Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

Індивідуальна робота з навчальної дисципліни «Теорія держави і права»

на тему : «Правова держава»

Виконала:

Студентка 1курсу, 1фак., 10 гр.

Лелюк К.В.

Перевірив:

Пушняк О.В

Харків-2012

План

Вступ

1. Виникнення ідеї правової держави.

2. Поняття й ознаки правової держави.

2.1. Поняття правової держави.

2.2. Ознаки правової держави.

3. Принципи правової держави.

4. Поділ законодавчої, виконавчої і судової влади в правовій державі.

5. Права і свободи людини у системі цінностей.

6. Становлення правової держави в Україні.

Висновок

Література

Вступ

Держава у своїй діяльності

пов'язана й обмежена правом стоїть

під правом, а не поза і над ним.

Гессен.

Кінець другого тисячоліття характеризується ідеологічним і духовним розкріпаченням людства, здійснюваний шляхом утвердження гідності кожної особи, нації , а також політично плюралізму як найвищих суспільних цінностей.

Останнім часом на різних рівнях і з різних приводів часто вживають терміни “ демократична держава“ і “правова держава“. При цьому одні виходять з бажання підкреслити , що , проголосивши себе суверенною і незалежною , Україна стала й демократичною правовою державою , а інші – з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи.В основу правової держави закладена рівність влади, громадянина, товариства і права, їхня правова рівність перед законом.

Вища влада в правовій державі - влада закону, якому рівною мірою підпорядковуються усі: від вищих посадових осіб держави, органів державної влади до рядових громадян. Людина як суб'єкт права вільна розпоряджатися своїми силами, спроможностями, майном.

Право, будучи формою і мірою свободи, покликане максимально розсунути межі, що сковують особистість.

1.Виникнення ідеї правової держави.

Поняття «правова держава» з’явилося в 19 столітті , коли внаслідок Великої

Французької революції 1789 року монархічний , абсолютистський режим було замінено режимом законності , що стало подією не лише для Франції , а й для усього людства.З цього моменту практично розпочався поділ влади ,народилася ідея правової держави. До того ж часу влада правителя над підданними була безмежною Про це , зокрема , свідчить й відома формула Людовіка XIV : “Держава – це я “.

Взагалі ж , як ідея , концепція , теорія , а потім і практика поняття правової держави бере свій початок ще з античних часів .З ідеєю правової держави пов'язувалися пошуки більш досконалих і справедливих форм життя. Мислителі античності (Сократ, Демокріт, Платон, Аристотель, Полібій, Цицерон) намагалися виявити такі зв'язки і взаємодії між правом і державною владою, що забезпечували б гармонічне функціонування суспільства.Вчені давнини вважали, що найбільш розумна і справедлива лише та політична форма спільного життя людей, при якій закон обов'язковий як для громадян, так і для самої держави.

Державна влада, що визнає право, і одночасно обмежена ним, на думку древніх мислителів вважалася справедливою державністю. “Там, де відсутня влада закону, - писав Аристотель, - немає місця і якійсь формі державного ладу”. ¹ Цицерон говорив про державу як про “справу народу”, як про правове спілкування і “загальний правопорядок”. Державно-правові ідеї й інститути Древньої Греції і Риму зробили помітний вплив на становлення і розвиток більш пізніх прогресивних вчень про правову державу.

У період розпаду феодалізму ідеї правової державності виклали прогресивні мислителі того часу Н. Макіавеллі і Ж.Боден. У своїй теорії Макіавеллі зробив спробу накидати контури ідеальної держави, що щонайкраще відповідає потребам свого часу. Ціль держави він бачив у можливості вільного користування майном і забезпечення безпеки для кожного. Боден визначав державу як правове керування багатьма сімействами і тим, що їм належить.

У період ранніх буржуазних революцій у розробку концепції правової держави значний внесок зробили прогресивні мислителі Г.Гроций, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Д.Локк, Ш.Монтеск'є, Д.Дідро, П.Гольбах, Т.Джефферсон і інші.

Гроций був першим видатним теоретиком школи природного права. Ціллю держави він вважав охорону приватної власності за допомогою таких правовстановлень, що забезпечували б кожній людині вільне користування своїм надбанням за згодою усіх.

Спіноза одним із перших дав теоретичне обгрунтування демократичної держави, що, будучи обмежена законами, забезпечує дійсні права і свободи громадян. Він підтверджував, що держава могутня тільки тоді, коли вона гарантує кожному громадянину не тільки цілість життя, але і задоволення його інтересів, і застерігав сучасних йому правителів від зазіхань на власність, безпеку, честь, свободу й інші блага підданних.

Гоббс розробив ряд прогресивних положень про панування права в громадському житті.До них відносяться, наприклад, обгрунтування формальної рівності перед законом, непорушність договорів.

Локк також говорив про панування закону, як забезпечуючого природні, невідчужувані права власності, індивідуальної свободи і рівності.

Монтеск'є пояснював установлення правової державності необхідністю свободи в цивільному товаристві. “Свобода - це право робити усе, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити те, що забороняється законами, то в нього не було би свободи, тому що теж саме могли б робити й інші громадяни”.² Таким чином, політична свобода в Монтеск'є означає встановлення законності і безпеки.

Значний внесок у розробку основних елементів правової державності в цей період внесли Вольтер, Гельвецій, Руссо, Кант, Пейн і інші значні мислителі.

Кант обгрунтував і детально розробив філософську основу теорії правової держави, центральне місце в якій займає людина. Верховенство народу через верховенство Конституції, що виражає його волю, обумовлює свободу, рівність і незалежність усіх громадян у державі, що виступає як “об'єднання множини людей, підпорядкованих правовим законам”. ³

Філософська концепція правової держави по Канту зробила значний вплив на подальший розвиток політико-правової думки і практику державно-правового будівництва.

Мислителі Західної Європи вдосконалювали елементи теорії з позицій свого часу і досвіду минулого.Якщо відвернутися від суб'єктивних оцінок, то більшість авторів сходилися на думці, що правовою можна вважати лише ту державу, де законодавець також відповідальний перед законом, як і громадянин.

З 18 століття ідея правової держави становить головну гарантію прав і свобод громадян . Філософська , а потім і юридична доктрина про “ Природні і невід’ємні права людини “ ( як зазначено в статті 2 програмного документа Великої Французької революції – Декларації прав людини і громадянина ) являє собою головне джерело принципів правової держави. Особливо стисло обриси останньої були представлені у німецькій доктрині другої половини 19 століття.

Теорія правової держави у марксистській літературі була офіційно засуджена як буржуазна й опортуністична. Безумовний пріоритет класових інтересів перед правами та свободами громадян, а також перед інтересами всього суспільства призводив до того, що на перший план висувалися не неповторність кожної особистості, а заклик до принесення у жертву сучасного покоління заради майбутніх. Стверджувалося, що "якщо людина претендує на звання марксиста і говорить серйозно про правову державу, а тим більше застосовує поняття поняття "правова" до радянської держави, то це означає, що вона відходить від марксистсько-ленінського вчення про державу".Вважалося ,що "світле майбутне" прийде лише після знищення класової нерівності, поділу між громадянським суспільством і державою та досягнення залежності між особистим та колективним існуванням. Стверджувалося, більше того, що комуністи не приймають взагалі поняття "правова держава".Теоретики марксизму і практики побудови радянського суспільства не ставили питання про можливий наступний зв"язок між соціалістичною і попередньою капіталістичною державою. У життя було втілене сталінське розуміння держави, згідно з яким професійне управління - управління через держапарат поєднувалося з так званим у ті часи суспільним управлінням,"самодіяльністю" трудящих та трудових колективів, при якому насправді жоден трудящий не мав ніякого впливу на діяльність правлячої верхівки. Це призводило до повної відсутності гарантованості та повної політичної свободи, невідповідності прав та обов"язків громадян, нереальності принципу підлеглості меншості більшості. Громадські організації, такі, як кооперація, професійні, молодіжні, творчі спілки, які за інших умов могли б стати основою розвитку громадянського суспільства й правової держави, були позбавлені самостійності, увійшли до офіційних структур як важелі чи "приводні ремені". А людина, індивід, вмонтувалася у цій структурі як "гвинтик". Статус громадянина з визначеним у Конституції обсягом прав мало що означав у реальному житті. Індивідуальне начало було повністю розчинене у колективному чи то в громадянському суспільстві, чи то в державі. Насильство над людиною стало суттю державної політики. Держава утвердила принцип:" Заборонено все, крім дозволеного". Право держави перетворилося в команди і накази. Не випадково самі способи (методи) управління дістали назву адміністративно-командних. Обіцянки перевести "кількість" в "якість" так і не було виповнено.

У роки нової економічної політики було закладено початки громадянського суспільства з багатоукладною економікою, ідеями компромісу та національної згоди. М.Бухарін писав, що радянське суспільство є формою самоуправління мас. Ні партія, ні профспілки , ні влада не можуть безпосередньо обійняти неможливе. Крім надійного керівництва центру потрібна децентралізована ініціатива . Між основними організаціями і робітничою масою повинні виникнути сотні і тисячі маленьких і великих добровільних товариств, гуртків, об"єднань, які були б зв*язком з масами. А насправді розвиток держави означав підготовку необхідних умов для її повного відмирання з переходом до комуністичного суспільства.

Реформування колишнього радянського суспільства та інтеграційні процеси на міжнародній арені зробили об"єктивно необхідним формування правової держави .

Це знайшло свій відбиток у ст. 1 Конституції, де говориться, що “Україна є демократична, правова держава... ”⁴.

Сучасна правова держава - це демократична держава, у якій забезпечуються права і свободи, участь народу в здійсненні влади (безпосередньо або через представників)⁵ . Це припускає високий рівень правової і політичної культури, розвинуте цивільне суспільство. У правовій державі забезпечується можливість у рамках закону відстоювати і пропагувати свої погляди і переконання, що знаходить своє вираження, зокрема у формуванні і функціонуванні політичних партій, суспільних об'єднань, у політичному плюралізмі, у свободі преси і т.п. Концепція правової держави спирається також на теоретичне розрізнення права і закону . Існують два типи праворозуміння – позитивістський , або легістський , і непозитивістський , або юридичний . Позитивісти вважають , що правом є будь-які закони , адміністративні акти , судові рішення і взагалі будь-які накази державної влади незалежно від їх змісту . Така позиція називається ототожненням права і закону . Мається на увазі закон в широкому розумінні – будь-який владний акт , виданий компетентним органом влади з дотриманням встановленої процедури , тобто акт , правильний за формою .

Протилежний тип праворозуміння – юридичний - містить в собі різні напрями правової думки , в яких наводиться розрізнення права і закону , пояснюється пріоритет права над законом . Право істинне не тому , що воно записано в законі і існує в офіційній формі , а через свій зміст . Закони повинні бути правовими , містити правові норми , але насправді закони можуть бути і неправовими . З давніх часів в розумінні людей та в різних теоріях існує уявлення про справедливе природне право , яке передує законові . Одні вважають , що природне право іде від Бога або витікає з природи людини , природи речей , інші – що воно міститься в об’єктивних дозаконотворчих і позазаконотворчих суспільних відносинах . Природне право , тобто сукупність принципів , норм , потреб і закономірностей , називають по-різному : ідея права , природні права людини і , нарешті, просто право .

Легісти не визнають ніякого природного права і взагалі ніякого права поза законом . Вони визнають закон правом незалежно від того , як оцінюється його зміст з моральної , етичної , релігійної , теоретико-пізнавальної або якоїсь іншої позиції . Але, якщо вважати , що право являє собою лише ті норми , які записані в законі , то виходить ,що право - це виключно продукт діяльності державного законодавця . Саме він , законодавець , робить норми правовими . Інакше кажучи , право – це те , що хоче законодавець ,влада. Але в такому випадку , що таке свавілля і чим воно відрізняється від права?

Існує лібертарна концепція розрізнення права і закону , яка пояснює , що право – особливий соціальний регулятор , який діє поряд з моральними , етичними , релігійними , політичними та іншими соціальними нормами . За своєю суттю право – історично обумовлена форма , загальна і рівна міра свободи . Правові норми і вимоги описують свободу людей , ступінь , кількість їх свободи . Тому вони повинні формулюватися в законі , закріплюватися його силою , оберігатися державою . Закон повинен служити свободі , праву . Держава і її закони необхідні для права . Але якщо закони не захищають свободи , якщо влада встановлює їх свавільно , то такі закони не є правовими. Сутність права – свобода , а не насилля . Примус в суспільстві необхідний заради захисту прав від порушень , а не для придушення свободи . І закони є правом не тому , що це формально коректні акти , а тому , що вони містять правовий зміст , гарантують свободу людей . Звідси , верховенство права передбачає державу , яка дає потрібні гарантії свободи , безпеки і власності , гарантії від свавілля , зокрема , публічно-владного .

Розмірковування про правову державу неможливі з позиції легістського праворозуміння . Позитивісти не визнають природні і невід’ємні права людини і говорять лише про даровані основні права і свободи громадян . Тому для них поняття правової держави виявляється безглуздим : влада , що дарує права , не може бути обмежена цими правами .

На думку кандидата юридичних наук , старшого наукового співробітника Інституту держави і права РАН Четверніна В.О. ідеальна правова держава – це держава ліберальна , або “ держава – нічний сторож “ . Її протилежність – авторитарна , або поліцейська , держава .

В будь-якому ліберальному варіанті розрізняються дві відносно самостійні сфери суспільного життя – держава і громадянське суспільство . Останнє являє собою сферу вільної активності , в якій людина виступає як автономний індивід , що переслідує свої автономні цілі і інтереси . У відносинах суб’єктів громадянського суспільства діє принцип : “ що не заборонено правом – дозволено “ . В ідеалі ліберальна держава може лише мінімально втручатися в сферу громадянського суспільства , наприклад в економіку , - в разі порушення правових заборон .

Ідеальна поліцейська держава , навпаки , повинна максимально контролювати вільну соціальну активність громадян – регулювати , ліцензувати, вотувати , а також “ допомагати “ громадянському суспільству вирішувати його проблеми . Поліцейська держава обмежує права і свободи людини законами , прийнятими з міркувань спільного блага , економічної доцільності , моралі , соціальної справедливості , боротьби зі злочинністю , охорони державної таємниці , державної безпеки тощо .Насправді , як зазначає далі Четвернін , не існує ні ідеальної правової (ліберальної) , ні ідеальної поліцейської держави (остання перетворилась би в тоталітарну , що знищує всілякі прояви свободи ) . Реальні держави або ближче до правової , або до поліцейської .