5.3.2.3. Дотики

Як ми торкаємось один одного, коли ми це робимо і з якою метою – все є дуже важливим для міжособистісного та між культурного спілкування. Не дивуйтеся, коли побачите чоловіків-арабів, які ідуть «під ручку» або тримаються за руки. Ніяких натяків на нетипову сексуальну орієнтацію тут немає. Це просто національна звичка, навіть не звичай. У той самий час будь-які дотики між жінками, включаючи потискування рук в знак вітання, там ви не побачите. В нашій культурі, навпаки, цілком нормальними виглядають жінки, які ідуть під ручку і судачать про щось своє. Така сценка здивує американців, де взагалі рідко можна побачити чоловіка і жінку з типовим для нас ходінням «під ручку», а уявити там двох жінок у таких відносинах – просто неможливо. Натомість в США ви побачите милу і наївну для нашого ока картинку, коли чоловік і жінка або просто закохані пари гуляють, взявшись за руки, як це роблять маленькі діти.

Ми, як правили, не звертаємо уваги на те, як нам дають решту грошей в магазині або на базарі: безпосередньо в руку або складують на прилавок, спеціальне блюдечко біля каси і т.д. На Сході вам навряд чи хтось покладе решту грошей прямо в долоню: там будь-які зовнішні дотики з іноземцями, особливо іншої статі, - річ неможлива. Афроамериканець на такий жест може і образитись, мовляв, хтось там не захотів торкнутися його руки, оскільки він (вона) чорний.

Дотики традиційно є дуже інформативними і культурно детермінованими. Базовими значеннями дотиків є привітання, захист, попередження, схвалення/несхвалення та інші, що ми передаємо потискуванням рук, поцілунками, обіймами, хлопками по тілу і т. ін.

Спілкування арабів традиційно супроводжується серіями дотиків: вітаючи одне одного вони торкаються одне одного щоками, під час розмови також прийнято час від часу торкатися одягу співбесідника в знак довіри та приязні.

Традиційне слов’янське вітання через обійми залишилось привілею родичів і близьких людей. Зараз ми вітаємось нахилом голови та потискуванням рук. Рукостискання може здійснюватись і при ритуалах домовленості («вдарити по руках» ), спорів, вираження примирення, дружби («подати руку дружби») тощо. З жінками ми ручкаємось не так часто, як це роблять американці і європейці, де статева різниця у такому разі практично не враховується. В давнину рукостискання серед східних слов’ян розповсюджувались лише на чоловіків. Торкатися жінки було заборонено. І вже набагато пізніше західноєвропейська манера цілувати дамам ручки прийшла і до нас. Проте наші чоловіки рідко й найчастіше якось незграбно цілують дамам руку – тривала робоче-селянська доба етикету «радянських товаришів» ледве не знищила цей знак панської галантності, якої, виявляється, не так легко навчитися.

Поцілунок взагалі – річ тонка і дуже символічна. Слов’янська етимологія цього слова (від цілий – здоровий, неушкоджений) вказує на його первісну сутність: раніше цілування здійснювалось в основному задля цілительства, оздоровлення. І дотепер вважається, що материнський поцілунок має цілющу силу для дитини. У міфології поцілунки сприймалися як злиття душ і за результатом дійства вони дорівнювались кровозмішенню. Російський письменник О.І.Купрін вустами свого героя з роману «Колесо історії» обурюється: «… Поцелуй руки – это высшая интимная ласка. С какой стати мы мусолим руку каждой женщине без смысла для нее и для себя?..».

В Давньому Римі був поширеним ритуал поцілунків-привітань з імператором: близькому оточенню дозволялося цілувати імператора в губи, звичайним сановникам – тільки руки, а іншим – ноги імператора.

Тож, важливим є не тільки сам жест-дотик, а й та частина тіла, яка при цьому задіяна. Представники ісламу, індуси, монголи зазвичай не торкаються одне одного лівою рукою, що є образливим знаком, оскільки ліва рука призначається для тілесних («туалетних») функцій. Лівою рукою не можна щось передавати іншим, ламати хліб та робити інші речі, що інколи незручно, наприклад, для тих, хто з народження лівша, або шульга.

Більшість азіатів не торкаються один одного головами. Голова, а не серце для них – це храм душі, тому дотики головами є небезпечними.