§ 3. Форми буття права: ідея права, закон, правове життя

Аналіз правової реальності дає можливість виділити в ньому такі форми буття права, що у сукупності виража¬ють динаміку правової реальності:

а) світ ідей: ідея права;

б) світ знакових форм: правові норми і закони;

в) світ взаємодій між соціальними суб'єктами (правове життя).

Це розчленування традиційне й у цілому аналогічно (хоч і не цілком тотожно) розподілу на такі форми чи рівні буття права, як правосвідомість, правові норми і правовід¬носини. Єдність цих рівнів і являє собою такий об'єкт, як право. Кожному з цих рівнів відповідає найрозвиненіший опис у відповідних філософсько-правових концепціях. Так, наприклад, ідея права знаходить своє вираження у класичних теоріях природного права, особливо деонтоло-гічного (суб'єктивістського) напряму, правові норми і за¬кони — в аналітичній юриспруденції (правовому позити¬візмі). Що ж стосується третього рівня — рівня взаємодії між соціальними суб'єктами, то це світ соціальної предметності, у якому право переходить у світ соціальної ре¬альності. Цей світ бере участь у формуванні права, у наді¬ленні права матеріальним змістом.

Що ж являє собою право? Один з цих шарів чи їхня су¬купність? Рішення цієї проблеми слід шукати на шляху до¬повнення статистичного аспекту аналізу структури правової реальності динамічним аспектом, що дає можливість простежити саморозвиток права, розгортання його сут¬ності через ряд визначень. Найважливішими серед них є:

а) абстрактно-загальні визначення (правові ідеї і прин¬ципи);

б) конкретно-загальні визначення (формально-пози¬тивні правові норми);

в) матеріально-конкретні визначення (насамперед су¬дові рішення);

г) соціально-предметне втілення у позитивно-правовій поведінці суб'єкта.

У стислому вигляді динамічна структура правової реаль¬ності, як теоретичне відтворення процесу здійснення права, може бути представлена таким чином.

Ідея права є вихідним, логічно першим компонентом правової реальності. Тут не ставиться питання про те, що лежить в основі цієї ідеї: природа людини, розум, об'єк¬тивний порядок цінностей, соціальні відносини чи воля і мудрість Бога. Ідея права являє собою найзагальніше, абстрактне вираження сутності права, його "проект" чи завдання ("регулятивна ідея"). Вона становить ідеальний аспект буття права, його форму (в арістотелівському розумінні).

У структурному плані ідея права припускає наявність:

а) суб'єктивної (антропологічної) компоненти, тобто містить інформацію про те, хто здатний бути суб'єктом права, на кого воно орієнтується. Таким суб'єктом є той, хто вміє відрізнити цінне від нецінного;

б) аксгологічної компоненти, тобто являє собою систе¬му цінностей, які реалізуються у праві, що виражається ін¬тегрально у понятті справедливості;

в) деонтологічної компоненти, тобто виступає у вигляді ідеї повинності, що виражає єдність прав і обов'язків.

Суб'єкти правотворчості, усвідомлюючи, що люди не можуть чи не хочуть підкорятися релігійним, моральним і навіть найбільш простим культурним нормам, формують той мінімум вимог, який можна підтримувати за допомо¬гою організованого насильства. Цей мінімум і є ідеальний зміст права. Якщо взяти його за ідею права, то ідея пере¬дує праву, тобто спочатку з'являється уявлення про на¬лежне, яке необхідно інституціонально закріпити і підтри¬мати силою цього інституту, а вже потім формується реальна правова система.

Правова ідея є даність нашої свідомості, що має визна¬чений зміст, що виражає в найзагальнішому плані момент повинності. Ідея права має лише потенційну дійсність, на відміну від позитивного права, але ця потенційність нас¬тільки істотна, що задає нормативну силу позитивному праву.

Другим елементом правової реальності є закон (право¬ві норми). Позитивне право з'являється насамперед у фор¬мі закону (однак не зводиться до нього), який становить конкретно-загальні, формально-позитивні правові норми. Закон являє собою актуалізацію і конкретизацію правових ідей і принципів, крок на шляху до конкретного права, але він ще не є правом у всій його повноті. Це прав*о на певному етапі його становлення. Закон — це загальна норма для безлічі можливих випадків. Він існує як судження про на¬лежне. До феноменології закону відноситься також те, що він діє як законодавчий акт чи система законодавства (йо¬го зовнішня форма), що встановлюється суб'єктом влади, коріниться в авторитеті законодавця.

Правовий закон має різні форми свого буття: правові норми, відносини, свідомість, правосуб'єктність, правові процедури, процесуальні форми, правовий статус і право¬вий режим, правовий договір, позов і обвинувачення тощо. Розходження між ними має функціональну, а не сутнісну характеристику. Зміст принципу формальної рівності ви¬ражається, наприклад, у правовій нормі — у вигляді пра¬вил поведінки суб'єктів права; у правовому відношенні — у вигляді стосунків формально рівних, вільних і незалеж¬них один від одного суб'єктів права; у правосвідомості — у формі усвідомлення змісту і вимог принципу права чле¬нами даного правового співтовариства; у правосуб'єктності — у формі визнання індивідів (їх об'єднань, спілок) формально рівними, вільними, незалежними один від од¬ного суб'єктами правового типу спілкування; у правових процедурах — у формі рівного і справедливого порядку придбання і реалізації прав та обов'язків усіма суб'єктами, дозволу заперечування права тощо. Отже, право існує у всіх цих правових формах, де додержується і застосо¬вується принцип формальної рівності1.

І, нарешті, випливає аспект правової реальності — це світ соціальних дій, найбільш складний світ, найменш дос¬ліджений з позицій філософії. Процес соціальних взаємо¬дій виражає таку стадію у здійсненні права, як правореалізація. Центральною фігурою цього процесу є суб'єкт як виконавець норми в його ставленні до інших людей. Ці від¬носини виявляються можливими за наявності певних здіб¬ностей, якостей людини.

Основною якістю суб'єкта права є здатність визнання ідеї права і здатність психічно-вольового визнання норми, коли остання розглядається як бажана чи небажана для даного суб'єкта. Можна виділити три основні рівні психічновольового ставлення суб'єкта до норми: а) нижчий — бажання порушити норму; б) середній — бажання підко¬ритися нормі (за розумінням користі чи через страх бути покараним, тобто в цілому — нейтральна позиція); в) вищий — цілковите визнання вираженої у нормі цінності.

Саме соціальні суб'єкти, тобто люди та їхні об'єднання, є "важелями", завдяки яким ідея права здійснюється і впливає на життя. Формою такого здійснення є правомір¬на поведінка. Здійснення права — кінцева його характе¬ристика, що може бути виражена категорією правопорядку. На цьому рівні право як належне переходить у соціальне життя. Отже, найбільш конкретною формою буття права є правильні дії і рішення у конкретній ситуації самого суб'єкта права.

Такі основні форми чи рівні буття права.

Висновки:

1. Правова реальність являє собою особливий світ, автономну галузь людського буття, що має свою влас¬ну логіку і закономірності, з якими не можна не рахуватися. Зміст проблеми правової реальності поля¬гає у з'ясуванні того, що є право.

2. Структуру правової реальності становить співвідно¬шення між природним і позитивним правом, як дво¬ма протилежними, але тісно пов'язаними між собою формами праворозуміння. Це співвідношення вира¬жається за допомогою категорій сутності й існуван¬ня.

3. Співвідношення буття й існування права, сутності права і правових явищ є співвідношення правового принципу формальної рівності і форм його здійснен¬ня. До цих форм належать: ідея права, закон, право¬ве життя (дії і відносини) та ряд інших.

Контрольні запитання:

1. Що таке онтологія і як співвідносяться поняття "бут¬тя", "реальність", "існування"? У чому полягає особ¬ливість правової реальності?

2. Що виступає онтологічними основами права? Що ви¬ступає "первинним" елементом правової реальності?

3. До яких типів реальності належить право?

4. Як співвідносяться поняття права і правової реаль¬ності?

5. Як співвідносяться належне й істотне у праві?

6. Чи є природне і позитивне право необхідними еле¬ментами правової реальності? Якими категоріями можна виразити їх співвідношення?

7. Які форми (рівні) буття права?

8. Що необхідно для здійснення права?