3.3. Засоби державного регулювання

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється через систему податків, проведення амортизаційної політики, надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; проведення кредитної політики; державні норми та стандарти; антимонопольні заходи; регулювання сфер і об'єктів інвестування; регулювання фінансових інвестицій; здійснення інвестицій за межами держави.

Серед головних засобів або інструментів державного регулювання інвестиційної діяльності можна виділити: • закони і законодавчі акти;

• обсяг інвестицій в основний капітал за рахунок усіх джерел фінансування, в тому числі по джерелах:

• величина інвестицій виробничого призначення;

• інвестиції невиробничого призначення;

• інвестиції в житлове будівництво;

• обсяг підрядних робіт;

• інвестиції з місцевих бюджетів;

• обсягів капітальних вкладень;

• введення в дію основних фондів,

• частка обсягів капітальних вкладень, спрямованих на розвиток виробничого потенціалу;

• обсяги незавершеного будівництва;

• обсяги підрядних робіт;

• введення в дію об'єктів соціальної сфери (введення в експлуатацію закладів освіти, дошкільних закладів, лікарень, амбулаторно-поліклінічних закладів, введення в дію житла тощо);

• важелі кредитної і податкової політики;

• амортизаційні відрахування;

• державні капіталовкладення;

• прямі іноземні інвестиції;

• портфельні інвестиції;

• страхування інвестиційних ризиків;

• державна експертиза інвестиційних проектів;

• субсидії;

• кредити і державні гарантії;

• ставки податків (на продукти, на ресурси, на прибутки, доход і майно);

• пільги з оподаткування;

• база оподаткування;

• санкції;

• імпортне мито;

• плата за надра.

Перелік засобів регулювання інвестиційної діяльності можна продовжити і далі, тим більше що загальновизнаного переліку немає. Розглянемо найважливіші з них.

1) Закони і законодавчі акти

Однією з найважливіших економічних функцій держави в ринковій економіці є створення правової основи її функціонування. Перш за все, це прийняття законів і правил, що регулюють економічну діяльність, а також контроль за їх виконанням. Створюючи законодавчу базу, держава встановлює юридичні принципи функціонування економіки, виконувати які зобов'язані всі суб'єкти економічної діяльності.. До числа таких правил належать закони, законодавчі та нормативні акти, які захищають права власності, визначають форми підприємництва, умови функціонування підприємств, їх взаємозв'язки між собою і державою.

Правове регулювання розвитку економіки України здійснюється шляхом прийняття законів і законодавчих актів Верховною Радою України, нормативних актів Уряду ( постанов, розпоряджень), видання указів Президента, нормативних актів Національного банку України, а також розроблення механізму їх реалізації і контролю. Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об'єкт і зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання. Закони здійснюють функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, - короткострокового, або оперативного регулювання.

На основі законодавства має бути створене сприятливе правове середовище, яке забезпечує сукупність свобод і прав вітчизняних суб'єктів і їх іноземних партнерів у виборі видів господарської діяльності, її організаційних форм; в призначенні і використанні джерел фінансування, доступів до ресурсів, право володіння і розпорядження коштами виробництва. Розробка системи законів повинна бути направлена для функціонування ринкових саморегуляторів.

Слід відзначити, що в Україні для регулювання виробничих відносин уже створена законодавча система, яка включає Конституцію, як основний закон і комплекс законодавчих і нормативних актів. Сучасне українське законодавство характеризується великою кількістю складових елементів - близько 600 законів і десятки тисяч нормативних актів. Разом з тим, відсутність відповідних пріоритетів і логічної їх послідовності знижує регулюючий вплив законодавства і ускладнює його використання.