5.3.2. «Мова тіла»

Ми передаємо інформацію про свої наміри, думки, емоції, особливості свого темпераменту і характеру завдяки чисельним тілесним рухам, жестам, позам, міміці і т. ін. Фахівці, які вивчають особливості «мови тіла», нарахували більше 700, 000 (!) можливих рухів, які здатна здійснювати людина і які неможливо чітко класифікувати. Разом з тим, ми не можемо не враховувати цю найприроднішу «мову», яку, до речі, можна виявити і у братів наших менших. Зоопсихологи, які, зокрема, вивчають поведінку мавп, підмітили, що мавпи від холоду можуть невдоволено насупитись, від перевтоми – зівати, від стурбованості – чухати потилицю, в гарному настрої – посміхатись і сміятись, під час образи – кривити рота та морщитись, при погрожуванні – хмурити брови і т.д.

Тут неважко і себе пізнати, чи не так? Не випадково одна з перших праць Чарльза Дарвіна називалась так: «Вираження емоцій у людини й у тварини» (1872 р.). Дарвін вважав, що мімічні рухи є вродженими і що різні види тварин мають різну міміку.

5.3.2.1. Поза

В різних культурах тисячоліттями зафіксовані прийнятні і неприйнятні соціумом пози в різних ситуаціях спілкування і для різних людей за віком, рангом, статтю. Європейська світська традиція не припускає, щоб жінка розмовляла стоячи перед чоловіком, який сидить. Усе навпаки в мусульманській культурі.

Під час вітання японці мають на мить зупинитись і поклонитись один одному із складеними перед груддю долонями рук; «градус» поклону визначається рангом візаві.

Улюблена американська і не тільки поза сидіння із схрещеними ногами вважається образливою в деяких африканських країнах і Туреччині. В Туреччині та багатьох інших країнах ви образите оточуючих, якщо будете тримати руки у кишенях. У більшості арабських країн, а також у Таїланді як образа сприймається поза, яка демонструє підошви ніг.

5.3.2.2. Жести

Жести, жестикуляція є найбільш різноманітними засобами передачі невербальної інформації. Однак, характеризуючи жести, треба брати до уваги особливості національного темпераменту в цілому. Не випадково нації і народи прийнято поділяти за ступенем стриманості у вираженні емоцій. Традиційно вважається, що південні народи є більш емоційними на відміну від північних, тож ця риса так чи інакше виявляється у жестикуляції. Так, за підрахунками відомого англійського фахівця в галузі соціальної психології М. Аргайла, частотність жестикуляції в різних культурах виглядає таким чином: протягом однієї години фіни жестикулювали 1 раз, італійці - 80, французи - 20, мексиканці – 180 разів. Цікаво, а якою буде ймовірна частотність жестів українців і в особливості – українських жінок?

Національні звички закріпились у способах рахунку пальцями та вказівкою на предмети. У нас, американців та у більшості інших народів вказувати на щось прийнято власне вказівним пальцем. Звідси і назва пальця, як і в англійській та більшості інших європейських мов: index finger ‘вказівний палець’. У японців та деяких інших східних народів показувати на щось одним пальцем вважається неввічливим, і тому вони використовують для цього цілу руку.

Ми не тільки по-різному рахуємо пальцями (загинаючи пальці до себе, як це прийнято у нас, або від себе, як це роблять європейці та американці), але маємо неоднакові символи цифр, що закріплені за пальцями рук. Великий палець = «1» в Германії, «5» в Японії, середній палець – це «1» в Індонезії і т.д.

Найбільше проблем створюють однакові за формою, але різні за значенням жести: такі собі жести-омоніми.

Наприклад, типовий для американців і європейців жест «ОК» (округлені великий і вказівний пальці) означає, що все в порядку; для французів це може бути також «0», «нічого»; в Японії це може бути знак «гроші»; в середземноморських країнах це жест гомосексуалістів; в Бразилії , на Мальті, в деяких інших країнах цей жест є брутальною образою із сексуальним мотивом. Таке саме значення мають типовий американський жест «середнього пальця руки», жест «зігнутої руки, яку десь вище ліктя утримує інша рука», який поширений у багатьої європейських країнах, в тому числі й у нас. Славнозвісна «дуля» не є також суто нашим винаходом. Це давній брутальний жест, що має непристойну мотивацію походження, який поширений і в інших, зокрема центральноамериканських культурах.

Для іспанців, греків, італійців торкання мочки вуха вважається образливим, тоді як в Португалії – це прохання повторивши те, що людина не дочула сказаного.

Розповсюджений у світі жест пальців у вигляді латинської літери V у більшості випадків означає перемогу ( лат. victoria ‘перемога’). Існує легенда про те, як захопленим у полон англійським та уельським воїнам відрубували саме ці пальці, щоб вони вже не могли демонструвати перемогу таким чином.

Цей знак може означати також цифру «2».

Жест «піднятий вгору великий палець руки» («Во!») для нашої і багатьох інших культур означає, що все чудово. В Європі в цілому – це вказівка на номер «1», а для північного грека – неприпустима сексуальна образа. З історії ми пам’ятаємо, що великий палець руки, який вказує на землю, – це смертельний вирок в Давній Греції і Римі.

Окрема тема – жести глухонімих людей, які на відміну від невербаліки звичайних людей слугують основним способом спілкування, тобто уповні використовуються як мова, де замість звуків і слів – спеціальна система жестів. Людству, до речі, відомі випадки, коли мова жестів спеціально створювалась як паралельний звичайній мові засіб комунікації. Цим, зокрема, користуються кримінальні угрупування, деякі професійні спільноти, наприклад, службовці міжнародних фінансових бірж, де від кожного миттєвого, але спеціального жесту-коду залежить доля певної фінансової операції. Історія знає деякі чернечі ордени, які давали обіцянку мовчання і використовували взамін мову жестів і т.д.