31. Ф. Тейлор розвивав наукову організацію праці в чотирьох сферах:

• нормування (будь-яку працю можна структурувати і вимірювати); дослідження співвідношення часу і задачі (результат необхідно досягати до визначеного часу);

• систематичний добір і навчання працівників;

• наявність грошових стимулів.

До основних факторів високої продуктивності праці Ф. Тейлор відносив урок (завдання, норму) і премію за виконання уроку. При невиконанні уроку робітник не тільки не одержує премії, але і знижується його основна відрядна оплата. Ф. Тейлор виходив з того, що для кожної роботи існують свої найкращі прийоми і способи виконання, при застосуванні яких можна швидше і краще її виконувати.Ф. Тейлор вважав, що кожному прийому, кроку, руху робітника повинна передувати розумова підготовча робота в спеціально організованому розрахунковому або розподільчому бюро.

При цьому основою наукової організації праці був хронометраж, а пізніше застосовувалася кінозйомка. Кожен трудовий процес поділявся на можливо більшу кількість елементів. Кожен елемент перевірявся з погляду доцільності, вироблявся аналіз кожного руху, досліджувалися можливості скорочення, спрощення рухів і виконання їх менш стомлюючим способом; усі неспритні і марні рухи виключалися. Кожному робітникові вручалася інструкційна картка, у якій детально викладалася його робоча «нормаль», тобто найкращий метод виконання роботи. У цю «нормаль» включалося усе, що пов'язано з даною роботою: оброблюваний матеріал, машина, інструмент, час, необхідні для випуску одиниці продукції, і т. д.Саме головне у Ф. Тейлора — це спеціально підготовлені майстри, що стежили за роботою, навчали робітників застосовувати найбільш досконалі і найбільш продуктивні прийоми, майстри, що самі, стаючи за верстат на місце робітника, показували, як треба краще працювати.Ф. Тейлор вважав, що гарний майстер повинен мати такі якості: розум, освіта, досвід, такт, енергія, кмітливість, чесність, здоровий глузд, здоров'я. При цьому Ф. Тейлор говорив, що дуже важко знайти людину, що володіє цими дев'ятьма якостями.

Форд. Організація виробництва та управління зводилася до таких принципів:

Жорстко побудована за вертикаллю організація управління декількох підприємств (виробництв); управління всіма частинами та етапами виробництва з одного центру.

Масове виробництво, що забезпечує мінімальну вартість, яка задовольняє масового споживача та дає максимальний прибуток виробникові.

Розвиток стандартизації, що вможливлює швидкий і без зайвих витрат перехід на нові види продукції.

Конвеєр з глибоким поділом праці на велику кількість операцій.

Постійне вдосконалення організації та управління виробництвом.

33. У сучасній соціології намітилося кілька підходів до дослідження структури особистості.

Один з них можна визначити як “культурологічний” (або культурно-діяльнісний). Найважливішими компонентами структури особистості згідно з таким підходом є пам’ять, культура і діяльність. Пам’ять розуміється як система знань, що їх особистість засвоїла, інтегрувала в процесі життєвого шляху. Пережита реальна дійсність відбита в пам’яті у вигляді як наукових, так і щоденних знань. Культура особистості розглядається як сукупність соціальних норм і цінностей, практичної діяльності. Діяльність розуміється як взаємодія людини з навколишньою природою з метою реалізації своїх потреб та інтересів. Наступний підхід позначається як нормативний. Його сутність полягає у виділенні сукупності найважливіших рис ідеальної особистості, до досягнення яких слід прагнути. Такими нормативними елементами структури особистості є світогляд, духовне багатство, моральність. Такі нормативні структури мали “особистості комуністичного типу”, “всебічно розвинені особистості” та ін. Проте такі підходи малопридатні для реальної виховної роботи. І, нарешті, функціональний підхід, сутність якого полягає у виділенні тих якостей структурних елементів особистості, якими вона наділена як реальних суб’єкт життєдіяльності. Такими елементами, завдяки яким особистість функціонує в оточуючому світі, є соціальний статус, соціальна роль і спрямованість особистості.

34. У соціології прийнято виділяти також модальний, ідеальний і базисний типи особистості. Модальний тип особистості - той, який реально переважає у цьому суспільстві. Ідеальний тип особистості не прив'язаний до умов. Це тип особистості як побажання у майбутнє, наприклад, усебічно і гармонійно розвинена особистість у До. Маркса чи новий Людина Еге. Фромма. Базисний тип особистості - той, який найкраще відповідає потребам сучасного етапу у суспільному розвиткові. Інакше кажучи, соціальний тип особистості - це відбиток того, як громадська система впливає ціннісні орієнтації чоловіки й них - з його реальне поведение.

35. Ринковий тип виходить з переконання, що особистість оцінюється як товар, який можна продати або вигідно обміняти. Ці люди зацікавлені у збереженні приємної зовнішності, знайомствах з потрібними людьми і готові продемонструвати будь-яку особистісну рису, яка підвищила б їх шанси на успіх у справі продажу себе потенційним замовникам. Їх відносини з оточуючими поверхові, їх девіз – “Я такий, яким ви хочете мене бачити”. Ринкова орієнтація може бути описана за допомогою наступних ключових рис характеру: опортуністичний, безцільний, нетактовний, нерозбірливий у засобах і

спустошений. Їх позитивні якості – відкритість, цікавість і щедрість.

36. Фрейд розглядає психіку на трьох рівнях: несвідоме, передсвідоме та свідоме. Несвідоме – головний елемент і джерело заряду мотиваційної енергії; саме воно становить суть психіки. Передсвідоме містить психічні акти, що можуть бути усвідомлені за певних умов, а свідоме розглядається як елемент надбудови, що виростає над несвідомим і перебуває з ним у постійному конфлікті. Відомий австрійський психоаналітик виділяв дві основні природжені інстинктивні потреби, які визначають психічну діяльність людини, - лібідозну (інстинкт самозбереження, потяг до життя, любов, сексуальний потяг) та агресивну (потяг до руйнування, смерті, війни). Задоволення цих потреб стикається з перешкодами з боку навколишнього світу, суспільства, тому вони витискуються і створюють сферу ”несвідомого”. Однак інстинктивні потреби все ж прориваються, обходячи “цензуру” свідомого, і виявляються у вигляді символів Домінуючим серед людських інстинктів у сфері несвідомого є лібідо (від грец. Libido – статевий потяг, пристрасть). Це – загальна причина людської поведінки, діяльності, прояву характеру тощо. Кожна людина з моменту свого народження перебуває під впливом імпульсів лібідо, на основі чого виникає так званий “Едіпів комплекс”. Суть його полягає у несвідомому статевому потязі до батьків протилежної статі та намаганні фізично усунути одного з них – представника однорідної статі. Фрейд створює модель особистості, яка включає три елементи: “Воно” (Id), “Я” (Ego) і “Над-Я” (Super-Ego). “Воно” – несвідоме – складається із забутих вражень дитинства, природжених інстинктів, згадок, що пов’язують людину з далекими предками доісторичних часів. “Я” – сфера свідомого, посередник між “Воно” та зовнішнім світом – природою, суспільством, соціальними інститутами тощо. “Над-Я” – внутрішнє сумління особистості, “моральний цензор”, який оцінює конкретні обставини чи ситуації з точки зору соціальної чи моральної оцінки. “Над-Я” знаходиться між “Воно” та “Я”. На основі суперечностей і антагонізмів, які виникають між “Воно” та “Я”, Фрейд будує свою гіпотезу, згідно з якою сексуальні поняття є головними детермінантами індивідуального та соціального процесів.

37. Центральною ланкою особистості, за К. Роджерсом, є самооцінка, уявлення людини про себе, “Я-концепція”, що породжується у взаємодії з іншими людьми. Однак формування самооцінки не проходить без конфліктів, вона часто не збігається з оцінкою людини оточуючими, і тоді виникає дилема – чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю. Неправильне уявлення про себе призводить іноді до крайнощів у перекручуванні самооцінки. Такі випадки можуть викликати невротичні конфлікти і потребують допомоги психолога у створенні гнучкої самооцінки, вміння під тиском досвіду переоцінювати систему цінностей, що виникла раніше, - все це визначається К. Роджерсом як важлива умова психічної цілісності особистості та її психічного здоровўя в різних життєвих ситуаціях. Завдяки К. Роджерсу явища самосвідомості та самооцінки, їхні функції в поведінці й розвиткові субўєкта стали важливим предметом подальших психологічних досліджень.

У дусі неофрейдизму була розроблена так звана епігенетична теорія розвитку особистості Е. Еріксона. Він проголосив, що розвиток особистості визначається соціальним світом, а не хімічними чи біологічними факторами, а між особистістю і суспільством немає антагонізму. Е. Еріксон висунув положення про “ідентичність особистості” як центральну властивість людини, що сигналізує їй про нерозривний звўязок з навколишнім соціальним світом. Ідентичність особистості виявляється у центрованості людини на себе, в ототожненні її з соціальною групою та оточенням, у визначенні цінності людини та її соціальної ролі.

38.„Одномірна людина”, на думку Г. Маркузе, характеризується повною втратою соціально-критичного ставлення до суспільства. Руйнація традицій, проникнення нових методів у всі сфери знання, тотальна технізація спричинили кризу віри. В сучасному суспільстві, за Г. Маркузе, маси вже не є носіями революційної ініціативи, вона поступово перейшла до „аутсайдерів”: безробітнім, студентам, національним меншинам. Він виступив з критикою як капіталізму, так і соціалізму, але не запропонував дієвих шляхів подолання кризового стану суспільства. На думку Маркузе, неофрейдисти в теорії Фрейда зміщують акцепт з організму на особистість, з матеріальних засад на ідеальні цінності. "Культурна орієнтація" неофрейдистів розглядає соціальні інститути та відношення як завершені продукти. Неофрейдисти зміщують психологічний акцент з дитячого віку на зрілий, оскільки лише на рівні розвиненої свідомості можливо приписати культурному середовищу функцію формування характеру та особистості — повз біологічного розвитку. Тільки приниження ролі біологічних факторів і спотворення теорії інстинктів дає можливість визначити особистість у термінах об'єктивних культурних цінностей, відірвавшись від їхнього репресивного ґрунту, який виключає їх реалізацію. Щоб уявити ці цінності як свободу і здійснення, доводиться очистити їх від матеріалу, з якого вони зроблені, а боротьбу за їх реалізацію перетворити в духовну і моральну боротьбу.

39. Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості. Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації: 1. Соціалізація дитини. 2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна). 3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років). 4. Соціалізація дорослих.

На кожному етапі існують «критичні періоди». Щодо соціалізації дитини — це перші 2—3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка — перетворення дитини і підлітка на юнака; для тривалої — початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації, дітей — на формування ціннісних орієнтацій. Дорослі, спираючись на свій соціальний досвід, здатні оцінювати, сприймати норми критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необхідних навичок (часто конкретних), а соціалізація дитини пов'язана здебільшого з мотивацією. Отже, соціалізація особистості є специфічною формою привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіх сферах суспільного життя.

41. Адаптація - пристосування до суспільного середовища .Інтеріоризація - формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «Я» особистості. Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості. Десоціалізація – це процес відмови від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки. Ресоціалізація – процес навчання новим цінностям, нормам, ролям і правилам поведінки. Особливості початкової соціалізації полягають у тому, що людині доводиться адаптуватися до політичної системи й норм культури, ще не розуміючи їхньої сутності і значення. Ресоціалізація ж відбувається тоді, коли в людини сформувалася певна система поглядів, переконань, і вона, як особистість, спроможна протистояти груповому тиску й висловити свою здатність до індивідуальної переоцінки культурних норм і традицій, перегляду своїх ідеологічних позицій тощо. У принципі ресоціалізація може йти й неправильно. Її рівень відбиває безперервність самоконтролю особистістю своїх уявлень, цінностей, засобів політичної поведінки й ідеологічних позицій.