14

Тема 4 методи і засоби державного регулювання інвестиційної

ДІЯЛЬНОСТІ

1. Необхідність і функції держави в регулюванні інвестиційних процесів в Україні

2. Цілі і принципи регулювання інвестиційної діяльності

3. засоби державного регулювання інвестиційної діяльності

4. Загальна схема створення системи державного регулювання інвестиційної діяльності

1.

Перехідний характер української економіки має свої специфічні особливості, які в деякій мірі унеможливлюють наслідування досвіду становлення ринкових відносин в передових країнах світу і подолання негативних наслідків кризових явищ. Це пов'язано, перш за все, з необхідністю усвідомлення питання стосовно ролі і місця держави не лише в питаннях регулювання економікою, а й інвестиційної діяльності, зокрема. Світовий досвід свідчить про те, що застосування однакових методів державного регулювання в різних країнах, призводило до протилежних результатів, і, навпаки, застосування різних методів регулювання призводило до однакових результатів в різних країнах. В умовах реформування економіки в Україні мають бути розроблені свої власні механізми державного регулювання не лише економікою, а й інвестиційної діяльності, які б поєднували окремо взяті

механізми світового економічного надбання та вітчизняну специфіку.

Відокремлення господарства України від єдиного народногосподарського комплексу, перехід від економіки командно-адміністративного типу до соціально-орієнтованої ринкової не означає відміну державного втручання в економічні процеси (а це особливо має відбуватися в кризових ситуаціях). Ринкова економіка не здатна подолати соціальну нерівність, значний рівень безробіття, циклічні коливання виробництва. Ринкові зміни, стратегічні зрушення без втручання держави здійснюються довгий час. Українська економіка пронизана монополізмом, а ринку як раз і властиві монополістичні тенденції. В сучасних умовах необхідно відновлювати в країні роль держави, як регулятора економічних змін.

Законом України "Про інвестиційну діяльність" (122) інвестиції визначаються, як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток або досягається соціальний ефект. Тобто, інвестиційна діяльність - це процес вкладання ресурсів (благ, майнових і інтелектуальних цінностей) з метою одержання прибутку в майбутньому.

Процеси економічного зростання визначаються розмірами і структурою інвестицій, якістю і швидкістю їх здійснення.

Процеси структурного і якісного оновлення товаровиробництва і ринкової інфраструктури відбуваються виключно за рахунок інвестування. Чим інтенсивніше воно здійснюється, тим швидше проходить відтворювальний процес і активніше відбуваються ринкові перетворення. І, навпаки, чим менші обсяги і гірша інвестиційна структура, тим більше знижується результативність економічних реформ.

Інвестиційна діяльність, як відомо, - це послідовна сукупність дій її суб'єктів (інвесторів і учасників) по здійсненню інвестицій з метою одержання прибутку. Кожна держава, як суб'єкт інвестиційної діяльності, визначає правові, економічні і соціальні умови цієї діяльності в своєму законодавстві. В більш широкому розумінні цього поняття вживається термін інвестиційний процес.

ФУНКЦІЇ	-►	ПОЛІТИКА	-►	ІНСТРУМЕНТИ		МЕХАНІЗМИ
				(засоби)		(заходи)

Рис. 3.1. Ієрархічність побудови системи регулювання інвестиційної діяльності

В ринковій системі господарювання приблизна схема інвестиційного процесу відбувається за наступними приблизними стадіями. По-перше, тут ставиться за мету розвиток держави, досягнення міжнародного престижу, оборона, соціальні програми, досягнення прибутків для розширеного відтворення, прибутки приватних інвесторів, забезпечення можливості функціонування приватного бізнесу. Все це спонукає до розвитку мотивацій інвестиційної діяльності. По-друге, держава підтримує програми по окремих напрямках розвитку науки і техніки і для цього здійснюється прогнозування і програмування інвестицій. На державному рівні здійснюється оцінка інвестиційних ризиків, розрахунки життєвого циклу інвестицій, визначення інвесторами внутрішньої норми інвестицій з метою обґрунтування їх доцільності. Регулювання інвестиційної діяльності здійснюється державою за допомогою податкових пільг, податкових канікул, субсидій, субвенцій, амортизаційної політики, кредитної політики центральних банків та ін.

В стратегії інвестиційної діяльності важливу роль відіграє обґрунтований вибір напрямів інвестування. Реалізація довгострокових інвестиційних проектів формує перспективну макроекономічну структуру країни, зміни у внутрішньому (регіональному і галузевому) та зовнішньому поділі праці.

Система державного регулювання інвестиційної діяльності має досить складну структуру. Вона охоплює не тільки заходи (механізми) регулювання конкретних процесів, а й інструменти, тобто засоби, регулювання, що використовуються окремими напрямами (складовими) економічної політики.

Держава в ринковій економіці може виступати, як в ролі інвестора, так і в ролі учасника інвестиційної діяльності. В ході розвитку ринкових відносин і стабілізації економіки функції прямого впливу держави на інвестиційний процес будуть звужуватися, що дає можливість їй більше зосередитися на методах непрямого впливу на цей процес.

Держава бере участь у інвестиційному процесі, як прямо через державний сектор економіки, так і непрямими методами, через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, НБУ, Фонд державного майна, Державний антимонопольний комітет.

Держава здійснює інвестування тих галузей виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер, таких як оборонна галузь, об'єкти загальнодержавної інфраструктури: магістралі, термінали. За державою залишаються також функції інвестора в соціальній сфері.

У процесі регулювання держава використовує як прямі, так і непрямі форми впливу на інвестиційну діяльність. До форм непрямого впливу держави на інвестиційну діяльність можна віднести: державне кредитування, державні позики, роздержавлення і приватизацію, податкове регулювання, амортизаційну політику, державний лізинг, ліцензування і квотування, антимонопольні заходи, стандартизацію. Засоби непрямого впливу держава реалізує через свої інституції. Держава здійснює захист національного інвестиційного ринку шляхом митної та податкової політики, заохочує розвиток національного виробництва, експорт товарів, прагне залучати іноземні інвестиції.

В залежності від стану економіки (рівня інфляції, дефіциту бюджету та інше) застосовують різноманітні концепції державного регулювання. При цьому будь-яка концепція ґрунтується на двох основних положеннях:

кінцева - зростання національного доходу, зайнятості населення, зниження темпів інфляції; проміжна - співвідношення між попитом і пропозицією на інвестиції, процентні ставки, динаміка грошової маси.

Досягнення проміжних цілей означає зміну фінансових (грошових) факторів, які в подальшому впливають на сферу виробництва у визначеному пріоритетному напрямку.

Активне державне регулювання інвестиційної діяльності необхідне державі з будь-якою системою господарювання. Першоосновою пожвавлення інвестиційної діяльності в умовах України є захист конкуренції і регулювання цін на інвестиції, державна підтримка інвестицій і підприємництва з метою розвитку ринкових відносин і конкуренції в інвестиційній сфері. Держава втручається в інвестиційну діяльність в країнах з різним рівнем ринкових відносин, незалежно від форми власності інвестораих інвесторів. Тому важливою функцією держави є спрямування інвестицій на розвиток економіки і повну зайнятість. З цією метою в країні заохочується створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів.

Найважливішим напрямком макроекономічного регулювання інвестиційного процесу є розробка методів визначення перспективної структури інвестицій за формами власності.

Першоосновою державного регулювання інвестиційної діяльності є формулювання стратегічних і тактичних цілей та пріоритетів, тобто направлення інвестицій в ті сфери і галузі, які забезпечать розширене відтворення, якнайшвидшу віддачу та підвищення життєвого рівня населення. В основу визначення пріоритетів розподілу державних і залучення недержавних інвестицій покладені такі принципові орієнтири:

• поступовий перехід до економічно обґрунтованого вкладання інвестицій і скорочення вкладень на підтримку збиткових малорентабельних підприємств;

• повна відмова від фінансування соціальної сфери за залишковим принципом, першочергове вкладання інвестицій у виробництво товарів народного споживання;

• перехід від адміністративних методів управління інвестиційною сферою до ринкових методів через податки, амортизацію, кредити та ін;

- заміна повного держбюджетного фінансування проектів частковою участю держави;

- фінансування проектів за рахунок фінансових інвестицій через випуск цінних паперів. Державне регулювання інвестиційної діяльності на мікрорівні здійснюється через систему

нормативів і пільг. Нормативи амортизаційних відрахувань повинні забезпечувати підвищення ефективності використання основних фондів, їх швидке відновлення, тобто стимулювання інвестиційного процесу.

Велике значення в справі державного регулювання інвестиційної діяльності має гнучкий податковий механізм. Оподаткування інвестицій - це форма впливу держави на скорочення термінів і підвищення якості в інвестиційній сфері. Податки на інвестиції можуть стимулювати активність інвесторів, а можуть і стримувати її.

Макроекономічне державне регулювання інвестиційних процесів в Україні повинно ґрунтуватися на гнучкій амортизаційній політиці, досконалій системі оподаткування інвестицій, включаючи податкові пільги на інвестиції в соціальну сферу.

Фінансово-кредитна політика держави, її вплив на інвестиційний процес здійснюється через встановлені центральними банками знижені облікові ставки (рефінансування), що призводить до зниження процентних ставок по депозитах в комерційних банках і пожвавлення інвестиційної діяльності.

Інвестиційну активність стимулює також збільшення норм обов'язкових резервів для комерційних банків. Це сприяє залученню ресурсів для інвестування.

Особливу увагу всі країни приділяють регулюванню іноземних інвестицій і валютного ринку.

Закономірним чинником здійснення зовнішнього інвестування є макроекономічна стабільність. На розвиток іноземного інвестування істотно впливають і суб'єктивні фактори: чинне законодавство у сфері підприємницької діяльності, державні засоби регулювання економіки та загальна політична стабільність. Існує ряд негативних обставин, які істотно стримують іноземних інвесторів при вкладанні капіталів. До них належать: слабка конвертованість національної грошової одиниці; низька платоспроможність підприємств; повільні темпи приватизації; нерозвиненість фондового ринку; низька купівельна спроможність населення; відсутність здійснення реального інвестування національними підприємцями; відплив національного капіталу за кордон.

Серед галузей вітчизняної економіки за обсягами інвестування лідирують: харчова промисловість - $775,5 млн. (20,1%), внутрішня торгівля - $727,8 млн. (18,8%), машинобудування і металообробка -$347,6 млн. (16,4%).

Сукупність політичних, правових, економічних і соціальних умов, які сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних і зарубіжних інвесторів, створюють інвестиційний клімат держави. Сприятливий інвестиційний клімат повинен забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків.

Створення сприятливого інвестиційного клімату пов'язане насамперед з чітким регулюванням інвестиційної діяльності. Згідно Закону України "Про інвестиційну діяльність" (122), державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками.

Дотримання спрямованості інвестицій на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції є досить важливою функцією держави.

Інвестиційна та інноваційна діяльність є вирішальною ланкою економічної політики держави, додержання нею соціальних цінностей. Без цього не вдається досягти економічного зростання, забезпечити приріст соціального ефекту, збалансованість макроструктури, підвищення оплати праці до рівня, що стимулюватиме її продуктивність.

Для покращення інвестиційного клімату в Україні необхідно залучити до активної інвестиційної діяльності, розвитку національного виробництва і ринкової інфраструктури всіх суб'єктів господарювання, незалежно від форм власності. В створенні інвестиційних нагромаджень має брати участь увесь фінансовий капітал країни, включаючи тіньові його форми. Крім того, необхідно спрямовувати обмежені інвестиційні ресурси на реалізацію першочергових пріоритетних програм загальнодержавного і регіонального рівнів.

Цілеспрямована інвестиційна політика повинна спиратися на частковий перерозподіл доходів галузей і виробництв, як для здійснення економічних перетворень, так і для виявлення і підтримки інноваційних проектів. Система стимулювання стратегічних інвестицій складається з податкових пільг і протекціоністських дій.