42.Авторитарна особистість за е.Фромом.

Авторитарна особистість— поняття і концепція Фромма, що фіксують і пояснюють існування особливого типу особистості, яка є основою тоталітарних режимів.За Еріхом Фроммом, для авторитарної особистості характерні: нестерпність свободи; жадання самоствердження і влади; агресивність; орієнтація на авторитет лідера, власної суспільної групи і держави; стереотипність мислення; конформізм; ненависть до інтелігенції і людей з інших етнічних груп та ін. Розвиваючи концепцію Фромма, теоретики Франкфуртської школи охарактеризували авторитарну особистість як «фашизоїдну», тобто таку, яка несе в собі постійну загрозу фашизму. Згідно до Фромма, що пов’язував виникнення авторитарної особистості як з розпадом патріархально-сімейних зв'язків, так і з омасовлюючою урбанізацією сучасного суспільства, авторитарна особистість страждає від нестерпного почуття свободи, самітності, загубленості у складних соціальних утвореннях. Ці негативні почуття загострюють у ній інстинкт самозбереження та спрагу самоствердження. Воля до самореалізації особистості, котра, на думку Фромма, не може знайти виходу в демократично орієнтованій соціальній діяльності, реалізується на шляхах авторитаризму за допомогою самоідентифікації особистості з авторитетом групи, держави, з харизматичним лідером; цей авторитет заміщає для авторитарної особистості авторитет батька, що втрачається в родинах, котрі розпадаються.

43. Поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальним нормам, називається девіантною. Люди, яким притаманна така поведінка, - девіантами. Девіація пов’язана з поняттям «норма». Норми – це формальні чи неформальні приписи, вимоги, очікування поведінки індивідів, соціальних груп, організацій. Вони релятивні, не завжди чітко визначені, що й ускладнює визначення девіації. Девіантна поведінка завжди оцінюється з позицій тих норм, які існують в суспільстві. Це набуває прояву в тому, що одні відхилення засуджуються, а інші схвалюються. Наявність у буденному житті суперечливих норм, невизначеність можливої моделі поведінки, може спричиняти таке явище, як аномія. Головна причина девіацій – дисгармонія між культурними цілями та легальними засобами здійснення цих цілей.( також соціальна невлаштованість, втрата особистістю морально – ціннісних орієнтирів, статусна неузгодженість, аномія). Різновиди девіантної поведінки: злочинність, алкоголізм, проституція, наркоманія.

44. Серед основних чинників появи відхилень у поведінці можна виокремити безпосередній вплив мікросередовища: родини, знайомих, однолітків, взаємозв’язків, у які включена людина, системи виховання і навчання, засобів комунікації тощо. Нормальному входженню індивіда в суспільство має сприяти гнучка, динамічна структура суспільного устрою; багатство і збалансованість можливостей для певної психіки; розвиненість когнітивних елементів структури. Нині наше суспільство, з одного боку, характеризується послабленням і суперечливістю культурних цінностей, норм, соціальних зв’язків; з іншого - ригідністю психіки, яка зазнає непосильних навантажень. Отже, найпоширенішими причинами відхилень у поведінці можна вважати „соціальну невпорядкованість” („соціальну дезорганізацію”), яка є результатом невідповідності об’єктивних властивостей індивіда, включаючи його властивості і здібності, набуті в процесі соціалізації, а також одержані в системі суспільних відносин.