- •1.1. Об'єкт і предмет рекреаційної географії
- •1.2. Завдання, методи дослідження рекреаційної географії, зв'язок з іншими науками
- •1.3. Основні поняття рекреаційної географії
- •2.2. Теорії, які використовує рекреаційна географія
- •2.3. Закономірності та принципи рекреаційної географії
- •3.1. Загальні засади районування
- •3.2. Рекреаційне районування
- •3.3. Рекреаційне районування світу та України
- •4.1. Системи і комплекси
- •4.2. Територіальні рекреаційні системи
- •4.3. Територіальні рекреаційні системи України і світу
- •5.1. Поняття про географічні умови і ресурси
- •5.2. Рекреаційні ресурси
- •5.3. Рекреаційні ресурси України і світу
- •6.1. Загальні потреби суспільства
- •6.2. Рекреаційні потреби
- •6.3. Рекреаційні потреби в Україні і світі
- •7.1. Діяльність людини
- •7.2. Рекреаційна діяльність
- •7.3. Рекреаційна діяльність в Україні і світі
- •8.1. Лікувально-курортне господарство України
- •8.1.1. Лікування системи кровообігу
- •8.1.2. Лікування захворювань нервової системи
- •8.1.3. Лікування захворювань органів травлення
- •8.1.4. Лікування органів дихання
- •8.1.5. Лікування захворювань опорно-рухового апарату
- •8.1.6. Лікування сечостатевої системи та інших захворювань
- •8.2. Оздоровчо-спортивна діяльність
- •8.2.1. Пішохідний туризм
- •8.2.2. Водний туризм
- •8.2.3. Велосипедний туризм
- •8.2.4. Спелеологічний туризм
- •8.2.5. Гірськолижний туризм
- •8.3. Пізнавальна рекреаційна діяльність
- •8.3.1 Релігійний туризм
- •8.3.2. Сільський зелений туризм
- •8.3.3. Екологічний туризм
- •8.4. Розважально-ділова рекреаційна діяльність
- •8.4.1. Гральний бізнес
- •8.4.2. Виставкова діяльність в Україні
- •8.4.3. Діловий туризм
- •8.4.4. Міський туризм
- •9.1. Південний рекреаційний район
- •9.1.1. Західний підрайон
- •9.1.2. Кримський підрайон
- •9.1.3. Східний підрайон
- •9.2. Карпатський район
- •9.2.1. Передкарпаття
- •9.2.2. Карпати
- •9.2.3. Закарпаття
- •9.3. Інші рекреаційні райони України
- •9.3.2. Правобережний височинний лісостеп
- •9.3.3. Лівобережний лісостеповий район
- •9.3.4. Степовий рекреаційний район
- •10.1. Рекреаційно-туристичне господарство країн Європейського макрорайону
- •11.1. Туреччина
- •11.4. Непал
- •11.5. Таїланд
- •12.1. Єгипет
- •13.1. Сполучені Штати Америки
- •14.1. Рекреаційно-туристичне господарство країн Карибського басейну
- •15.1. Бразилія
- •16.1. Нова Зеландія
2.2. Теорії, які використовує рекреаційна географія
Географічний детермінізм — один із найдавніших наукових напрямів, який започаткований ще давніми греками (Страбон, Гіппократ). Згодом найбільший внесок у розвиток теорії географічного детермінізму зробили німецькі, французькі та американські вчені Ф. Ратцель, Ш. Монтеск'є, Е. Реклю, С. Гантінгтон.
Сутність географічного детермінізму полягає у твердженні, що визначальною силою розвитку суспільства (в тому числі будь-якої галузі господарства) є географічне положення і природне (географічне) середовище. Прихильники цієї теорії вважають, що саме природні умови і ресурси формують різні країни і галузі господарства та сприяють (або не сприяють) їх існуванню та процвітанню. На думку "детерміністів", природні умови визначають не лише виникнення країн, народів і галузей господарства, спосіб їх життя і функціонування, а й сам плин історії. До прихильників географічного детермінізму належав і Наполеон. Відомий його вислів: "Географія — це доля".
У рекреаційній географії, де географічне середовище, природні умови і ресурси нерідко відіграють головну роль, географічний детермінізм належить до найголовніших теорій"
Енвайронменталізм (від англ. environment — середовище, оточення) — більш модифікована до сучасності, близька до географічного детермінізму наукова течія. Виникла у США. Оскільки основою розвитку країн є їхня економіка, в тому числі рекреаційно-туристичне господарство, енвайронменталісти П. Тейлор, Р. Сміт, Е. Сімпл стверджують, що відмінності між країнами, наприклад у галузі рекреації, розвиваються на основі міжнародного географічного (територіального) поділу праці, який у свою чергу визначається відмінностями у природному середовищі.
Розвитком наукової течії енвайронменталізму стала теорія "кліматичних октимулів" С. Гантінгтона, який вважав, що найсприятливіші умови для всебічного розвитку мають країни, розташовані в помірних поясах.
За концепцією посибілізму (від англ. possible — можливий), люди у їхній взаємодії з природним довкіллям є не пасивним началом, як це прийнято у "детерміністів", а активною, організованою і цілеспрямованою силою. Озброєне цивілізаційними здобутками і волею до діяльності людство використовує мінливі у просторі і часі природні умови та ресурси лише як можливості для власного диверсифікованого розвитку і діяльності. За посибілістами лише від людини, суспільства, рівня організованості, знань, умінь і навичок залежить, чи будуть надані природою можливості реалізовані.
Концепція пробабілізму (від англ. probability — вірогідність, ймовірність). За цією теорією, довкілля справляє на життя і господарську діяльність людей імовірний, а не обов'язковий вплив. Географічне довкілля (не тільки природне, а й соціально-економічне, культурно-історичне тощо) дає людству альтернативні умови для власної самореалізації. Вибір характеру, рівнів, напряму використання умов довкілля тощо підпорядковується певній імовірності поведінки, ментальності, культурі, способу життя суспільства.
У Другій половині XX ст. грандіозні масштаби втручання людства у природні процеси Землі породили нові наукові теорії. Серед них для рекреаційної географії важливою є концепція меж розвитку, розроблена в Римському клубі американським ученим Д. Медоузом. Сутність цієї концепції полягає в тому, що нинішня індустріальна модель розвитку людства неминуче буде обмежена вичерпністю природних ресурсів, особливо викопних. За Д. Медоузом, якщо людство не знайде нової моделі розвитку, то вже у другій чверті XXI ст. почнеться спочатку занепад найрозвиненіших країн, які найінтенсивніше експлуатують ресурси, а після середини XXI ст. настане світовий господарський колапс, з якого немає виходу.
У 1992 р. була розроблена концепція сталого, або стабільного, розвитку, яка стала одним із щаблів подальшого розвитку концепції меж розвитку. Наприкінці XX ст. з'ясувалося, що апокаліптичні передбачення Д. Медоуза, зроблені ним у 1972 р., вже не справдяться. Стало очевидним, що в нових умовах межі розвитку закладаються не стільки обсягами наявних природних ресурсів, скільки рівнем глобального і регіонального забруднення довкілля, його швидкою деградацією. При цьому, що особливо важливо для рекреаційної географії, концепція сталого розвитку брала до уваги розвиток не лише індустрії, а й світового рекреаційно-туристичного господарства.
Запитання та завдання
1. Схарактеризуйте теорію географічного детермінізму.
2. Що вам відомо про наукову течію енвайронменталізму?
3. Назвіть основні положення посибілізму.
4. У чому сутність теорії пробабілізму?
5. Представником якої наукової течії був Д. Медоуз? У чому її особливості?
6. Які передумови кінця XX ст. викликали появу концепції сталого розвитку?