Тема 2. Моделі корпоративного управління: загальна характеристика

2.1. Визначення існуючих моделей корпоративного управління.

2.2. Аналіз основних характеристик моделей корпоративного управління.

2.3. Фінансові аспекти корпоративного управління.

2.1. Визначення існуючих моделей корпоративного управління

Принципи побудови системи корпоративного управління у конк­ретній країні обумовлені законодавчою і нормативною базою, яка регулює відносини між учасниками корпоративних відносин вихо­дячи з практичного досвіду формування структур управління в даній країні, статусу та внутрішніх положень (статутів) корпорацій. Серед інших факторів найвагомішими є структура власності і принципи здійснення контролю за розпорядженням акціонерною власністю.

Існування різних підходів до проблеми побудови структури управління корпораціями зумовлено як історичними факторами розвитку тієї чи іншої країни, так і її правовими, економічними та соціальними особливостями. Так, роль і принципи корпоративного управління в тих країнах, де значні пакети акцій сконцентровані в руках небагатьох суб'єктів, суттєво відрізняються від ролі і прин­ципів, які притаманні корпоративному управлінню в країнах з ви­соким ступенем розпорошеності акціонерного капіталу.

Світова практика свідчить, що переважного поширення набули дві управлінські системи корпоративного регулювання, які склали­ся внаслідок історичних особливостей соціально-економічного роз­витку в тих чи інших країнах і характеризують основні підходи до проблеми повноважень і відповідно - прийняття рішень та реаліза­ції прав власності. Ці системи отримали назви інсайдерських та аутсайдерських.

Науковці по-різному підходять до трактування зазначених понять. Так, деякі фахівці вважають, що інсайдерські системи характеризу­ються такою ситуацією, коли власність зосереджена в руках кількох осіб, які володіють значними частками корпоративного майна. У цьому випадку управління здійснюється цими особами (юридични­ми чи фізичними), і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Аутсайдерські системи характеризуються акціонерною власністю, яка є досить розпорошеною і тому вплив на прийняття рішень знач­ною мірою залежить від менеджерів. При цьому застосовуються різ­ні форми перехоплення контролю над корпорацією. До країн, в яких переважно склалася інсайдерська система корпоративного управлін­ня, відносять країни континентальної Європи і Японії, а в США і Великій Британії, як вважають науковці, домінує аутсайдерська сис­тема корпоративного управління.

Інсайдерська система корпоративного управління базується на за роботою інституційних інвесторів, які здійснюють прямий внутрі­шній контроль діяльності корпорації (наприклад, виконавчі дирек­тори), а зовнішній контроль набуває ролі допоміжного. Аутсайдер-ські системи базуються на регулюванні через зовнішні чинники -ринки цінних паперів та незалежних директорів.

2.2. Аналіз основних характеристик моделей корпоративного управління

Більш чітке уявлення про корпоративні системи дає порівняння американської та німецької систем корпоративного управління ак­ціонерними компаніями. Корпоративна структура управління в США, на відміну від німецької поєднує виконавчий і контролюю­чий орган у раді директорів. Принцип організації управління ком­паніями в Німеччині дещо подібний до українського ( рис. 2.1). Але існують і досить суттєві відмінності. В німецькій структурі спосте­режної ради є законодавчі обмеження на представництво. Зокрема: близько 30% - акціонери, 20% - інші «учасники», 50% - службовці корпорації. Такий підхід, на наш погляд, дає широкі повноваження найманим управлінцям корпорації. До того ж, закони Німеччини не забороняють одній особі брати участь у радах конкуруючих між собою фірм та в принципі не мінімізують кількість рад, де особа може виступати в ролі директора.

Принцип організації управління:

Склад правління: Спостережна рада (незалежні директори) - (має в розпоря­дженні);

Виконавча рада (підзвітна спостережній) - (припускає).

Ефективно німецькі корпорації розміщують акції. Більша части­на акціонерного капіталу Німеччини перебуває у володінні інших корпорацій: система взаємної участі компаній у володінні акціями охоплює більше половини сукупного акціонерного капіталу Німеч­чини. Більше 90% акцій корпорацій Німеччини, які вільно оберта­ються, представлені організаціями — інвесторами. Такий підхід змі­цнює співробітництво і посилює зацікавленість корпорацій у при­бутковій діяльності партнерів.

1)

а 39

□ 33

ПІндив. утримувачі

акцій О Пенсійні фонди

□ Взаємні фонди

2)

□ 50

Р19%

• Компанії

• індивідуальні акціонери

• Банки та інвєст. компанії

• інші

Рис 2.2. Порівняльна структура акціонерного капіталу в США (1) та Німеччині (2)

Багато науковців вважають, що акціонери як учасники корпора­тивних відносин вступають з підприємством в особливі відносини, які роблять можливим саме існування підприємства як постачаль­ника «ризикового» капіталу. Акціонери надають капітал, необхід­ний для виникнення підприємства, його розвитку та розширення. Але з іншої точки зору, підхід до проблеми відповідальності під­приємства повинен ставити на перше місце ту обставину, що під­приємство повинне бути достатньо прибутковим, щоб залучити по­дальше інвестування в його діяльність. Інтереси інвесторів повинні враховуватись в усіх найважливіших діях корпорації, які регулю­ються системою корпоративного управління.

Трактування інсайдерських та аутсайдерських систем розвиваєть­ся і набуває більш конкретного значення в роботах вітчизняних еко­номістів В.Г. Козаченко, А.Е. Воронкова, які вважають, що інсайдери - це особи, які одночасно є акціонерами й працівниками підпри­ємства, аутсайдери - це особи, які виконують відносно підприємства тільки роль акціонерів. Інсайдерами вважаються працівники і мене­джери корпорації, які є його акціонерами. Аутсайдери можуть бути представлені юридичними і фізичними особами, які не знаходяться у трудових стосунках з корпорацією, а також державою.

Узагальнення підходів до керованості рухом акціонерного капіта­лу, накопичена практика більшості корпорацій і нормативне забезпе­чення конкретної країни дозволяють виділити основні моделі корпо­ративного управління, характерні для груп країн або континенту, які в науковій літературі дістали назви «англо-американська», «японсь­ка» (або азіатська), «німецька» (або західноєвропейська).

Англо-американська модель застосовується в корпораціях США, Великобританії, Нової Зеландії, Канади і деякиз інших країн. Вона характеризується наявністю індивідуальних акціонерів і постійно зростаючою кількістю аутсайдерів, а також чітко розробленою за­конодавчо-нормативною базою, яка визначає права трьох ключових учасників - акціонерів, директорів і менеджерів.

Акціонерний капітал американських корпорацій значною мірою розпорошений, оскільки більшість акцій сконцентровано в пенсій­них та взаємних фондах. Такі інституціональні інвестори виступа­ють, скоріше, в ролі фінансових менеджерів і не беруть участі в управлінні компаній. Значна розпорошеність є перешкодою для здійснення власниками контролю над діяльністю компанії.

Головними володарями активів США є американські інституції, власність яких зосереджена в пенсійних і взаємних фондах та в де­позитах і складає майже половину всіх ліквідних акцій.

Слід додати, що питання корпоративного управління, які, на на­шу думку, відіграють вирішальну роль в ефективній діяльності компаній, в країнах ЄС регулюються спеціальними законами, таки­ми як Об'єднаний кодекс корпоративного управління у Великобри­танії, Акт про акціонерні товариства в Німеччини, Акт про компанії 1990 року в Греції, закон про публічні компанії в Австралії та ін.