30. Порівняйте форми суспільної свідомості: політичну, правову, моральну, естетичну, релігійну, філософську та інші.

У кожному сучасному суспільстві надзвичайно важливою формою спільної свідомості є політична свідомість. Політична свідомість є відображенням політичних відносин, політичної діяльності. Політична свідомість відображає свідомо та цілеспрямовано регульовані політичні процеси, відносини, спілкування.

Суттєву роль у життєдіяльності суспільства відіграє правова свідомість, яка являє собою сукупність знань, поглядів та юридичні права. Правова свідомість тісно взаємопов'язана з правовими нормами та законами у відповідальності. З правосвідомістю тісно пов'язана інша форма суспільної свідомості. Мораль виявляє собою сукупність, систему норм, правил поведінки людей в суспільстві. На відміну від правових норм, норми моралі не закріплені в юридичних законах. Важливе місце серед норм в суспільстві свідомості належить естетичній свідомості, яка відображає об'єктивну дійсність шляхом певних художніх образів. В основі естетичної свідомості лежить художня культура. Головним у якій є художнє виробництво та споживання. Особлива роль у формуванні естетичної свідомості людини належить мистецтву.

Важливе місце в художньому житті суспільства займає релігія, а також релігійна свідомість. Протягом історії розвитку людства релігійність, релігійна свідомість людей набувала багатогранних форм, відтінків. Релігія як форма суспільної свідомості охоплює релігійну ідеологію та релігійну психологію. Релігійна уявлення, релігійна свідомість, ставлення до релігії з боку різних суб'єктів історичного процесу в ході суспільного розвитку.

31. Охарактеризуйте діалектику як вчення про розвиток і універсальні зв’язки. Визначте загальні ознаки і людський критерій розвитку.

32. Охарактеризуйте принципи, категорії, закони діалектики, їх методологічне та світоглядне значення.

33. Порівняйте антиподи діалектики: софістику, метафізику.

Діалектика як певна філософська концепція має багато визначень , котрі дають уявлення про різні її сторони, зміст. Метафізика – антипод діалектики як теорії розвитку. Термін «метафізика» дослівно означає «після фізики». Він був уперше застосований у зв’язку з класифікацією філософської спадщини Аристотеля. Андроніком Родоським (І ст. до н.е.). Згодом термін «метафізика» набув іншого, більш широкого філософського значення.

Метафізика – це історично неминуча філософська теорія розвитку і метод пізнання, котрі займають певне місце у розвитку філософії. З розвитком науки метафізика виявила свою недостатність і поступилась діалектиці як більш сучасному методу пізнання, усвідомлення дійсності. Таким чином, історично склалися дві альтернативні концепції – метафізика і діалектика. Вони є протилежними за рядом важливих, фундаментальних начал, а саме: джерелом розвитку, руху та зміни; розумінням зв’язку старого і нового; механізмом переходу від старої якості до нової; спрямованістю розвитку.

Софістика (з грец. – міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки) за багатьма своїми ознаками наближається до метафізики. Софістика ґрунтується на неправильному виборі вихідних положень, на абсолютизації того чи іншого визначення, не змішування суттєвого з несуттєвим, на хибних доведеннях; на використанні різних значень одного і того ж слова тощо. І в цьому визначенні софістика, безумовно, має багато спільного з метафізикою. Однак софістика і метафізика – це не тотожні, неоднозначні способи мислення. Софістика на відміну від метафізики, не є якоюсь цільною, самостійною теорією пізнання чи його методам. Це по-перше. По-друге, софістика як спосіб мислення має виключно суб’єктивістський характер. Що ж до метафізики, то це такий спосіб мислення, котрий має об’єктивні основи. По-третє, метафізика є формою світогляду, котрий дає уявлення про певну картину світу. Софістика ж не має таких якостей. Вона не є світоглядом.

На цій підставі, можна зробити висновок, що софістика як різновид метафізики в цілому не рівнозначна їй, виступає альтернативою діалектики лише в певному значені цього слова, а саме тоді, коли ми розглядаємо діалектику як логіку, як науку про закони і форми відображення в мисленні розвитку об’єктивного світу.