77. Умови і порядок здійснення будівельної діяльності

Загальні вимоги щодо будівельної діяльності визначені За­коном України "Про основи містобудування" від 16.11.1992. Згідно з цим Законом при здійсненні містобудівної діяльності мають бути забезпечені, зокрема:

• розробка містобудівної документації, проектів конкрет­ них об'єктів згідно з державними стандартами, нормами і правилами, архітектурно-планувальними завданнями і технічними умовами;

• розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверд-

жених у встановленому порядку містобудівної докумен­тації та проектів цих об'єктів.

Будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно із законодавством, державними стандартами, нормами та правила­ми, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією. Будівництво полягає в організації комплексної забудови території або розташуванні та будівництві окремих будинків і споруд.

Комплексна забудова території є засобом забезпечення громадських та приватних інтересів, спрямованим на попереднє проведення інженерної підготовки, спорудження зовнішніх інже­нерно-транспортних мереж, об'єктів соціальної сфери, житло­вих будинків, благоустрою території, інших об'єктів. Комплекс­на забудова території забезпечується одним або кількома забу­довниками. Рішення щодо її організації приймаються відповідними радами на підставі техніко-економічних та місто­будівних обгрунтувань.

Особи, які мають намір здійснити будівництво на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. Дозвіл надаєть­ся протягом двох місяців з дня подання письмової заяви на підставі комплексного висновку щодо відповідності запропонованого буд­івництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови. Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектуван­ня, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання доз­волу на виконання будівельних робіт у встановленому порядку.

Зміст, порядок підготовки і видачі вихідних даних на про­ектування визначаються законами України "Про архітектурну діяльність" та "Про регулювання містобудівної діяльності". До вихід­них даних належать:

1) Архітектурно-планувальне завдання - комплекс місто­будівних та архітектурних вимог і особливих умов про­ектування і будівництва об'єкта, що випливають з поло­жень затвердженої містобудівної документації, місцевих правил забудови, відповідних рішень органів держави та місцевого самоврядування (щодо охорони пам'яток історії та культури, довкілля тощо).

2. Технічні умови - комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об'єкта, які мають відповідати його розра­ хунковим параметрам, у тому числі умови водопостачан­ ня, каналізації, тепло-, енерго-, газопостачання, радіо­ фікації, зовнішнього освітлення, відведення зливових вод, телефонізації, телебачення, диспетчеризації, пожеж­ ної безпеки, а також особливі умови.

3. Завдання на проектування - складається відповідно до архітектурно-планувального завдання, технічних умов і містить вимоги замовника до планувальних, архітектур­ них, інженерних і технологічних рішень та властивостей об'єкта, його основних параметрів, вартості та органі­ зації його будівництва.

Згідно із законом "Про регулювання містобудівної діяльності" надання вихідних даних у повному обсязі забезпечується вико­навчими органами міських рад або районними держадміністрац­іями не пізніше ніж через два місяці після подання письмової заяви про надання цих даних. У наданні вихідних даних може бути відмовлено, якщо розміщення та будівництво об'єкта на конкретній земельній ділянці заборонено містобудівною доку­ментацією, іншими нормативно-правовими актами. Відмова у наданні архітектурно-планувального завдання та технічних умов може бути оскаржена до суду. Порядок надання архітек­турно-планувального завдання та технічних умов щодо інже­нерного забезпечення об'єкта архітектури і визначення роз­міру плати за їх видачу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1999 № 2328.

Проектна документація на будівництво об'єктів місто­будування (проект об'єкта) - це затверджені текстові та графічні матеріали, якими визначаються містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, техно­логічні вирішення, а також кошториси об'єктів будівництва. Проектна документація розробляється згідно з вихідними дани­ми на проектування, з дотриманням вимог державних стан­дартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови, погоджується з органом містобудування та архітектури і затвер­джується замовником у встановленому порядку.

Порядок затвердження інвестиційних програм і про­ектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи затверджений постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 11.04.2002 № 483. Згідно з цим Порядком проекти будівництва (передпроектна і проектно-кошторисна докумен­тація), що фінансуються із залученням бюджетних коштів та коштів підприємств (організацій) державної власності, затвер­джуються:

• Кабінетом Міністрів України за поданням центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів АР Крим, об­ ласних (міських) держадміністрацій, інших органів дер­ жавної влади - щодо об'єктів загальною кошторисною вартістю 30 млн. гривень і більше, та щодо об'єктів, що споруджуються із залученням іноземних кредитів під га­ рантію Кабміну України, незалежно від їх вартості. При цьому такі проекти попередньо розглядаються Держбу- дом згідно з Порядком, затвердженим наказом Держбу- ду України від 16.07.2003 № 112 (зареєстрованим у Мінюсті України 04.08.2003 за № 671);

• центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів АР Крим, обласними (міськими) держадмініст­ раціями - щодо об'єктів загальною кошторисною варті­ стю від 10 до 30 млн. гривень;

• підприємствами, установами та організаціями державної

форми власності - щодо об'єктів загальною кошторисною вартістю до 10 млн. гривень.

Проекти будівництва, що фінансуються за рахунок інших джерел, затверджуються у порядку, визначеному інвесторами.

Затвердження проектів будівництва (у певних випадках і робочої документації) здійснюється за наявності позитивного висновку комплексної державної експертизи, яка є обов'язко­вою відповідно до закону України "Про інвестиційну діяльність" незалежно від джерел фінансування будівництва. Комплексна експертиза об'єднує висновки таких державних експертиз: інве­стиційної, санітарно-гігієнічної, екологічної, пожежної безпеки, охорони праці, енергозбереження, а щодо окремих об'єктів також експертизи ядерної та радіаційної безпеки. Комплексна державна експертиза проводиться спеціалізованими державними організаціями Укрінвестекспертизи, які входять до системи Дер-жбулу України, на підставі договору з інвестором (замовником). Служба Укрінвестекспертизи залучає на договірних засадах ви­конавців складових частин комплексної державної експертизи.

Фінансування капіталовкладень із залученням державних коштів здійснюється лише за наявності погоджених та затверд­жених в установленому порядку титулів будов (об'єктів). По­рядок затвердження титулів будов (об'єктів), будівництво яких здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств державної власності затверджений поста­новою Кабінету Міністрів України від 08.09.1997 № 995.

Титул будови (об'єкта) визначає її основні техніко-економічні показники і містить такі відомості: найменування будови та її місцезнаходження, сфера управління до якої вона належить, га­лузь, характер будівництва, обсяг капіталовкладень та завдан­ня щодо введення у дію потужностей і основних фондів на весь період будівництва з розподілом за роками та врахуванням нор­мативних термінів тривалості будівництва. Титул є документом, обов'язковим для міністерств, інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, банків, що здійснюють супроводження, фінансування та реалі­зацію проекту будівництва із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств державної власності. На основі погоджено­го та затвердженого титулу будови замовником складається внутрішньобудівельний титул будови (об'єкта), у якому виз­начаються об'єкти та споруди, будівництво яких здійснювати­меться у плановому році, зазначається їх кошторисна вартість та залишок її на початок року, обсяг капіталовкладень на рік, у тому числі витрати замовника.

Робоча документація для будівництва об'єкта виконуєть­ся відповідно до державних стандартів, норм і правил на підставі затвердженого проекту. Вона розробляється за участю архітек­тора - автора проекту або іншими особами відповідно до догово­ру між замовником і архітектором, з обов'язковим здійсненням авторського нагляду за цією роботою.

Будівництво об'єкта здійснюється відповідно до затвердже­ної проектної документації, державних стандартів, норм і пра­вил, місцевих правил забудови населених пунктів. Документом, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання бу­дівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженер­них мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт є дозвіл на виконання будівельних робіт. Такий дозвіл надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю. У разі відмови у видачі дозволу заявнику надаються відповідні роз'яснення у письмовій формі. Відмову надання доз­волу може бути оскаржено до суду. Здійснення будівельних робіт без вказаного дозволу або його перереєстрації, здійснення не заз­начених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним бу­дівництвом і тягне встановлену відповідальність.

Згідно із законом "Про архітектурну діяльність" під час буд­івництва об'єкта здійснюється авторський нагляд. Цей нагляд здійснюють архітектор - автор проекту, інші розробники проек­ту або уповноважені ними особи відповідно до законодавства та договору із замовником. У разі виявлення відхилень від проект­них рішень, допущених під час будівництва об'єкта, та відмови підрядника щодо їх усунення особа, яка здійснює авторський нагляд, повідомляє про це замовника і відповідну інспекцію дер­жавного архітектурно-будівельного контролю для вжиття за­ходів відповідно до законодавства.

Прийняття спорудженого об'єкта в експлуатацію регла­ментується постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461. Постановою затверджене Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, а також вста­новлено, що порядок прийняття в експлуатацію споруджених об'єктів, не включених до державного замовлення, визначаєть­ся Урядом АРК, обласними, міськими держадміністраціями за погодженням з Держбудом.

Згідно з названим Порядком закінчені будівництвом (ре­конструкцією, реставрацією) та підготовлені до експлутації об'єкти державного замовлення пред'являються замовником та підрядником для прийняття їх в експлуатацію державним прий­мальним комісіям. До пред'явлення об'єктів цим комісіям за­мовники призначають робочі комісії, до складу яких входять представники замовника, генерального підрядника, субпідряд­них організацій, проектувальника, органів державного санітар­ного нагляду, державного пожежного нагляду, охорони навко­лишнього природного середовища, охорони праці, інспекції з енергозбереження, держатомнагляду (на підконтрольних об'єктах), відповідного профспілкового органу. Робочі комісії пе­ревіряють відповідність об'єктів і змонтованого устаткування проектам на них, відповідність виконаних робіт вимогам буді­вельних норм і правил тощо. Прийняття робочими комісіями об'єктів оформляється відповідними актами, які передаються на розгляд державної комісії.

Державні приймальні комісії призначаються органами, що затвердили проектну документацію, а щодо об'єктів житлово-цив­ільного призначення - районними держадміністраціями або викон­комами місцевих рад. До складу державшої приймальної комісії включаються представники тих же органів, що й до робочих комісій (крім представників генпідрядника, субпідрядних організацій та генпроектувальника), а також представники експлуатаційної орга­нізації, органів державного архітектурно-будівельного контролю, місцевих органів виконавчої влади та виконкомів місцевих рад, на території яких розташовано побудовані об'єкти. Прийняття об'єктів в експлуатацію оформляється актами. Акт про прийняття об'єкта в експлуатацію підписується головою і всіма членами комісії і затверджується органом, що призначив комісію. Дата підписання акта державною приймальною комісією є датою вве­дення об'єкта в експлуатацію.

78. Правовий статус замовника регулюється різними норма­тивними актами. У найбільш загальному вигляді він сформу­льований у ГКУ. Головними обов'язками замовника є також передача підряд­нику затвердженої проектно-кошторисної документації, на­дання йому будівельного майданчика. Замовник має право, не втручаючись у господарську діяльність підрядника, здійсню­вати контроль і технічний нагляд за відповідністю обсягу, вар­тості і якості виконуваних робіт проектам і кошторисам, пе­ревіряти хід і якість будівельних і монтажних робіт, якість використовуваних матеріалів. Положення про підрядні контракти у будівництві Украї­ни (затверджене Науково-технічною радою Мінбуду України, протокол від 15.12.1993 № 9, містять рекомендаційний харак­тер) зауважує, що замовник може бути співвиконавцем контрак­ту. У ролі замовника може виступати сам інвестор або за його дорученням посередницька, управлінська, консультаційна чи інша подібна структура. Такий порядок активно використовуєть­ся у практиці ФРН, де відповідні послуги надають численні інжи-нірінгові та консалтингові фірми. Повноваження інвестора і за­мовника у цьому випадку мають чітко розмежовуватись шляхом укладання між ними договору. Інвестор може залишати за со­бою право вирішення основних питань будівництва об'єкта - виз­начення ціни і строків здачі в експлуатацію.

Функції замовника будівництва об'єктів житлово-кому­нального і соціального призначення на відповідній території виконує управління капітального будівництва обласної, Киї­вської та Севастопольської міської державної адміністрації (Див.: Типове положення про управління капітального буді­вництва обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2000 № 1401). Згідно із ст. 31 За­кону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від

21.05.1997 до відання виконавчих органів місцевих рад нале­ жать виконання функцій замовника на будівництво, реконст­ рукцію і ремонт житла, інших об'єктів соціальної та виробни­ чої інфраструктури комунальної власності, на організацію комплексної забудови території, або делегування цих функцій на конкурсній основі генеральній будівельній організації (підряднику).

При здійсненні будівництва об'єктів функції замовника мо­жуть виконувати дирекції з будівництва, що створюються міністерствами, відомствами або іншими органами, яким згідно із законодавством надане таке право. Дирекція може створюва­тись як окрема юридична особа або у складі юридичної особи як відокремлений структурний підрозділ. Після завершення будів­ництва об'єкта та затвердження акта про прийняття його в експ­луатацію дирекція ліквідується рішенням органу, що її створив. Дирекція з будівництва розпоряджається коштами і майном, виділеними на фінансування капіталовкладень, а також усіма матеріальними цінностями, що обліковуються на балансі будів­ництва, з метою виконання своїх основних функцій - замовника будівництва відповідного об'єкта. До функцій дирекції не вхо­дить здійснення фінансово-господарської діяльності з метою от­римання прибутку, а кошти та майно, виділені на фінансуван­ня капіталовкладень, якими дирекція розпоряджається відпов­ідно до покладених на неї функцій, не належать їй на праві повного господарського відання і не можуть використовуватися на свій розсуд (на поповнення обігових коштів, технічне переоз­броєння виробництва тощо). (Див.: Щодо статусу, який мають дирекції з будівництва підприємств: Лист Держбуду від18.12.1998 № 8/5-341).

79. Правовий статус інвестора визначений Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991. Щодо будівниц­тва інвестор - це суб'єкт, який приймає рішення про інвестуван­ня капіталовкладень (власних, позичкових і залучених майно­вих та інтелектуальних цінностей) в об'єкти будівництва. Інвес­торами можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі їх уповноважених органів. Закон закріплює права та обов'язки інвестора. Він, зок­рема, самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвес­тицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом орган­ізації конкурсів і торгів. Інвестор має право володіти, користу­ватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавства, має право передавати ці повнова­ження на основі договорів іншим суб'єктам у встановленому по­рядку. До обов'язків інвестора, зокрема, належать одержання необхідного дозволу або узгодження відповідних державних органів на будівництво, одержання позитивного висновку комп­лексної державної експертизи щодо додержання в проектах буд­івництва нормативів з питань санітарної безпеки населення, еко­логії, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки та інших.

80. Правовий статус підрядника обумовлений тим, що він, як вказано в Господарському кодексі України, зобов'язується влас­ним силами і засобами на замовлення замовника побудувати і зда­ти йому в установлений строк визначений договором об'єкт відпо­відно до проектно-кошторисної документації або виконати обумов­лені договором будівельні та інші роботи. Підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних дого­ворів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генераль­ний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.

Закон «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 до кола підрядників відносить архітектора, який здійснює архітек­турно-проектні роботи та виконує інші функції при проектуванні і будівництві об'єктів. Закон визначає права та обов'язки архі­тектора, а також інших проектувальників та підрядників.

Згідно із ГКУ підрядниками можуть бути суб'єкти господарювання, що займаються будівельною діяльністю, або посередницькі, управлінські чи інші, які здійснюють підбір без­посередніх виконавців, укладають з ними контракти, координу­ють їх діяльність, забезпечують здачу об'єктів в експлуатацію. Генеральний підрядник відповідає за виконання всього комплек­су робіт, передбачених контрактом, передачу їх замовнику і за­безпечує координацію діяльності інших підрядників. Головний підрядник відповідає за виконання частини робіт на об'єкті, здає їх генеральному підряднику або замовнику і забезпечує коорди­націю діяльності субпідрядників. Субпідрядники виконують спеціальні і окремі види робіт за домовленістю з генеральним підрядником, головним підрядником або замовником.

До числа підрядників також належать підприємства комунальної власності, які виконують роботи з підготовки

мовникам архітектурно-планувальних завдань, технічних умов, з розробки проектної документації, комплекси проектних робіт на будівництво, надають послуги у сфері містобудування та архітектури.

Згідно з Переліком окремих видів проектних та будівель­но-монтажних робіт, інженерних вишукувань для будівницт­ва, надання інжинірингових та інших послуг, які потребують відповідної атестації виконавця, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 451, суб'єкти гос­подарювання, які безпосередньо здійснюють ці види будівельних робіт, мають бути атестовані.

81. Склад другої групи учасників будівельної діяльності, до якої належать органи державної влади та органи місцевого са­моврядування, наділені господарською компетенцією у будів­ництві, визначається межами і формами державного регулю­вання у цій сфері. Згідно із Законом "Про основи містобуду­вання" від 16.11.1992 державне регулювання містобудування включає: аналіз стану містобудування, прогнозування його роз­витку; підготовку, затвердження та реалізацію державних, ре­гіональних і місцевих містобудівних програм, містобудівної документації; координацію взаємодії учасників містобудівно­го процесу; проведення державної експертизи містобудівної до­кументації та проектів конкретних об'єктів; розробку і затвер­дження державних стандартів, норм і правил; контроль за дот­риманням містобудівного законодавства, державних стандартів, норм і правил, містобудівної документації та про­ектів конкретних об'єктів, раціональним використанням тери­торіальних і матеріальних ресурсів при проектуванні та будів­ництві; ліцензування спеціальних видів робіт у цій сфері.

Законодавством визначені спеціально уповноважені органи містобудування та архітектури. До них належать Державний комі­тет України з будівництва та архітектури (Держбуд), відповідний уповноважений орган Ради міністрів АР Крим, управління містобу­дування та архітектури обласних, міських, відділи районних держад­міністрацій, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.

Держбуд діє на підставі Положення про Державний комі­тет України з будівництва та архітектури, затвердженого указом Президента України від 20.08.2002 № 725.

Місцевими органами містобудування і архітектури є відповідні управління і відділи державних адміністрацій. Типо­ве положення про управління містобудування та архітекту­ри обласної державної адміністрації, Типове положення про відділ містобудування, архітектури та житлово-комуналь­ного господарства районної державної адміністрації та інші затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.2000 № 1146. Вказані типові положення визначають ос­новні завдання, функції та поноваження місцевих органів місто­будування і архітектури, регулюють питання їхньої організації та діяльності.

Управління капітального будівництва обласної держав­ної адміністрації згідно із згадуваним Типовим положенням про нього, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2000 № 1401, є структурним підрозділом відповідної дер­жадміністрації, підзвітним і підконтрольним голові цієї дер­жадміністрації та Держбуду з питань, що належать до його ком­петенції. Основними завданнями управління є забезпечення

реалізації державної політики у галузі будівництва, виконання завдань з будівництва житлових будинків, об'єктів освіти, охо­рони здоров'я, зв'язку, транспорту, торгівлі тощо та ефективно­го використання капіталовкладень, що спрямовуються на цю мету, сприяння впровадженню у будівництво прогресивних про­ектних рішень, нових будівельних матеріалів, конструкцій та виробів. Управління капітального будівництва відповідно до по­кладених на нього завдань виконує, зокрема, такі функції: забез­печує фінансування проектно-розвідувальних робіт і будівницт­ва об'єктів відповідно до титульних списків будов та укладених договорів; розміщує замовлення на проектно-розвідувальні ро­боти, укладає з проектними і розвідувальними організаціями договори на розроблення проектно-кошторисної документації та здійснення ними авторського нагляду за будівництвом; розміщує замовлення на капітальне будівництво, укладає з будівельними організаціями відповідні договори; разом з підрядними органі­заціями визначає і погоджує ціни на будівництво об'єктів; здійснює технічний нагляд за будівництвом, контроль за відпов­ідністю обсягів та якості виконаних робіт проектам, технічним умовам і стандартам; пред'являє приймальній комісії завершені будівництвом і підготовлені до експлуатації об'єкти, забезпечує комісію необхідними для роботи документами, бере участь у її роботі; передає завершені будівництвом та введені в дію об'єкти підприємствам та організаціям, на які покладено їх експлуата­цію; здійснює розрахунки з підрядниками та іншими організац­іями за виконані роботи та послуги; виконує інші функції, пов'я­зані з реалізацією покладених на відповідну держадміністрацію завдань у сфері будівництва.

Управління капітального будівництва має право залучати на договірних засадах кошти юридичних і фізичних осіб для форму­вання програм будівництва і розвитку будівельної індустрії, а та­кож створювати структурні підрозділи та групи технічного нагля­ду за будівництвом у районах і населених пунктах, розпоряджати­ся коштами, передбаченими у вартості будівництва на виконання основних завдань та функцій замовника, в межах кошторису.

Органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Повноваження вказаних органів у цій сфері поділяються на власні (самоврядні) та делеговані, з питань яких виконавчі органи рад підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Власни­ми повноваженнями є: організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об'єктів комунального господарства та соціально-культурного призна­чення, жилих будинків, шляхів місцевого значення; виконання або делегування на конкурсній основі генеральній будівельній організації (підряднику) функцій замовника на будівництво об'єктів соціальної та виробничої інфраструктури комунальної власності; залучення на договірних засадах підприємств та орга­нізацій незалежно від форм власності до участі в розвитку буді­вельної індустрії і промисловості будівельних матеріалів, об'єктів інженерного забезпечення; підготовка місцевих місто­будівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації та деякі інші.

До делегованих повноважень органів місцевого самоврядуван­ня, зокрема, належать прийняття в експлуатацію закінчених буді­вництвом об'єктів; здійснення в установленому порядку державно­го контролю за дотриманням законодавства, містобудівної доку­ментації при плануванні та забудові територій; зупинення відповідно до закону будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів або може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу, та інші.

82. Згідно із ГКУ будівництво, що виконується суб’єктами господарювання або на їх замовлення, здійснюється на умовах підряду. Можуть укладатися такі договори підряду: на капітальне будівництво, на виконання проектних і досліджувальних робіт, на виконання монтажних та інших робіт для будівництва, інші договори. Особливості структури договірних відносин у будівництві обумовлені специфікою будівельного виробництва, тривалістю його у часі, багатопрофільністю характеру робіт тощо. Зважаю­чи на це договір підряду може укладатися замовником з одним або з двома і більше підрядниками. Підрядник має право за зго­дою замовника залучати до виконання договору субпідрядників на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповіда­ючи перед замовником за результати їх роботи. Договір підряду на виконання робіт з монтажу устаткування замовник може ук­ладати з генпідрядником чи з постачальником устаткування, або за згодою генпідрядника - із спеціалізованими підприємствами.

У сучасних умовах господарювання набуває поширення прак­тика укладення багатосторонніх контрактів у будівництві, які охоплюють у межах одного договору всіх учасників інвестицій­ного процесу - інвесторів, замовників, підрядників, субпідряд­ників, проектувальників тощо.

Таким чином, основним документом, що забезпечує узгод­жену діяльність учасників будівництва є договір підряду або підрядний контракт. Підрядний контракт передбачає взаємні зобов'язання сторін у процесі будівництва (реконструкції, тех­нічного переозброєння, капітального ремонту тощо) об'єктів. Він укладається на весь період будівництва з уточненням при не­обхідності окремих умов шляхом укладання додаткових угод.

83. Істотними умовами контракту Господарський кодекс визначає: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет договору; підстави для укладення договору (державне замовлення, рішення інвестора, ліцензії на будівництво та виконання робіт); строки по­чатку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов'яз­ки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого за­безпечення будівництва; режим контролю замовником якості робіт і матеріалів; порядок прийняття об'єкта (робіт); порядок розра­хунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); врегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.

2. Предмет контракту. Вказуються найменування об'єкта, обсяги і види робіт, що підлягають виконанню.

3. Ціна предмета контракту (договірна ціна). Вона фор­ мується відповідно до Державних будівельних норм України "Правила визначення вартості будівництва" (ДБН Д. 1.1-1-2000), затверджених наказом Держбуду від 27.08.2000 № 174. Норми обов'язкові для будівництва, яке

здійснюється із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств (організацій) державної власності. Щодо бу­дівництва, яке фінансується за рахунок інших джерел, нор­ми є рекомендаційними, і їх застосування обумовлюється контрактом. Контроль за визначенням вартості будівниц­тва об'єктів, що споруджуються із залученням державних коштів, здійснюється організаціями Держцінбудінспекції відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабі­нету Міністрів України від 03.08.1998 № 1210.

Договірні ціни можуть встановлюватись твердими або динамічними (шляхом складання відповідно твердого або приблизного кошторису). Тверді ціни встановлюються для будівництва тривалістю, як правило, до 1,5 року і є незмінними на весь обсяг будівництва. Приблизні (ди­намічні) ціни можуть уточнюватися протягом всього строку будівництва, але не частіше разу на рік. Кошто­рис вважається твердим, якщо договором не передбаче­но інше. Зміни до твердого кошторису можуть бути вне­сені лише за погодженням сторін.

При виконанні контракту у разі виникнення потреби значно перевищити приблизний кошторис підрядник зо­бов'язаний своєчасно попередити про це замовника. Якщо підрядник не попередив замовника про перевищення кош­торису, він зобов'язаний виконати роботу, не вимагаючи відшкодування понесених додаткових витрат.

Підрядник не має права вимагати збільшення твердо­го кошторису, а замовник - його зменшення. У разі істот­ного зростання після укладення договору вартості мате­ріалів та устаткування, які мали бути надані підрядни­ком, а також послуг, що надавалися йому третіми особами, підрядник має право вимагати збільшення вста­новленої вартості робіт, а у разі відмови замовника - роз­ірвання договору в установленому порядку.

Вартість робіт із будівництва об'єкта формується ген­підрядником із залученням субпідрядних організацій і погоджується із замовником у формі переговорів або в про­цесі проведення конкурсів (тендерів).

Кошторис, яким визначається вартість робіт, є не­від'ємною частиною підрядного договору (контракту), а тому має складатися, підписуватися та затверджуватися керівниками сторін. На це спеціально наголосив Вищий арбітражний суд України у постанові від 25.06.2001, прийнятій за результатами перевірки рішення арбітраж­ного суду Донецької області у справі № 1. У зазначеній постанові вказується, що арбітражним судом помилково прийнято в якості належного доказу наявний у справі до­кумент під назвою « кошторис». Враховуючи, що останній підписано невідомими особами, а не повноважними пред­ставниками сторін, а також що інші наявні у справі « кош­ториси» взагалі ніким не підписані, усі вони не можуть вважатися доказами. Тобто, позивачем не доведено скла­дання та затвердження сторонами у встановленому по­рядку кошторису на виконання робіт, передбачених до­говором, а тому встановлення в договорі загальної вар­тості робіт за цінами 1997 року визначено таким, що не породжує жодних юридичних наслідків.

4. Строки виконання робіт. При визначенні цих строків сторони враховують вихідні умови, встановлені інвесто­ ром або передбачені проектом. Строки виконання робіт по окремих етапах визначаються на підставі календар­ ного плану будівництва. Строки встановлюються шляхом визначення у контракті календарних дат початку і закін­ чення робіт (здачі об'єкта в експлуатацію) або строку від початку до закінчення робіт. Можливість дострокового закінчення будівництва має передбачатись контрактом або узгоджуватись в процесі його виконання. Перегляд строків виконання робіт може здійснюватись з незалеж­ них від підрядника обставин, якщо він без затримки пись­ мово сповістив замовника про їх появу. У багатосторонніх контрактах встановлюються загальні строки будівницт­ ва об'єкта, а також строки початку та закінчення робіт окремими

7. 84. Зміни проектної документації і обсягів робіт у процесі будівництва. Замовник має право вносити у процесі будівництва зміни і доповнення до проектної документації та обсягів робіт. Підрядник зобов'язаний приймати до виконання ці зміни, якщо він спроможний їх виконати і вони були видані в обумовлені строки до початку вико­ нання робіт, до яких вносяться зміни. Якщо підрядник неспроможний виконати додаткові роботи, вони доруча­ ються іншому виконавцю. Зміни та доповнення робіт ма­ ють бути технічно оформлені, з узгодженням додаткової оплати та (або) переглядом строків будівництва. Зміни оформляються шляхом підписання сторонами додатко­ вої угоди або протоколу чи акту.

8. Будівельний майданчик. Вибір будівельного майданчи­ ка, передача його підряднику за актом у встановлені стро­ ки, забезпечення можливості вільного і безперервного доступу на майданчик для виконання робіт є обов'язком замовника. Замовник оформляє необхідні для викорис­ тання будівельного майданчика документи і в узгоджені строки передає їх підряднику. Підрядник забезпечує ут­ римання будівельного майданчика у відповідному стані.

9. Матеріально-технічне забезпечення. Сторони визнача­ ють взаємні зобов'язання з забезпечення будівництва матеріально-технічними ресурсами (матеріалами, кон­ струкціями, устаткуванням тощо). Перелік та обсяги

ресурсів, що постачає замовник, строки їх передачі підряднику визначаються у додатках до контракту. За підрядником зберігається право власності на ресурси власного постачання, якщо вони не оплачені замовником, він несе ризик їх випадкової втрати та пошкодження до моменту здачі об'єкта в гарантійну експлуатацію. При участі у контракті комплектувальної організації їй до­ручаються замовлення, постачання та комплектація ус­таткування.

10. 85. Субпідрядні організації. Координація діяльності суб­ підрядників здійснюється підрядником (головним підрядником). Субпідрядники можуть бути учасниками контракту з визначенням в ньому їхніх головних обо­ в'язків. Замовник, якщо інше не передбачено контрак­ том, має право узгоджувати перелік субпідрядників, що залучаються підрядником, і відхиляти залучення профес­ ійно або фінансово неспроможних виконавців. Головний підрядник укладає із субпідрядниками контракт на ви­ конання спеціальних робіт, здійснює приймання і опла­ ту цих робіт. Взаємовідносини генпідрядників із суб­ підрядниками, їх права, обов'язки і відповідальність при укладенні та виконанні контрактів субпідряду на вико­ нання окремих видів робіт у будівництві регламентують­ ся Положенням про взаємовідносини організацій - гене­ ральних підрядників з субпідрядними організаціями, затвердженим Науково-технічною радою Держбуду Ук­ раїни (протокол від 14.12.1994 № 4). Положення має ре­ комендаційний характер.

11. Страхування ризиків. Ризик у будівництві - це можлива подія, поява якої має ймовірний і випадковий харак­тер та зумовлює небажані наслідки для сторін або третіх осіб. Сторони визначають у контракті ризики, страхуван­ ня яких є обов'язковим, порядок та умови їх страхуван­ ня, обов'язки сторін. До складу таких ризиків належать, зокрема, ті, що виникли при транспортуванні матеріалів, устаткування, конструкцій та виробів до будівельного

майданчика, що пов'язані зі збереженням виконаних робіт, матеріальних цінностей від вогню та стихійного лиха та інші за домовленістю сторін. З ризиків, страху­вання яких контрактом покладено на підрядника, він передає замовнику копії страхових полісів. Вибір стра­хової компанії підрядник здійснює, як правило, само­стійно.

12. Виконання робіт. Підрядник зобов'язаний виконувати роботи відповідно до вимог проектної документації, буді­ вельних норм та правил, графіків виробництва робіт. Замовник здійснює контроль і технічний нагляд за будів­ ництвом. Підрядник зобов'язаний інформувати замовни­ ка у письмовій формі і завчасно про можливість припи­ нення або сповільнення виконання робіт з його вини (відсутність документації, устаткування тощо), а також через інші незалежні від підрядника обставини. Підряд­ ник до здачі об'єкта відповідає за охорону майна і викона­ них робіт на будівельному майданчику, за його стан. Обо­ в'язком підрядника є ведення всієї виконавчої докумен­ тації, що передбачена чинними нормами та правилами.

12. 86. Контроль за якістю робіт, матеріалів, устаткуван­ ня. Сторони визначають свої зобов'язання щодо такого кон­ тролю, порядок його здійснення та оформлення. Обов'яз­ ком підрядника є використання для виконання робіт мате­ ріально-технічних ресурсів, забезпечених відповідними технічними паспортами або сертифікатами, проведення вибіркової перевірки технічних характеристик матеріалів та конструкцій, організація попередніх випробувань і ог­ ляду прихованих робіт, передача замовнику сертифікатів, паспортів, протоколів перевірок і випробувань. Неякісно виконані роботи підлягають виправленню підрядником.

13. Робоча сила. Залучення для виконання робіт робочої сили (інженерно-технічних спеціалістів і робітників) в достатній кількості та з відповідною кваліфікацією є обов'язком підрядника. Замовник відповідає за залучення робочої сили, яка необхідна для виконання його зобов'язань. Сторони виз­ начають свої зобов'язання щодо забезпечення працівників

транспортними засобами, харчуванням, водою, медичним обслуговуванням, гуртожитками, страхуванням тощо.

15. Здача і приймання робіт. Прийняття спорудженого об'єкта в експлуатацію здійснюється у порядку, встанов­ леному згадуваною постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2011 № 461 та затвердженим нею Порядком прийняття в експлуатацію експлуатацію закінче­ них будівництвом об'єктів. Здача-приймання здійснюється протягом встановленого сто­ронами строку після одержання замовником листа від підрядника про готовність об'єкта або його частини до ек­сплуатації. У контракті визначаються етапи здачі об'єкта із зазначенням видів робіт, устаткування, систем, споруд, приміщень, що підлягають випробуванню при здачі. За домовленістю сторони можуть здійснювати попереднє приймання будівельної частини об'єкта або окремих робіт, устаткування після індивідуального і комплексного вип­ робування, окремих приміщень і споруд тощо. У контракті може бути передбачена розробка підрядником програми випробувань та її узгодження із замовником. Обов'язки сторін щодо організації здачі-приймання об'єкта в експ­ луатацію визначаються у контракті відповідно до їх функцій у процесі будівництва. Одночасно встановлюєть­ ся порядок покриття витрат на цю роботу. Додаткові вит­ рати на здачу-приймання об'єкта, що зумовлені незадо­ вільним виконанням зобов'язань, порушенням умов кон­ тракту, мають покриватись за рахунок винуватця.

16. Гарантійні строки експлуатації об'єкта. Гарантійні строки визначаються по об'єкту в цілому та (або) окре­ мих видах робіт. Підрядник зобов'язаний усунути за пись­ мовою вимогою і за свій рахунок недоробки, що виника­ ють протягом строку гарантії і зумовлені виконанням робіт з порушенням діючих норм і правил, умов контрак­ ту. Перелік недоробок визначається дефектним актом, що укладається сторонами, а при відмові підрядника - із за­ лученням спеціалістів незацікавлених органів. Підряд­ ник несе відповідальність і за прорахунки в роботах, що виникли після закінчення гарантійного строку і призве­ли до аварії, обвалення, руйнування на об'єкті, якщо за­мовник доведе, що вони спричинились грубими прорахун-ками або недоробками підрядника і об'єктивно не могли бути виявлені при прийманні об'єкта в експлуатацію і про­тягом гарантійного строку. Сторони можуть визначати гарантійні строки такої відповідальності.

17. 87. Фінансові гарантії. Для захисту своїх інтересів сторо­ ни визначають у контракті фінансові гарантії виконання договірних зобов'язань. Фінансова гарантія підрядника може здійснюватись у формі грошової застави, що пере­ раховується на рахунок замовника разовим платежем або шляхом багаторазових утримань із сум проміжних пла­ тежів за виконані роботи. Крім застави може використо­ вуватись порука банку, страхової компанії, інших под­ ібних фінансових структур. Гарантією фінансової спро­ можності замовника може бути порука банку, страхової компанії або інше за домовленістю сторін, а також заста­ ва незавершеного будівництва. У цьому випадку в кон­ тракті визначаються умови застави.

18. Матеріальна відповідальність і звільнення від неї. Ма­теріальна відповідальність за порушення умов контракту застосовується до підрядників і замовників, що допусти­ли невиконання або неналежне виконання договірних зо­бов'язань.

19. Розв'язання суперечностей і арбітраж.

20. Призупинення робіт і розірвання контракту. Сторо­ни приймають заходів щодо виконання окремих зобов'я­зань і контракту в цілому, подолання спільними зусил­лями шляхом переговорів конфліктних ситуацій, пошу­ку взаємоприйнятного вирішення проблем. Сторона, яка приймає рішення про розірвання контракту, зобов'яза­на письмово повідомити про це іншу сторону і обгрунту­вати причини. У контракті сторони визначають строк вступу в дію рішення про призупинення робіт і розірван­ня контракту. Одночасно слід регламентувати і граничні строки призупинення робіт, після закінчення яких у разі неврегулювання конфлікту можна розірвати контракт.

Замовник може розірвати контракт при таких обста­винах: відсутність у нього коштів для фінансування будів­ництва або у разі банкрутства; виявлення недоцільності або неможливості інвестування коштів у об'єкт; суттєве порушення договірних зобов'язань підрядником; банкрут­ство підрядника та інші. Розірвання контракту з ініціати­ви підрядника може бути: якщо замовник протягом обу­мовленого строку не виконує своїх зобов'язань, у тому числі не оплачує виконані роботи; з інших причин, перед­бачених контрактом. Підставою для розірвання контрак­ту може бути сукупність обставин, кожна з яких, взята окремо, не є достатньою для прийняття такого рішення. Перелік таких обставин може передбачатись сторонами в контракті. Сторона, з вини якої призупиняються роботи або розривається контракт, мусить відшкодовувати іншій стороні всі збитки, що зумовлені цим рішенням.

88. Відповідальність за порушення договору підряду на капітальне будівництво

1. За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво винна сторона сплачує штрафні санкції, а також відшкодовує другій стороні збитки (зроблені другою стороною витрати, втрату або пошкодження її майна, неодержані доходи) в сумі, не покритій штрафними санкціями, якщо інший порядок не встановлено законом.

2. Недоліки, виявлені при прийнятті робіт (об'єкта), підрядник зобов'язаний усунути за свій рахунок у строки, погоджені з замовником. У разі порушення строків усунення недоліків підрядник несе відповідальність, передбачену договором.

3. Позовна давність для вимог, що випливають з неналежної якості робіт за договором підряду на капітальне будівництво, визначається з дня прийняття роботи замовником і становить:

один рік - щодо недоліків некапітальних конструкцій, а у разі якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи, - два роки;

три роки - щодо недоліків капітальних конструкцій, а у разі якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи, - десять років;

тридцять років - щодо відшкодування збитків, завданих замовникові протиправними діями підрядника, які призвели до руйнувань чи аварій.

4. У разі якщо договором підряду або законодавством передбачено надання гарантії якості роботи і недоліки виявлено в межах гарантійного строку, перебіг строку позовної давності починається з дня виявлення недоліків.

89. Відповідно до ст. 1 Закону України „Про поштовий зв’язок” від 4 жовтня 2001 р. № 2759, поштовий зв'язок – приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій. Поштовий зв’язок поділяється на два види: поштовий зв’язок загального користування і поштовий зв’язок спеціального призначення. Поштовий зв'язок загального користування призначений для надання послуг поштового зв'язку встановленого рівня якості всім користувачам. Поштовий зв'язок спеціального призначення – складова частина поштового зв'язку України, призначена для надання послуг поштового зв'язку окремим категоріям користувачів. [5]

Основними засадами діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку є: захист інтересів користувачів у сфері надання послуг поштового зв'язку; забезпечення надання послуг поштового зв'язку встановленого рівня якості; доступність до ринку послуг поштового зв'язку; законодавче регулювання відносин у сфері надання послуг поштового зв'язку; забезпечення прав користувачів на таємницю інформації у сфері надання послуг поштового зв'язку; забезпечення прав операторів поштового зв'язку; єдність правил, стандартів і норм у сфері надання послуг поштового зв'язку. У сфері надання послуг поштового зв'язку в Україні вживаються українська мова та мови інших національностей. Питання про застосування мов у міжнародному поштовому зв'язку вирішується відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Таємниця поштових відправлень, у тому числі листування та іншої письмової кореспонденції, електронних повідомлень, що пересилаються (передаються) засобами зв'язку, гарантується Конституцією та законодавством України.

Надання послуг поштового зв’язку – це діяльність, яка підлягає ліцензуванню на підставі п. 46. ст. 9 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р. № 1775.[4]

Тарифне регулювання у сфері надання послуг поштового зв'язку здійснюється Національною комісією України з питань регулювання зв'язку відповідно до законодавства України і повинно стимулювати впровадження операторами новітніх технологій, підвищення якості надання послуг, збільшення обсягів і розширення номенклатури послуг. Тарифному регулюванню у сфері надання послуг поштового зв'язку підлягають виключно універсальні послуги поштового зв'язку.

Засоби поштового зв'язку, що застосовуються у мережах поштового зв'язку загального користування, підлягають стандартизації та сертифікації відповідно до законодавства України згідно з переліком, який встановлюється уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі зв'язку.

На даний час до органів, які здійснюють державне регулювання надання послуг у галузі поштового зв’язку належать:

– Кабінет Міністрів України;

– уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі зв'язку – Міністерство транспорту та зв’язку України (створено відповідно до постанови Кабінета Міністрів України від 16.07.2004 р. № 811/2004);

– Державна адміністрація зв’язку (створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 р. із змінами та доповненнями від 23.07.2008 р. № 657 та від 26.11.2008 р. № 1037);

– Національна комісія України з питань регулювання зв’язку.

90. Чинне законодавство України у сфері зв’язку складається з міжнародних нормативно–правових актів та національних. Серед міжнародно–правових актів можна виділити: Статут Міжнародної спілки електрозв’язку від 22.12.1992 р., що ратифікований Україною 15.07.1994 р. Законом України «Про ратифікацію Статуту та Конвенції Міжнародної спілки електрозв’язку № 116/94–ВР. Статут врегульовує питання організації, експлуатації та захисту каналів та оснащення електрозв’язку відповідно до міжнародних технічних умов та науково–технічного прогресу.

Національне законодавство у сфері надання телекомунікаційних послуг формують наступні нормативно–правові акти:

Закон України „Про телекомунікації” від 18.11.2003 р. № 1280 (далі – Закон про телекомунікації), що встановлює правову основу діяльності у сфері телекомунікацій, визначає повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами. Новелами цього закону є визначення понять „телекомунікації”, „суб’єкт ринку телекомунікацій”, „провайдер телекомунікацій”, „оператор телекомунікацій”, „спочивач телекомунікаційних послуг” та інші. [7]

Постанова Кабінету Міністрів України „Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг” від 09.08.2005 р. № 720 дає визначення поняття „телекомунікаційна послуга” та розподіл її за видами послуг. Цією Постановою розмежовуються та уточнюються права та обов’язки суб’єктів ринку телекомунікацій в залежності від виду телекомунікаційних послуг, які ними надаються. [9]

91. Відповідно до закону України „Про телекомунікації”, державне управління у сфері телекомунікацій здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

центральний орган виконавчої влади в галузі зв'язку;

інші органи виконавчої влади відповідно до закону.

Компетенція Кабінету Міністрів України у сфері телекомунікацій:

1) забезпечує проведення державної політики у сфері телекомунікацій; 2) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності у сфері телекомунікацій; 3) здійснює управління об'єктами державної власності у сфері телекомунікацій; 4) спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у сфері телекомунікацій.

Повноваження центрального органу виконавчої влади в галузі зв'язку (Міністерство інфраструктури України - ст. 15 Закону про телекомунікації):

1) розробляє пропозиції щодо державної політики у сфері телекомунікацій і реалізує її у межах своїх повноважень; 2) розробляє проекти законів, інших нормативно-правових актів; 3) розробляє та затверджує нормативно–правові акти з питань, віднесених до його компетенції; 4) визначає вимоги щодо рівня якості телекомунікаційних послуг; 5) впроваджує технічну політику у сфері надання телекомунікаційних послуг, стандартизації, 6) підтвердження відповідності технічних засобів телекомунікацій; 7) організовує та відповідає за розроблення стандартів у сфері телекомунікацій тощо.

Метою регулювання у сфері телекомунікацій є максимальне задоволення попиту споживачів на телекомунікаційні послуги, створення сприятливих організаційних та економічних умов для залучення інвестицій, збільшення обсягів послуг та підвищення їх якості, розвитку та модернізації телекомунікаційних мереж з урахуванням інтересів національної безпеки. Органом регулювання у сфері телекомунікацій є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації (НКРЗ), яка утворюється відповідно до законодавства України. НКРЗ є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який підконтрольний Президенту України. НКРЗ діє на підставі Положення про Національну комісію, розробленого відповідно до законодавства і затвердженого Президентом України. Національна комісія з питань регулювання зв'язку має наступні повноваження (ст. 18 Закону про телекомунікації):

1) вносить пропозиції до органів державної влади щодо проектів законів та інших нормативно–правових актів, стандартів у сфері телекомунікацій; 2) видає нормативні акти з питань, що належать до компетенції НКРЗ, та контролює їх виконання; 3) забезпечує державний нагляд за додержанням суб'єктами ринку законодавства про телекомунікації; 4) здійснює ліцензування та реєстрацію у сфері надання телекомунікаційних послуг; 5) здійснює розподіл, присвоєння, облік номерного ресурсу, видачу та скасування дозволів, нагляд за використанням номерного ресурсу; 6) здійснює контроль за якістю телекомунікаційних послуг та задоволенням попиту споживачів; 7) здійснює відповідно до закону тарифне регулювання у сфері телекомунікацій та встановлює порядок взаєморозрахунків між операторами телекомунікацій тощо.

Нагляд за ринком телекомунікацій здійснюється шляхом:

1) контролю за якістю телекомунікаційних послуг; 2) перевірки додержання ліцензійних умов операторами, провайдерами телекомунікацій; 3) контролю за додержанням суб'єктами ринку телекомунікацій законодавства, стандартів та інших нормативних актів у сфері телекомунікацій.

Для здійснення нагляду за ринком телекомунікацій у складі НКРЗ створюється Державна інспекція зв'язку.

92. До суб'єктів ринку телекомунікацій відносяться – оператори, провайдери телекомунікацій, споживачі телекомунікаційних послуг, виробники та/або постачальники технічних засобів телекомунікацій.

Провайдер телекомунікацій – суб'єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій без права на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку.

Оператор телекомунікацій – суб’єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій із правом на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж.

Споживач телекомунікаційних послуг (споживач) – юридична або фізична особа, яка потребує, замовляє та/або отримує телекомунікаційні послуги для власних потреб.

Споживачі під час замовлення та/або отримання телекомунікаційних послуг мають право на:

1) державний захист своїх прав; 2) вільний доступ до телекомунікаційних послуг; 3) безпеку телекомунікаційних послуг; 4) вибір оператора, провайдера телекомунікацій; 5) вибір виду та кількості телекомунікаційних послуг; 6) безоплатне отримання від оператора, провайдера телекомунікацій вичерпної інформації щодо змісту, якості, вартості та порядку надання телекомунікаційних послуг; 7) своєчасне і якісне одержання телекомунікаційних послуг; 8) інші права, визначені законодавством України та договором про надання телекомунікаційних послуг.

До обов'язків споживачів телекомунікаційних послуг належить дотримуватися Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджує Кабінет Міністрів України зокрема:

1) використовувати кінцеве обладнання, що має документ про підтвердження відповідності; 2) не допускати використання кінцевого обладнання споживача для вчинення протиправних дій або дій, що суперечать інтересам національної безпеки, оборони та охорони правопорядку; 3) не допускати дій, що можуть створювати загрозу для безпеки експлуатації мереж телекомунікацій, підтримки цілісності та взаємодії мереж телекомунікацій, захисту інформаційної безпеки мереж телекомунікацій, електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів, ускладнювати чи унеможливлювати надання послуг іншим споживачам; 4) не допускати використання на комерційній основі кінцевого обладнання та абонентських ліній для надання телекомунікаційних послуг третім особам; 5) виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасно оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги; 6) виконувати інші обов'язки відповідно до законодавства.

Споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані виконувати інші обов'язки відповідно до Закону „Про телекомунікації” та законодавства України.

Правовими основами діяльності операторів, провайдерів телекомунікацій є:

1) рівні права операторів, провайдерів на ринку телекомунікацій України; 2) пріоритет інтересів споживачів телекомунікаційних послуг; 3) розвиток конкуренції в умовах функціонування операторів та/або провайдерів різних форм власності; 4) недопущення дискримінаційних дій з боку операторів і провайдерів, що займають монопольне (домінуюче) становище, проти інших суб'єктів ринку телекомунікацій.

Віднесення операторів і провайдерів телекомунікацій до операторів і провайдерів, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку телекомунікацій, проводиться Антимонопольним комітетом України на підставі законодавства про захист економічної конкуренції.

Оператори телекомунікацій мають право на (ст. 38 Закону про телекомунікації):

1) здійснення діяльності у сфері телекомунікацій відповідно до законодавства; 2) отримання ліцензій відповідно до цього Закону; 3) отримання номерного ресурсу; 4) планування та розвиток власних мереж; 5) установлення тарифів на телекомунікаційні послуги, що ними надаються, крім тих послуг, тарифи на які регулюються державою відповідно до цього Закону; 6) присвоєння телефонних номерів споживачам у межах виділеного оператору номерного ресурсу; 7) з'єднання телекомунікаційних мереж, що знаходяться в його власності або користуванні, з телекомунікаційними мережами, що знаходяться у власності або користуванні інших операторів, відповідно до Закону тощо.

Провайдер телекомунікацій користується всіма вказаними правами, за винятком прав, передбачених пунктами 2, 3, 6, 7 і, а також має право на підключення засобів телекомунікацій до телекомунікаційних мереж загального користування відповідно до законодавства. Провайдери телекомунікацій здійснюють діяльність у сфері телекомунікацій на підставі договору з оператором телекомунікацій – резидентом України та копії ліцензії цього оператора на відповідний вид діяльності у випадках, передбачених законом.

Оператори телекомунікацій зобов'язані (ст. 39 Закону про телекомунікації):

1) здійснювати діяльність у сфері телекомунікацій, яка підлягає ліцензуванню, тільки за наявності ліцензій; 2) надавати безоплатний доступ споживачам до телекомунікаційних мереж загального користування для виклику пожежної охорони, міліції, швидкої допомоги, аварійних служб газу; 3) надавати телекомунікаційні послуги за встановленими показниками якості; 4) надавати споживачам вичерпну інформацію, необхідну для укладення договору, а також щодо телекомунікаційних послуг, які вони надають; 5) вести достовірний облік телекомунікаційних послуг, що надаються споживачеві; 6) забезпечувати правильність застосування тарифів; 7) зберігати записи про надані телекомунікаційні послуги протягом строку позовної давності, визначеного законом, та надавати інформацію про надані телекомунікаційні послуги в порядку, встановленому законом тощо.

У разі якщо оператор, провайдер телекомунікацій встановлює плату за телекомунікаційні послуги згідно з почасовими тарифами, то при розрахунках із споживачами він зобов'язаний враховувати лише повні тарифні одиниці часу. Оператори, провайдери телекомунікацій не мають права відмовляти в подальшому наданні загальнодоступних послуг інвалідам I та II груп усіх категорій, поточна заборгованість яких за отримані послуги не перевищує трьох мінімальних пенсій за віком.

93. До суб’єктів поштового зв’язку відносяться:

оператор поштового зв'язку (оператор)– суб'єкт підприємницької діяльності, який в установленому законодавством порядку надає послуги поштового зв'язку;

національний оператор поштового зв'язку (національний оператор) – оператор, який в установленому законодавством порядку надає універсальні послуги поштового зв'язку на всій території України і якому надаються виключні права на провадження певних видів діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку;

користувачі послуг поштового зв'язку (користувачі) – фізичні та юридичні особи, які користуються послугами поштового зв'язку;

Національний оператор забезпечує надання на всій території України універсальних послуг поштового зв'язку за переліком, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Держава забезпечує фінансову підтримку національного оператора у наданні універсальних послуг поштового зв'язку. Національний оператор має виключне право на: видання, введення в обіг та організацію розповсюдження поштових марок, маркованих конвертів і карток, а також виведення їх з обігу; офіційне видання каталогів і цінників колекційних поштових марок та іншої філателістичної продукції; пересилання простих листів масою до 50 грамів та простих поштових карток; розміщення та використання поштових скриньок для збирання листів і поштових карток на всій території держави відповідно до нормативів, встановлених уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі зв'язку; використання маркувальних машин та надання дозволу на їх використання іншим фізичним та юридичним особам; нанесення зображення Державного Герба України на поштові скриньки, транспортні засоби поштового зв'язку, а також на використання у своїй діяльності контрольно–гербових та страхових печаток із зображенням Державного Герба України. Для задоволення державних потреб національний оператор на договірних засадах може здійснювати діяльність, пов'язану з виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, надавати інші послуги відповідно до законодавства України. Юридична особа, на яку покладається виконання функцій національного оператора, визначається Кабінетом Міністрів України.

Права та обов'язки операторів. Всі оператори незалежно від їх організаційно–правової форми користуються рівними правами і виконують однакові обов'язки відповідно до законодавства України, крім виключних прав і обов'язків національного оператора, визначених Законом України „Про поштовий зв’язок”. Оператори забезпечують:

1) доступ користувачів до інформації про тарифи, правила надання послуг поштового зв'язку, строки пересилання поштових відправлень, режими роботи об'єктів поштового зв'язку, заборонені до пересилання предмети, відповідальність операторів перед користувачами, номер і строк дії ліцензії на надання послуг поштового зв'язку; 2) надання послуг поштового зв'язку встановленого рівня якості відповідно до нормативно–правових актів, що регламентують діяльність операторів поштового зв'язку, умов договору; 3) пересилання поштових відправлень, що належать до універсальних послуг поштового зв'язку, у нормативні строки, встановлені Мінтрансзв'язку; 4) пересилання поштових відправлень, що не належать до універсальних послуг поштового зв'язку, поштових переказів у нормативні строки, встановлені ними самостійно згідно із законодавством; 5) схоронність поштових відправлень та коштів; таємницю інформації у сфері надання послуг поштового зв'язку; 6) доступ користувачів до інформації, передбаченої Законом України "Про поштовий зв'язок".

Оператори мають право інформувати користувачів про надання ними послуг поштового зв'язку через засоби масової інформації та шляхом розповсюдження рекламних повідомлень.

Права та обов'язки користувачів. Користувачі мають рівні права на користування послугами поштового зв'язку на всій території України. Користувач послуг поштового зв'язку має право:

– на одержання поштових відправлень на свою домашню, службову адресу, до запитання чи з використанням абонементних скриньок;

– на одержання інформації про порядок і строк надання послуг поштового зв'язку;

– звернутися для захисту своїх прав як споживача до територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, а також до суду;

– оскаржити неправомірні дії працівників поштового зв'язку в порядку, встановленому законом.

Користувачі відповідно до закону несуть відповідальність за збитки, завдані операторам або третім особам внаслідок вкладення до поштових відправлень предметів, заборонених до пересилання, або неналежного упакування вкладення, що пересилається. Більш детально права та обов’язки користувачів послуг поштового зв’язку визначені Постановою Кабінету Міністрів України „Про надання послуг поштового зв’язку” від 05.03.2009 р. № 270.[11]

Оператори надають користувачам послуги поштового зв'язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку.

94. Отже, телекомунікаційна послуга (послуга) – продукт діяльності оператора та/або провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій.

Телекомунікаційні послуги поділяються на:

1) загальнодоступні (універсальні);

2) інші телекомунікаційні послуги.

Відповідно да Закону України „Про телекомунікації” до загальнодоступних телекомунікаційних послуг належать: підключення кінцевого обладнання споживача до телекомунікаційних мереж загального користування (універсальний доступ), послуги фіксованого телефонного зв'язку в межах зони нумерації (місцевий телефонний зв'язок), а також виклик служб екстреної допомоги, послуги довідкових служб і зв'язку за допомогою таксофонів, за винятком послуг, що надаються з використанням безпроводового доступу. Дзвінки з телекомунікаційних мереж фіксованого телефонного на телекомунікаційні мережі рухомого (мобільного) зв'язку не належать до загальнодоступних телекомунікаційних послуг.

95. Послуги поштового зв'язку – продукт діяльності оператора поштового зв'язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій, спрямований на задоволення потреб користувачів. Універсальні послуги поштового зв'язку – набір послуг поштового зв'язку загального користування встановленого рівня якості, які надаються усім користувачам на всій території України за тарифами, що регулюються державою. До універсальних послуг поштового зв'язку належать послуги з пересилання: поштових карток, листів, бандеролей, секограм – простих та рекомендованих; посилок без оголошеної цінності масою до 10 кілограмів. Поштові відправлення, поштові перекази поділяються на внутрішні (пересилаються в межах України) та міжнародні (пересилаються за межі України, надходять до України, переміщуються через територію України транзитом).

Поштові відправлення – листи, поштові картки, бандеролі, секограми, дрібні пакети, міжнародні відправлення з оголошеною цінністю, посилки, прямі поштові контейнери, оформлені відповідно до законодавства України. Для дотримання прав з вадами зору використовуються спеціальний вид повідомлень – секограми. Це письмові повідомлення, написані секографічним способом, друковані видання для сліпих, кліше із знаками секографії, що подаються у відкритому вигляді, а також звукові записи та спеціальний папір, призначені виключно для сліпих, за умови, що вони відправляються офіційно визнаними установами для сліпих або на їх адресу.

96. Договірні правовідносини у сфері телекомунікацій регулюються відповідно до Рішення НКРЗ „Основні вимоги до договору про надання телекомунікаційних послуг” від 26.03.2009 р. № 1420, зареєстровані у Міністерстві Юстиції України від 12.05.2009 р. № 422/46438 (далі – Вимоги). [22] Ці Вимоги є обов'язковими для застосування операторами, провайдерами телекомунікацій (далі – оператори, провайдери) і споживачами телекомунікаційних послуг при укладенні договорів про надання телекомунікаційних послуг, внесенні змін та доповнень до них. Відповідно до Вимог, договір про надання телекомунікаційних послуг (далі – договір) – правочин про надання та отримання телекомунікаційних послуг, укладений між споживачем і оператором, провайдером, за яким оператор, провайдер зобов'язуються на замовлення споживача надати (надавати) телекомунікаційні послуги, а споживач зобов'язується оплатити (оплачувати) ці послуги (якщо інше не встановлено договором). Договір укладається між споживачем та оператором, провайдером, які внесені до реєстру операторів та провайдерів телекомунікацій Національною комісією з питань регулювання зв'язку України відповідно до Законів України "Про телекомунікації" та "Про радіочастотний ресурс України", мають 2 ліцензії (для провайдера – копії ліцензій) на відповідний вид діяльності у сфері телекомунікацій та на користування радіочастотним ресурсом України. До укладення договору незалежно від його форми (письмової чи усної) оператор, провайдер зобов'язані довести до відома споживачів інформацію, визначену законодавством.

Відповідно до Вимог оператори, провайдери можуть затверджувати форми договорів, установлювати умови публічних договорів про надання певних видів телекомунікаційних послуг та оприлюднювати їх на своїх веб–сайтах і в місцях продажу послуг.

Договір укладається відповідно до законодавства, Вимог та повинен містити істотні умови, визначені законодавством. Договір із споживачем (абонентом) про надання загальнодоступних телекомунікаційних послуг укладається лише в письмовій формі шляхом оформлення єдиного документа, підписаного сторонами, за винятком доступу до послуг служб екстреної допомоги, довідкових служб зв'язку за допомогою таксофонів. Умови договору про надання загальнодоступних телекомунікаційних послуг повинні оприлюднюватись та передбачати надання послуг на умовах, однакових для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надано відповідні пільги. Оператор, провайдер, які надають загальнодоступні телекомунікаційні послуги, не мають права відмовити споживачу в укладенні договору на надання цих послуг за наявності в нього технічної можливості їх надання. Забороняється включати до договору положення, що передбачають: передачу у власність споживачу обмежених телекомунікаційних ресурсів (радіочастотного, номерного тощо), використання яких здійснюється на підставі відповідних дозволів; стягнення зі споживача окремої плати за роботи і послуги, які не є самостійними і призначені для забезпечення належної якості телекомунікаційних послуг, ліквідації пошкоджень або аварій на телекомунікаційній мережі, що виникли не з вини споживача; отримання та/або сплату споживачем послуг, які не є предметом договору або які він не замовляв; стягнення зі споживача плати за отримання від оператора, провайдера рахунків за надані послуги та розшифровок нарахованої до оплати суми за той розрахунковий період, до якого споживач має претензії; інші норми, що суперечать законодавству.

97. Споживачі телекомунікаційних послуг несуть відповідальність за порушення норм Закону України „Про телекомунікації”, „Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг”. У разі затримки плати за надані оператором, провайдером телекомунікаційні послуги споживачі сплачують пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня. Сплата споживачем пені, правомірне припинення чи скорочення оператором, провайдером переліку телекомунікаційних послуг не звільняє споживача від обов'язку оплатити надані йому телекомунікаційні послуги. У разі виявлення пошкодження телекомунікаційної мережі, що сталося з вини споживача, усі витрати оператора телекомунікацій на усунення пошкодження, а також відшкодування інших збитків (у тому числі неотриманий прибуток) покладаються на споживача.

Відповідно до Закону України „Про поштовий зв’язок” та Постанови КМУ „Правила надання послуг поштового зв’язку” від 5 березня 2009 р. № 270 за невиконання чи неналежне виконання послуг з пересилання внутрішніх поштових відправлень, доручень користувачів щодо поштових переказів оператори несуть матеріальну відповідальність перед користувачами у вигляді відшкодування заподіяних збитків та штрафу. Оператор не несе матеріальної відповідальності за поштові відправлення, якщо: поштове відправлення на підставі закону підлягає вилученню, конфіскації або знищенню; втрата або пошкодження вкладення поштового відправлення сталися внаслідок дії непереборної сили (землетрус, ураган, повінь тощо); нестача або пошкодження вкладення поштового відправлення сталися внаслідок порушення відправником встановлених законодавством України правил щодо обмежень у пересиланні предметів та речей тощо.