Деякі дослідники вважають, що елемент тотемізму присутній в таїнстві причащання в християнстві (хліб і вино як тіло і кров Ісуса Христа).

Землеробський культ - система релігійно-магічних обрядів і уявлень, пов'язаних із землеробством і спрямованих на забезпечення та збереження врожаю шляхом звернення за допомогу до духів і богам. До основних характеристик землеробського культу можна віднести:

•парфуми, які вважаються відповідальними за врожай, займають провідне положення;

•провідна роль жінки в релігії (особливо в період матріархату);

•система людських жертвоприношень;

•ідея смерті і воскресіння духів;

•ідея про життя душ в Царстві Небесному.

У сучасних релігіях землеробський культ проявляється у поклонінні святим, відповідальним за врожай, в деяких святах (Різдво Христове - свято народження духу Сонця).

Шаманізм - віра в можливість шаманів (люди, відзначені «шаманської хворобою», що виявляється, зокрема, у розладі психіки) бути посередниками між людиною і духами. Шаманів приписувалося також уміння передбачати майбутнє, дізнаватися, що робиться у віддалених пунктах, лікувати, викликати зміни в природі. Спілкування шамана з духами відбувалося в стані екстазу при виконанні особливих ритуалів (камланий) при супроводі якогось музичного інструменту. Поява шаманізму пов'язано з переходом до патріархату, що сприяло висуванню на провідні ролі, в тому числі і в релігійній сфері, чоловіків.

На відміну від родоплемінних релігій національні складалися й еволюціонували в період становлення і розвитку класового суспільства в рамках певного етносу (народності). Історичні, побутові та культурні умови розвитку тієї чи іншої народності визначають особливості національних релігій. При цьому народностно-національні релігії асимілюють багато елементів родоплемінних. У ряді випадків складаються синкретичні системи, в яких переплітаються вірування і культ різних історичних типів релігій. Носіями народностно-національних релігій є в основному представники даного етносу. Для народностно-національних релігій характерна:

•детальна ритуалізація повсякденної поведінки людей у традиційних формах (організація прийому їжі, гігієнічні правила, обмивання і т. д.);

•сувора система релігійних приписів і заборон;

•ієрархічність у сфері духів;

•формування і становлення вчення про загробне життя;

•спеціалізація культової діяльності (поява окремого стану служителів культу);

•формування релігійних організацій.

До народностно-національних релігій відносяться як ранні форми (древньоіранських, давньоєгипетські, давньоіндійські), так і більш пізні (зороастризм, грецький і римський політеїзм, індуїзм, джайнізм, сикхізм, даосизм, конфуціанство, іудаїзм).

Релігії стародавнього світу, як правило, були політеістічнимі. З часом складається пантеон богів з виділенням і особливим шануванням одного з богів, який зазвичай ставиться на чолі пантеону. Таким чином, поступово відбувається процес персоніфікації божеств.

Давньоєгипетська релігія склалася як система політеїстичних вірувань і культів Давнього Єгипту в IV тис. до н. е.. У кожній області Єгипту були свої пантеїсти і культи богів, втілених у небесні світила, деревах, каменях, тварин, птахів і т. д. Пізніше місцеві божества групуються у вигляді тріад на чолі з богом-деміургом. Особливе місце у давньоєгипетській релігії займають уявлення про загробне життя як безпосередньому продовженні земне. Характерною рисою цієї релігії є обожнювання тварин (бик, корова, баран, крокодил, кішка, сокіл і т. д.).

Згідно уявленням стародавніх єгиптян початком світу був хаос, водна безодня, з якої з'явилися боги, які створили землю, небо, людей і тварин. З цих пір богом-деміургом стає Сонце.

Давньогрецька релігія. Характерними особливостями цієї релігії були: одухотворення і натхнення явищ природи (анімалізм) та пов'язані з ними людиноподібні боги, трактування їхньої поведінки за допомогою міфів. На думку греків, все, що їх оточувало, було населене божествами. У період панування родової знаті дрібні місцеві божества були замінені олімпійськими богами на чолі з батьком людей і богів - Зевсом.

Давньоримська релігія в більшій мірі відображена у римській міфології, створювалася під впливом грецької. У Римі для всіх громадян був встановлений обов'язковий культ давньоримської трійці - Юпітера, Юнони і Міневри. З часом давньоримська релігія набуває більш синкретично характер.

Давньоіранська релігія відома під назвою парсизм, маздаізм, зороастризм (остання назва пов'язане з ім'ям засновника релігії Заратустри, Зороастра). Це класична дуалістична система поглядів, які виникають у VII ст. до н. е.. У священній книзі зороастризму «Авесті» представлені основні ідеї цієї релігії: світ - це арена боротьби двох непримиренних сил (Ахурамазди і Ангра-Манью), що втілюють добро і зло. У цій боротьбі беруть участь люди, наділені свободою вибору, і саме від них залежить остаточний підсумок цієї боротьби. Культ зороастризму, заснований на вірі в безсмертя душі, загробне життя і кінець світу, пов'язаний з поклонінням священному вогню як очищає силі. Ця релігія збереглася і в наш час (парси в Індії і вогнепоклонники в Ірані), але не має широкого розповсюдження.

Давньоіндійська релігія - це сукупність релігійних поглядів і обрядів, які виникли у 2 тис. до н. е.. Відомі два етапи розвитку староіндійської релігії:

•Ведичний (Веди - священні тексти), представлений численним пантеоном і розробленою системою жертвоприношень;

•Брахманський (виділяється каста духовних вчителів - брахманів), коли з'являються коментарі до ведів (Брахмани, Араньяки і Упанішади), а світ відповідно до цього навчання керується законами карми (відплата), під впливом якої відбувається реінкарнація (переселення душ). Кінцевою метою віруючого в брахманізму є звільнення від нескінченних змін своїх станів (сансара).

Серед етнічних релігій сучасної Індії виділяють: індуїзм, джайнізм, сикхізм.

Індуїзм сформувався у середині І тис., н. е.. в результаті злиття ведичної і брахманських традицій з запозиченням релігійних і філософських ідей брахманізму (карма, сансара, реінкарнація, мокша). Серед безлічі богів найбільш шановані «трімурті» - (тріада) - Брахма, Вішну і Шива, що втілюють три основні функції - творця, охоронця, руйнівника.

В індуїзмі відсутня єдина церковна організація, функціонування цієї релігії забезпечується інститутом жрецтва.

На даному етапі індуїзм сповідує 85% населення Індії, крім цього, він поширений в Пакистані, Малазії, Шрі-Ланці, Непалі, Бангладеш, низці країн Африки.

Джайнізм виник в Індії у VI ст. до н. е.. Назва походить від імен Махавіра ("великий герой») і Джина («переможець»), якими був наділений засновник цієї релігії. Послідовники джайнізму вірять, що шляхом праведного життя можна звільнитися від сансари і досягнути нірвани. Центральне місце у вченні джайнізму займає визнання існування двох початкових підстав світу - духовного і тілесного, живого і неживого. Животворне початок мають усі предмети, але тільки людині надана можливість подолати карму.

Сикхізм - (учень, послідовник) виникає в результаті синтезу деяких індуїстських ідей з мусульманськими джерелами в кінці XV - поч. XVI ст. Засновник гуру (вчитель) - Нанак, який намагався об'єднати індусів і мусульман. Згідно сикхізм існує єдиний неперсоніфікований бог, а всі явища і людина в тому числі - прояв божественної сили. Єдиний шлях спасіння - шлях любові до Бога, що робить усіх людей рівними. Віровчення сикхизма викладено у книзі «Грантх Сахіб» (Пан книга), яка містить настанови та життєпису гуру і є джерелом вчення і об'єктом юогослуженія. Культ в сикхизме має синкретичний характер і включає спеціальне посвячення, вимога вірності символу віри і правило п'яти «К» (довге волосся, короткі штани, гребінь, короткий меч і сталевий браслет). Форма організації сикхизма - громада, а послідовники сикхизма в основному зосереджені в штаті Пенджаб (Індія).

Серед національних релігій Китаю виділяють даосизм і конфуціанство.

Даосизм (дао - шлях) виник приблизно в VI ст. до н. е.. Засновником вважається лао-цзи. Віровчення викладено у книзі «Дао-де-цзин». «Дао» як головне поняття в даосизмі оголошується сутністю і першопричиною світу, джерелом його різноманіття. Це такий собі «шлях», за яким має слідувати навколишній світ і всі люди. Принцип успадкування «Дао» - це «увей» (недіяння), тобто слідування природності. У релігійному даосизмі природні процеси отримують містичне тлумачення, а звідси і використання магії, алхімії, лікувальної практики, демонології та інших елементів народних культів та шаманських вірувань. Абсолютизація ідеї безсмертя реалізується у даосів у різних способах продовження життя за допомогою сексотерапии, дієти, пневмотерапіі і т. д.

Конфуціанство засновано Конфуцієм у VI ст. до н. е.. І представляє собою розвинену етико-політичну систему. Основні елементи віровчення викладені у книзі «Лунь-юй» («Бесіди і судження»). Важливе місце у своїй системі Кофуцій відводив концепції «Неба» і «небесного веління», де «небо» - це та частина природи, і вища духовна сила. Людина повинна жити у злагоді з певними етичними правилами, визначеними «небом» і моральним законом (Дао), постійно їх вдосконалюючи шляхом навчання. У результаті проходження Дао і велінь «Неба» можна досягти рівня «благородного людини», який має п'ять «благородних якостей» - «жень» - людинолюбство, «і» (борг), «чи» - норми поведінки, «чжі» - знання , «синь» - вірність. Ці принципи повинні грунтуватися на принципі «Сяо» - шанування батьків.

Традиційна релігія японців - синтоїзм («шлях богів») оформилася на основі родоплемінних анімістичних культів і шаманізму в VI - VII ст. Послідовники синто поклоняються сонму божеств і духів (ками), які, на їхню думку, оживляють всю природу і можуть втілитися в будь-який предмет. Особливе місце серед божеств займає сонячна богиня Аматерасу. Згідно цій вірі зв'язок між ними і людьми здійснюється через представника богині Сонця на землі - імператора (мікадо), який вважається родоначальником всіх японців. З середини ХІХ ст. до 1945 р. синтоїзм вважався в Японії державною релігією, складовими частинами якої були: дінастійний синтоїзм; храмове синтоїзм; домашній синтоїзм з культом богині Аматерасу; народний або вульгарний синтоїзм культом локальних божеств і духів і теннонізм - культ імператора і його предків. З 1946 р. синтоїзм відокремлений від держави. Центр релігійної життя синто - храм Ясукуні в Токіо, а священна книга - збірка легенд «Кодзікі».

Іудаїзм - релігія, поширена серед євреїв. Виник у 2 тис. до н. е.. на основі політичних вірувань і обрядів кочових племен Північної Аравії. З часом з єврейських скотарських племен був створений племінний союз із загальним культом бога Яхве. Священною книгою іудеїв є Тора (Закон), що включає перші книги Біблії, відомі як П'ятикнижжя Мойсея. Крім Тори, до священних книг відносяться також Талмуд і Танах (до І ст. Н. Е..). Танах відомий як Старий Заповіт, а Талмуд (вчення) як пояснення і доповнення до Тори (складається з Мішни і Гемари). У Торі і Талмуді викладені основні елементи віровчення євреїв:

•віра в єдиного бога Ягве, який створив світ і людину (за своїм образом і подобою);

•віра в ангелів і демонів;

•віра в первородний гріх;

•віра в богообраність єврейського народу;

•віра в прихід месії (рятівника);

•віра в наявність договору між богом і єврейським народом;

•віра в загробне життя;

•віра у воскресіння з мертвих.

Що стосується культової практики євреїв, то Талмуд пов'язує віруючого 613 приписами. До основним же елементів культу відносяться:

•триразова щоденна молитва;

•святкування суботнього дня;

•обрізання хлопчика на сьомий день після народження;

•ритуальне обмивання;

•кошерна (дозволена) і трефная (заборонена) їжа;

•магічні обряди та ритуали, магічні предмети.

Культовою спорудою є синагога (молитовний будинок, школа), де рабини (вчителі) здійснюють обряди до навчання Торі.

Особливе ставлення до Тори породило згодом нові течії в іудаїзмі, пов'язані з розумінням і трактуванням священного тексту - каббала і хасидизм.

Найважливішим етапом у розвитку релігій є поява світових релігій, до яких прийнято відносити буддизм, християнство та іслам. До основних характеристик світових релігій можна віднести:

•міжетнічний, космополітичний характер (спасіння можливе для кожного віруючого незалежно від етнічної приналежності);

•утвердження рівності всіх людей перед богом незалежно від їх соціального стану;

•засновники світових релігій приходять у світ як рятівники та вісники благодаті для всього людства;

•формування світових релігій відбуваються в умовах створення «світових імперій»;

•прозелітизм (прагнення навернути осіб іншого віросповідання).

Буддизм виник в Індії в середині І тис. до н. е.. Засновником буддизму вважається Сіддхартха Гаутама, а священною книгою «Трипітака» («Три кошики знань»). Основи віровчення буддистів представлені у вченні про «Чотирьох благородних істинах» і «благородному вісімкової шляху».

«Шляхетні істини»:

•Життя - це страждання;

•Причиною страждання є бажання («жага життя»);

•Позбавлення від страждань пов'язані з звільненням від бажань;

•Існує шлях позбавлення від страждань («вісімковий шлях»), який включає:

1.Правильне прагнення - розуміння чотирьох істин;

2.Правильне прагнення - рішучість діяти згідно істин;

3.Правильна мова - відмова від брехні, брутальності і т. д.;

4.Правильне дія - не шкодити живим істотам і т. д.;

5.Правильний спосіб життя - чесність у відношенні засобів до існування;

6.Правильні зусилля - наполегливість у подоланні поганих впливів і т. д.;

7.Правильні думки - засновані на проходженні благородним істинам;

8.Правильне зосередження (медитація) - досягнення внутрішнього спокою.

Цей шлях Будда («просвітницький») назвав серединним, тобто рятує людину від крайнощів у поведінці.

Метою буддиста є звільнення від сансари і досягнення стану нірвани («заспокоєння», «згасання», «блаженство», «вмирання»).

В кінці І ст. до н. е.. - І ст. н. е.. В буддизмі оформляється два основних напрямки: хінаяна (вузька колісниця) проповідує «вузький» шлях порятунку і махаяна («широка колісниця») - «широкий». У формі махаяни буддизм поширюється за межами Індії-ваджраяна, тибетський буддизм і ламаїзм. Найбільш відомі на Заході форми китайського та японського буддизму - це секти Чань і дзен, центром навчання яких є твердження про можливість досягнення миттєвого просвітлення (саторі).

Християнство виникло у І ст. н. е.. у Палестині. Кількість віруючих в даний час складає близько 2 млрд. людей на всіх континентах, але більшість живе в Європі та Америці. Ісус Христос, який вважається засновником релігії, шанується в християнстві як Син Божий, втілення другої іпостасі Єдиносущого і Триіпостасного Бога, як Бог і людина одночасно. Священною книгою християнства вважається Біблія, що складається з Старого та Нового заповітів. В історії християнства відомі дві великі схизми (розколу), які призвели до появи трьох основних гілок християнства: православ'я, католицизму та протестантизму. Перша велика схизма сталася в 1054 р., друга у 16 столітті (Реформація).

У 325 р. на Нікейському Соборі був вироблений «Символ віри» християнства, що включає основні положення християнської віри і складається з 12 догматів:

•віра в єдиного бога, що існує в трьох іпостасях;

•віра в боговтілення (Ісус Христос, залишаючись Богом, народився від діви Марії;

•віра в спокутну жертву Ісуса Христа;

•віра у воскресіння Ісуса Христа;

•віра в вознесіння Ісуса Христа;

•віра в безсмертя душі;

•віра в існування пекла і раю;

•віра в небесну розплату за богоугодне життя на землі;

•віра в єдину, святу, соборну і апостольську церкву;

•віра в необхідність хрещення;

•віра у воскресіння з мертвих;

•віра в прихід Царства Небесного для праведників та вічних мук для грішників.

У культовій практиці християнства виділяють 7 основних таїнств: хрещення, причастя, миропомазання, священство, покаяння (сповідь), шлюб і елеосвящение (соборування). У більшості протестантських течій відбуваються лише хрещення і причастя.

Іслам виник на початку VII ст. н. е.. на Аравійському півострові. Його сповідують близько 1 млрд. чоловік у більш ніж 120 країнах світу. Засновником ісламу вважається пророк Мухаммед, а священною книгою - Коран (читання). Віровчення ісламу викладено в Корані, який згідно з переказами був посланий Аллахом пророку Мухаммеду через архангела Джабраїла (Гавриїла). Воно спочиває на 7 догматах: вірі в єдиного Бога-Аллаха; в ангелів; в усі книги божі, усіх посланників Аллаха; в кінець світу; приречення; воскресіння з мертвих. Відповідно до віровченням ісламу все суще в світі створене Аллахом і всі явища і події, які відбулися і відбудуться у Всесвіті, аж до кінця світу і для страшного суду, зумовлені їм і відбуваються по його волі. Культ ісламу спирається на п'ять «стовпів віри» :

•сповідання віри - проголошення формули «Немає божества крім Аллаха і Мухаммед - посланник божий»;

•щоденна п'ятиразова молитва;

•посаду на місяць рамазан;

•обов'язкова добродійність (закят);

•паломництво до Мекки (хадж).

Важливим стимулом для розвитку ідеології ісламу з'явився його розкол на дві течії - сунізм (від Сунна - збірник розповідей про висловлюваннях і діях Мухаммеда) і шиїзм (партія).

Переважна більшість мусульман проживає у країнах Західної, Південної, Південно-Східної Азії та Північної Америки.