6. 3. Міжкультурні особливості комунікативної поведінки

Із явищем міжкультурних стилів комунікації органічно перетинається ще одне явище, яке отримало назву комунікативної поведінки, яке також вважають етнокультурним складником.

У розумінні Й.О. Стерніна, «комунікативна поведінка» охоплює вербальну та невербальну комунікацію, використовується як родове поняття по відношенню до понять «мовленнєва поведінка», «мовленнєве/вербальне спілкування» і досліджує не тільки ввічливе, еталонне спілкування (мовленнєвий етикет), а реальну комунікативну практику. [Стернин И.А. Понятие коммуникативного поведения и проблемы его исследования // Русское и финское коммуникативное поведение. – Воронеж: Изд-во ВГТУ, 2000. – С. 4-20.).

Інакше кажучи, комунікативна поведінка – це стратегія і тактика реального спілкування, у яких мовці (мовець) виявляють національні та індивідуальні особливості.

Національно-культурні особливості комунікативної поведінки архетипні за своєю природою, тому їх можна побачити в паремійному фонді різних мов, що і зробили, О.А. Семенюк і В.Ю. Паращук (с. 162-164). На матеріалі прислів’їв і приказок української, російської та англійської мов ними, зокрема, виявлено найтиповіші риси комунікативної поведінки цих трьох народів. За основу порівняльного аналізу було взято найголовніші категорії комунікативної поведінки, а саме: 1) говоріння як провідний вид мовленнєвої діяльності, характеристиками якого виступають: кількість, якість, релевантність та манера, тобто риси, відображені у максимах Г.П. Ґрайса; планування, ініціативність, реактивність і квеситивність; 2) комунікативна етика; 3) комунікативна оцінка, де в першу чергу оцінюються: говоріння vs. практична діяльність; говоріння vs. слухання; говоріння vs. мовчання; 4) комунікативна відповідальність; 5) комунікативна емоційність.

Як бачимо, зазначені комунікативні категорії слугують одночасно й категоріями міжкультурних стилів комунікації. Щодо української, російської та англомовної лінгвокультур типологія комунікативних категорій крізь призму паремійних засобів їх реалізації виглядає так:

Типологія комунікативних категорій та паремійні засоби їхньої вербалізації

(за матеріалами спостережень О.А.Семенюка та В.Ю.Паращук)

№	Комунікативна категорія	Приклади паремій-вербалізаторів КК в лінгвокультурах:
		українській	російській	англомовних
1	Говоріння: 1.1. Кількість, якість, релевантність та манера	Краще недоговорити, ніж переговорити; Наговорив сім мішків гречаної вовни та всі неповні; Казав та не зав’язав; На городі бузина, а в Києві дядько	Многословием масла не выжмешь; Во многословии не без пустословия; Коротко да ясно, оттого и прекрасно; Хороша веревка длинная, а речь короткая	Hear much, speak little; He that talks much errs much; Many speak much who cannot speak well; Put first things first
	1.2. Планування	Що маєш казати – наперед обміркуй	Думай дважды – говори один раз; Сперва подумай, потом говори	First think, then speak; Think twice before you speak; Think today and speak tomorrow
	1.3. Ініціативність, реактивність та квеситивність	Язик до Києва доведе; Хто питає, той не блудить; Хто питає, той багато знає; Питай та свій розум май; Щоб запитати не треба гроші мати	Язык до Киева доведет; Не спрашивают, так не сплясывай	Speak when you are spoken to; Never answer the question until it is asked; Ask no questions and hear no lies; Silly question, silly answer; ’Tis not every question that deserves an answer
2	Комунікативна етика	Краще мовчати, ніж брехати; Не розголошуй людських хиб, бо ще твій чортик не згиб; Не хвали в очі, не лай позаочі.	За правое дело – говори смело; Не все мели, что знаешь; Не хвали в очи, не хули за глаза; Не бранись: не чисто во рту будет; Брань не запас, а без нее ни на час	Let us sit bent but talk straight; Tell the truth and shame the devil; Of your enеmies say nothing; Slander not the dead; Never tell tales out of school
3	Комунікативна оцінність: 3.1.Говоріння vs. практична діяльність	Найменше діло – балакать; Більше діла – менше слів; Слова — полова, а праця — диво	Меньше говори – да больше делай; Больше дела – меньше слов	Doing is better than saying; Deeds, not words; Words are but wind: Good words without deeds are rushes and reeds
	3.2. Говоріння vs. слухання	Слухай тисячу разів, а говори один раз	Прожуй, прежде чем проглотить, прослушай, прежде чем говорить.	Be swift to hear, slow to speak
	3.3. Говоріння vs. мовчання	Хто мовчить – той двох навчить; Лихо говірливому, недобре й мовчазливому; Мовчання – знак згоди	В добрый час молвить, а в худой промолчать; Молчание – знак согласия	Speech is silver, silence is gold; No wisdom like silence; Silence gives consent
4	Комунікативна відповідальність	Дав слово – виконай його; Будь господарем своєму слову; Не кидай словами, як пес хвостом	Не кидай слов на ветер; Держи язык на привязи; Сказано - сделано	Practice what you preach; Walk the walk, and talk the talk
5	Комунікативна емоційність	Язик без кісток – що хоче лопоче	Носи платье не сметывай, терпи горе – не сказывай	Master your passions or your passions will master you

Як бачимо, усі порівнювані лінгвокультури цінують небагатослів’я як кількісну рису говоріння; росіяни пов’язують багатослів’я з марнослів’ям, для англійців багатослів’я свідчить про невміння спілкуватися, про невисокі інтелектуальні здібності мовця (The less people think, the more they talk. Brevity is the soul of wit). В українській лінгвокультурі більш виразну вербалізацію знайшла зв’язність мовлення, у російській – ясність, в англійських – логічність, послідовність.

Вербалізація таких рис говоріння, як ініціативність, реактивність та квеситивність (див. прикл. 1.3. табл. 6.1.2.1.), виявляє деякі відмінності: 1) в українській лінгвокультурі ініціативність не заперечується, однак найбільш експліцитну вербалізацію знаходить квеситивність, при цьому стверджується, що допитлива людина має певні переваги; 2) у російській лінгвокультурі прислів’я «Не спрашивают, так не сплясывай» виражає певне застереження проти ініціативного мовлення, а відоме прислів’я «Язык до Киева доведет» має варіанти: «Язык до кабака доведет», «Язык до добра не доведет»; 3) традиційні англійські паремії, що вербалізують зазначені риси, характеризують не ініціативне мовлення, а реактивне, яке повинно бути, перш за все, адекватним; надмірної квеситивності тут доцільно уникати з метою запобігання небажаних наслідків, наприклад, брехні у відповідь на запитання; особливу увагу отримав тематичний фрагмент «Дурні запитання», які, згідно з приписами англійської комунікативної поведінки, заслуговують такої ж відповіді або ніякої.

Категорія комунікативної етики (див. прикл. 2 табл. 6.1.2.1) знаходить свою концептуалізацію у всіх досліджуваних лінгвокультурах, однак англомовні паремії вирізняються широтою тематики етичних комунікативних приписів; більшість таких паремій є мовленнєвими актами-директивами з деонтичною модальністю («Так повинно бути»). Англомовні лінгвокульури «програмують» своїх мовців чесно висловлювати свої комунікативні інтенції, не говорити погано про певні категорії людей, перш за все, про ворогів та мертвих, не розголошувати службових таємниць.

Українська комунікативна етика застерігає мовців від брехні, відкритих лестощів та поголосу за спиною. Російські комунікативні етичні приписи переважно збігаються з українськими; крім цього, тут наголошується на відстоюванні правди, на фільтруванні мовцем того, про що говориться.

Українська й російська лінгвокультури дають негативну оцінку невідповідності між говорінням і практичною діяльністю мовця: На словах – як на цимбалах, а на ділі – як на балалайці. Не так-то він діє, як тим словом сіє. На словах – як на органах, а як до діла – ані гу-гу! Говорит направо, а глядит налево. Говорит крестом, а глядит пестом. Говорит прямо, а делает криво. В усіх лінгвокультурах бачимо застереження не поспішати з висновками про результати своєї практичної дільності, які треба спершу отримати, а потім говорити про них: Не кажи гоп, доки не перескочиш. Не спеши языком, а торопись делом, Do not boast of a thing until it is done.

Усі досліджувані лінгвокультури віддають перевагу слуханню, а не говорінню (див. прикл. 3.2. табл.6.1.2.1 тощо. )

Комунікативна відповідальність також властива всім мовним культурам (див. прикл. 4 табл.6.1.2.1); при цьому українська та російська збігаються в багатьох аспектах її тлумачення, перш за все, у невідворотності виконання вербальних зобов’язань: Сказано – зроблено, Сказано – Сделано, Не кидай слов на ветер. Українська комунікативна поведінка, згідно з пареміями, виражає цей припис більш прямо: Будь господарем своєму слову, Дав слово – виконай його, Давши слово – держись, а не давши – кріпись.

Категорія комунікативної емоційності вербалізується по-різному: українці загалом не обмежують мовців у вираженні почуттів (Язик без кісток, що хоче лопоче), росіяни інколи радять тримати при собі неприємні почуття (Носи платье не сметывай, терпи горе – не сказывай), а от імперативом англійської комунікативної поведінки є володіння своїми почуттями, збереження незворушності за будь-яких обставин (Master your passions or your passions will master you; Keep up a stiff upper lip!).

Нарешті, вартим уваги виявляється зіставлення домінантних рис української та американської комунікативної поведінки, представлене в цій же праці (Семенюк 2010, с. 170-171). Для одержання результатів дослідники використовували параметри, запропоновані З.Д. Поповою та Й.О. Стерніним [ Попова З.Д., Стернин А.И. Язык и национальное сознание. – Воронеж: Изд-во ВГУ,2004]: