Франція

1. Наслідки Другої світової війни. Тимчасовий режим

            Друга світова війна і окупація країни завдали великої шкоди французькій економіці. Хоча людські втрати і масштаби руйнувань були меншими, ніж у роки Першої світової війни, більшість підприємств не працювало (більше 60%), існувала карткова система, не вистачало сировинних, продовольчих ресурсів. Масовим було безробіття. Процвітали «чорний ринок» і спекуляція, дорожнеча (ціни зросли у 6 разів). Промислове виробництво у країні скоротилось втричі, а сільськогосподарське – вдвічі. Нараховувалось близько 600 тис. безробітних. У колоніях розгорнулась могутня національно-визвольна боротьба: була проголошена незалежність Демократичної Республіки В`єтнам; у Лаосі, Камбоджі розгорілась партизанська боротьба; Сирії, Лівані відбувались сутички місцевого населення з французькими військами.

Наслідки Другої світової війни для Франції

Людські втрати	Загинуло: 200 тис. військових і 173 тис. цивільних громадян
Матеріальні втрати	Грошова одиниця Франк втратив ¾ своєї вартості, капіталовкладення за кордоном скоротились на 40-50%. Франція знову стала боржником. Руйнування і втрати були відносно незначними.
Територіальні зміни	Відновлення довоєнних кордонів. Початок розпаду французької колоніальної імперії.
Соціально-економічні наслідки	Падіння ВВП до рівня 1891 р. Промислове виробництво у країні скоротилось втричі, а сільськогосподарське – більше ніж вдвічі. Близько 600 тис. безробітних. 2 млн. репатріантів. Ціни порівняно з довоєнним часом зросли у 6 разів. Існувала карткова система. Не вистачало предметів першої необхідності. Припинилась зовнішня торгівля.
Політичні зміни	Припинення існування Третьої республіки. Встановлення Тимчасового режиму. Довоєнні політичні партії зійшли з політичної арени. Провідну роль почали відігравати комуністична (ФКП) і соціалістична (СФІО) партії, Народно-республіканський рух (МРП).
Міжнародне становище	Участь де Голля і «Вільної Франції» у боротьбі проти фашизму, а також роль, яку у цій боротьбі відіграв рух Опору, дали змогу Франції, незважаючи на важку поразку 1940 р., завершити війну у стані переможців. Франція зберегла статус великої держави. Отримала місце в ООН і РБ ООН, окрему окупаційну зону в Німеччині та Австрії, на рівні з іншими державами підписала договори з союзниками Німеччини і прийняла участь в роботі Міжнародного воєнного трибуналу.

 

            Політична атмосфера характеризувалася величезним впливом сил руху Опору, бурхливим зростанням демократичних і антифашистських сил. Довоєнні політичні партії зійшли з політичної арени. Провідну роль почали відігравати комуністична (ФКП) і соціалістична (СФІО) партії, Народно-республіканський рух (МРП). На перших післявоєнних виборах у жовтні 1945 р. в Установчі збори ФКП набрала найбільшу кількість голосів і п’ять її представників увійшли в уряд, який очолив Шарль де Голль. Всі три політичні партії виступали за створення у Франції парламентської республіки. Де Голль, не будучи прихильником жодної з партій, виступив за створення президентської республіки. Ці та інші протиріччя змусили де Голля піти у відставку (наступні 12 років він не приймав участі у політичному житті, проте, пильно стежив за ним). Під тиском комуністів і соціалістів у країні відновлювалось соціальне трудове законодавство часів Народного фронту (40-годинний робочий тиждень, двотижнева відпустка, що оплачується тощо). Було проведено часткову націоналізацію промисловості (заводи Рено, п’ять банків, електростанції і т.д.) і створено державний сектор економіки, який виробляв 15-20% промислової продукції і контролювала 35-40% капіталовкладень. Власники націоналізованих підприємств, що співробітничали з гітлерівцями не отримували компенсації. Встановлювався робітничий контроль на підприємствах з числом працюючих більше 50.. Збільшені заробітні плати на 80%, пенсії і допомоги на 80-130%. Створена єдина державна система страхування тощо.

            У 1946 р. було прийнято конституцію Четвертої республіки. Франція проголошувалась «неподільною, світською, демократичною і соціальною республікою». У країні вводилось загальне виборче право, рівноправність чоловіків і жінок. До звичайних політичних прав були додані права на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, освіту. Також проголошувались права трудівників на участь у керівництві підприємства, право на профспілкову і політичну діяльність, право на страйк.

У конституції передбачалась можливість націоналізації, усуспільнення власності, якщо вона набувала “рис національної суспільної служби або фактичної монополії».

Урівнювались у правах громадяни Франції і колоній. «Французька імперія» замінялась терміном «Французький союз». Франція зобов`язувалась уникати «всілякої системи колонізації», обіцяла «не вести війн з метою завоювання і ніколи не застосовувати свої збройні сили проти слободи будь-якого народу».

            Країна проголошувалась парламентською республікою. Головну роль у житті країни повинен був відігравати двопалатний парламент, який обирав президента з обмеженими повноваженнями.

            Вибори 1946 р. в новий парламент закріпили провідну роль у політичному житті країни ФКП, СФІО, МРП.

            Режим Четвертої республіки не був стабільним. Значний вплив на розвиток внутрішньополітичних процесів мала "холодна війна". ФКП підтримувала СРСР і це неодмінно впливало на роботу парламенту й уряду. (З 1946 р. по 1958 р. змінилось 24 уряду (у середньому кожен уряд знаходився при владі не більше пів року, а деякі – два-три дні). Наростала напруга у відносинах між комуністами і соціалістами, що згодом призвело до розриву їхніх відносин. Падав життєвий рівень населення. Промисловці були невдоволені проведенням політики націоналізації.

            Таке становище в країні турбувало США, невдоволених полівінням Франції. Вони зробили ставку на антикомуністичні сили всередині країни. В обмін на фінансову допомогу за планом Маршалла США зажадали виведення комуністів з уряду Франції, що й було зроблено в травні 1947 р. У 1951 р. була прийнята мажоритарна система виборів з метою послабити позиції лівих сил.

Усунення комуністів з уряду зумовило розпад блоку політичних партій, на співробітництві яких ґрунтувалась Четверта республіка, викликало наростання напруги в суспільстві. У листопаді 1947 р. ФКП продемонструвала свою силу, організувавши загальнонаціональний страйк, який поставив під загрозу існування республіки.

            З іншого боку, виник рух прихильників де Голля (Об’єднання французького народу), який виступив за конституційні реформи і проти режиму Четвертої республіки. Основними ідеями голлізму були: ідея нації, сильної влади і соціальних реформ, створення керованої економіки на основі співпраці різних прошарків суспільства (див. схему на ст.   ).

            Напруги в суспільстві додавали невдалі колоніальні війни в Індокитаї (1946-1954 рр.), Алжирі (1954-1962 рр.), в інших куточках колоніальної імперії Франції. Франція опинилась перед лицем загальнонаціональної кризи. Прощання з колоніальним минулим для Франції було тривалим і болючим. Франція змушена була залишити Індокитай, надати незалежність Марокко, Тунісу, але з Алжиром вона розставатись не бажала. Це і стало причиною глибокої кризи.

            Алжирські французи (близько 1 млн. осіб) були категорично проти незалежності Алжиру і стали основою для консолідації прихильників збереження колоніальної імперії – ультраколоніалістів, або просто ультра. Визвольна війна алжирського народу примусила Францію втягнутися у тривалий конфлікт, в якому французи знищили 2 млн. алжирців.

            Війна внесла розкол у французьке суспільство: одна частина населення виступала за припинення війни, інша (ультра і військова верхівка) – за її продовження. Скориставшись таким становищем, у країні на політичну арену вийшли крайні сили. У 1956 р. комуністи набрали більшість на виборах у парламент. Після критики культу особи Сталіна і змін в СРСР вони поправили авторитет, підірваний зовнішньополітичними акціями Сталіна. У той же час в Алжирі ультра і армійська верхівка відкрито здійснювали підготовку до державного перевороту.

            У таких складних умовах голова уряду Коті звернувся до національного героя Франції генерала де Голля з проханням очолити уряд.

            На тлі політичної боротьби, завдяки американській допомозі, економічне становище в країні до 1949 р. нормалізувалось. У цьому ж році була відмінена карткова система. У 1948 р. досягнуто довоєнного рівня виробництва в промисловості, а у 1950 р. – у сільському господарстві. У 50-ті роки у Франції, як і в інших країнах Заходу, почалось економічне піднесення, але темпи його зростання були менші ніж у ФРН та Італії. Зростання йшло головно за рахунок промисловості, яка активно модернізувалась при державній підтримці. Важливу роль у цьому процесі відігравав націоналізований сектор економіки, який розвивався згідно з планами (програмування). Виникли нові галузі виробництва: нафтодобувна, нафтопереробна, атомна, електронна. Впроваджувались нові технології, на придбання яких було витрачено значну частину допомоги за планом Маршалла.

            Зовнішня політика Франції часів Четвертої республіки була повністю підпорядкована США і логіці «холодної війни». Франція була членом НАТО і вела активні колоніальні війни (Індокитай, Північна Африка, Мадагаскар), намагаючись втримати залишки своєї колоніальної імперії.