Лекція 11. Уява

21.1. Місце уяви в структурі психічного.

21.2. Уява і творчість.

21.3. Уява як основа цілепокладання.

11.1. Місце уяви в структурі психічного

Уява – особлива форма людської псикихи, яка розташована окремо від інших психічних процесів і разом з тим займає проміжне положення між сприйманням, мисленням і пам'яттю. В уяві виявляється ідеальний і загадковий характер психіки. Загадковість уяви полягає в тому, що майже нічого не відомо про її механізм, у тому числі про її анатомо-фізіологічну основу. Де в мозку людини локалізована уява? – на це запитання досить не має відповіді. Ми майже нічого не знаємо про уяву, в усякому разі, менше, ніж про інші психічні процеси.

Завдяки уяві людина діє, розумно планує свою діяльність і керує нею. Майже вся людська матеріальна і духовна культура є продуктом уяви, творчості людей. Уява виводить людину за межі її хвилинного існування, нагадує про минуле, відкриває майбутнє. Володіючи багатою уявою, людина може “жити” у різному часі, чого не може собі дозволити ніяка інша істота у світі.

Уява – психічний процес, що виражається в:

1) побудові образу засобу і кінцевого результату предметної діяльності людини;

2) у створенні програми поведінки, коли проблемна ситуація невизначена;

3) у створенні образів, що заміняють діяльність;

4) у створенні образів, що відповідають описові.

Тісний зв'язок уяви та мислення призводить до того, що деякі автори їх ототожнюють, розглядаючи уяву як сторону мислення, як мислення в невизначеній ситуації (табл.3).

Таблиця 3

Порівняльна характеристика уяви та мислення

 

Мислення	Уява
Виникає в проблемній ситуації	Виникає в проблемній ситуації
Мотивується потребами особистості	Мотивується потребами особистості
Відображення дійсності у вигляді понять	Відображення дійсності у вигляді образів, уявлень
Виникає в проблемній ситуації, яка точна й визначена	Виникає в погано визначеній ситуації, коли вихідні дані погано піддаються аналізу

 

Т.Рибо вважав, що розвиток уяви проходить дві фази і дуже тісно пов'язаний з розвитком розумової діяльності (“крива Рибо”). До 15 років показники уяви та мислення прогресивно збільшуються. Потім розумова діяльність зберігає свій прогресивний розвиток, а уява в більшості випадків характеризується падінням. Чим менше це падіння, тим більші здібності виявляє людина. Коли ж крива уяви зберігає свою стабільність або прогресивний напрямок, ми говоримо про обдарованість або геніальність. Дитинство й отроцтво – періоди панування фантазії, ігор, казок, вимислу; юність – поєднання вимислу і діяльності “тверезого”, розважливого розуму; зрілість – підпорядкування фантазії (уяви) розуму, інтелекту.

Для дитини, яка ще тільки знайомиться зі світом, ступінь і частота “невизначеності ситуації” інші, ніж для дорослого. Її життєвий досвід малий, мислення недосконале, а на кожному кроці – зустрічі з новими, незрозумілими явищами. Світ дитини – світ невпізнання і невизначеності; дитині постійно неясні вихідні дані задачі, яку треба вирішувати. А кількість задач незлічима!

На тому рівні психічного розвитку, який характерний для дошкільника, уява – вірний засіб, що компенсує і переборює недосконалість мислення й обмеженість життєвого досвіду. Це можливо шляхом перекомбінування досить обмеженої кількості вражень, народження нових зв'язків між явищами і подіями. Уява – засіб проти розривів, пробілів і неясностей у загальній картині світу. “Добудовуючи” за допомогою уяви цю картину, додаючи їй цілісність і завершеність, дитина запобігає виникненню негативних емоцій.

У чому різниця між уявою дорослого і дитини?

1. Спрямованість на створення нового. Образ, створений дитиною, ситуативний і суб'єктивний, здебільшого цінний лише для самого творця. У дорослого образи уяви стабільніші, стійкіші, спрямовані на результат.

2. Комбінаторна здатність. Це не тільки легкість виникнення сполучень (що є й у дитини), але їх розмаїтість, змістовність, широке охоплення матеріалу дійсності. От цього матеріалу в дитини, зрозуміло, менше, ніж у дорослого. У дитини перевага в легкості комбінацій, у дорослого – у змістовності.

“Відносна самостійність дитячої уяви, її незалежність від діяльності розуму є вираженням не багатства, але бідності дитячої фантазії” (Л.С.Виготський).

3. Зв'язок з емоціями. Дитина ще не вміє керувати ані своєю увагою, ані своїми емоціями, слабка і критичність стосовно того й іншого. Дитина може всерйоз злякатися того, що сама створила. У психіці дітей частіше замикається коло: образ породжує емоцію, а емоція – образ, який знову народжує і підсилює ту ж емоцію. Гра найближчих приятелів у дитинстві часто закінчується дійсною бійкою і сльозами. Дорослий, якщо він психічно нормальний, відчуваючи почуття, породжене образами фантазії, вміє “не випускати” його зовні, усвідомлює те, що воно не завжди має право на реалізацію в дії. Дорослий уміє перебороти таке почуття, дитина ще не здатна до такого подолання.

4. Співвідношення двох ведучих функцій уяви – пізнавальної і регуляторної. У дорослого вони знаходяться в гармонійній єдності. У дітей може переважати одна або інша.

Не можна не визнати, що діяльність уяви в дитинстві все-таки інтенсивніше, і місце уяви в психічному житті дитини значніше, ніж у дорослого.

 

Зв'язок з дійсністю (за Л.С.Виготським):

1) усяке створення уяви завжди будується з елементів, узятих у дійсності, які містяться в колишньому досвіді людини – це перший закон, якому підкоряється діяльність уяви. Творча діяльність уяви прямо залежить від багатства і розмаїтості колишнього досвіду людини, тому що цей досвід поставляє матеріал, з якого створюються побудови фантазії. Чим багатше досвід людини, тим більше матеріал, яким користується її уява.

2) готові продукти фантазії можуть бути пов’язані з деякими складними явищами дійсності. Це пов'язано з уявою за описом. У цьому випадку сам продукт фантазії, а не тільки його елементи, відповідають дійсності. Це вища форма зв'язку уяви з реальністю. У цій формі уява є необхідною умовою майже всякої розумової діяльності людини.

3) емоційний зв'язок, що виявляється двояким образом:

а) усяке почуття, всяка емоція прагне втілитися у певні образи, що відповідають цьому почуттю. Емоція здатна підбирати враження, думки й образи, що співзвучні настрою, який володіє нами в дану хвилину – закон загального емоційного знака.

Почуття підбирає окремі елементи дійсності й комбінує їх у такий зв'язок, що обумовлений зсередини нашим настроєм, а не ззовні, логікою самих цих образів.

Отже, враження чи образи, які мають загальний емоційний знак, тобто емоційно подібно впливають на нас, мають тенденцію поєднуватися між собою, незважаючи на те, що ніякого зв'язку між ними ні за подібністю, ні за суміжністю не існує. Така комбінаторика – у сновидіннях і мріях. Коли ми називаємо блакитний тон холодним, то ми зближаємо їх тільки на тій підставі, що вони викликають у нас подібний настрій. Фантазія, керована таким емоційним фактором – найбільш суб'єктивний, найбільш внутрішній вид уяви.

б) існує і зворотний зв'язок – закон емоційної реальності уявлюваного, залежність емоційного життя від того, що створила фантазія.

4) витвір фантазії може представляти щось істотно нове, чого не було в досвіді людини і що не відповідає ніякому реальному предметові, однак, втілений зовні, прийнявши матеріальну форму, ця “кристалізована” уява, зробившись річчю, починає реально існувати у світі і впливати на інші речі. Такі продукти уяви у своєму розвитку описують коло. Елементи, з яких вони побудовані (паровий молот) були узяті людиною з реальності. Вони піддалися складній переробці і перетворилися в продукти уяви. Нарешті вони знову повернулися до реальності, але повернулися вже новою активною силою, що змінює цю реальність – таке повне коло творчої уяви [4].

5) уява виступає як фактор поведінки (Р.Натадзе).

В усіх проявах уяви як фактора, що обумовлює той чи інший прояв активності суб'єкта, різко розрізняються дві його форми, що детермінуються протилежним ставленням цілісної особистості до уявлюваного:

а) переживання уявлюваного при повній впевненості в реальності уявлюваного;

б) переживання уявлюваного при знанні про його нереальність.

Активність людини обумовлена потребою і ситуацією. При наявності потреби ситуація мобілізує суб'єкта, тобто викликає готовність до адекватних дій – установку. Уява стимулює поведінку людини і тоді, коли їй твердо відома нереальність уявлюваного.

У звичайних умовах сприймане (реальне) скоріше створює установку й установку більш сильну. Але це не завжди так. Іноді очікувана небезпека переживається сильніше і спонукає до більш бурхливої активності, ніж неприємність, яка відбулася реально (“краще жахливий кінець, чим нескінченний жах”). Випадки нервової перенапруги, викликані очікуваною ситуацією, добре відомі в інженерній психології.

 

Функції уяви

1) представляти дійсність в образах, щоб мати можливість користатися ними при вирішенні задач. Ця функція пов'язана з мисленням (особливо наочно-образним) і органічно в нього уплетена;

2) регулювання емоційних станів;

3) участь у довільній регуляції пізнавальних процесів і станів людини. За допомогою мистецьки викликаних образів (візуалізація) людина може звертати увагу на потрібні події. За допомогою образів вона одержує можливість керувати сприйманням, спогадами й ін.;

4) формування внутрішнього плану дії;

5) планування і програмування життя.

Види уяви (див. рис.4).

 

ВИДИ УЯВИ

пасивна

активна

довільна

мимовільна

творча

відтворююча

мрія

марення

сновидіння

галюцинації

артистична

антиципуюча

критична

емпатія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.4. Види уяви

 

 

Активна уява завжди спрямована на вирішення творчої чи особистісної задачі. Людина оперує фрагментами, одиницями конкретної інформації у певній галузі, їх переміщенням у різних комбінаціях відносно один одного. Стимуляція цього виду уяви створює можливість для виникнення оригінальних нових зв'язків. В активній уяві мало мрійності і необґрунтованої фантазії. Активна уява спрямована в майбутнє й оперує часом як цілком визначеною категорією (тобто людина не ставить себе поза реальністю, поза тимчасовими зв'язками й обставинами). Активна уява спрямована більше зовні, викликається задачею.

Відтворююча уява – один з видів активної уяви, при якому відбувається конструювання нових образів, уявлень у людей відповідно до сприйнятої ззовні стимуляції у вигляді словесних повідомлень, схем, умовних знаків. Ступінь відповідності виниклих образів буде залежати від точності опису, а також від яскравості і багатства уяви слухача, що відтворює. Уява, що відтворює, розвинута в різних людей в різному ступені.

Антиципуюча уява лежить в основі здатності передбачати майбутнє, результати своїх дій. Внутрішньо пов'язана зі структурою будь-якої людської діяльності.

Пасивна уява підлегла внутрішнім, суб'єктивним факторам, вона тенденційна.

Механізми уяви

Характеризуючи уяву з боку її механізмів, необхідно підкреслити, що їх сутність складає процес перетворення уявлень, створення нових образів на основі наявних. Уява, фантазія – це відображення реальної дійсності в нових, несподіваних, незвичних сполученнях і зв'язках.

Синтез уявлень у процесах уяви здійснюється в різних формах:

1. Доповнення – прийом створення образів уяви, образ одного об’єкта береться за основу та до нього приєднуються елементи, взяті з образів інших об’єктів.

2. Аглютинація – один із способів створення образів уяви, коли в одному образі поєднуються будь-які якості, властивості, частини.

3. Акцентування – один із способів створення образів уяви, коли виділяється будь-яка деталь або частина цілого, яка стає домінуючою, набуває основного навантаження.

4. Гіперболізація – один із способів створення образів уяви, що виявляється в зміні величини предмета, кількості його частин, в їх зміщенні.

5. Схематизація – уявлення, з яких формується образ фантазії, зливаються. Відмінності згладжуються, а риси схожості виступають на перший план.

6. Типізація – специфічний прийом створення образів у художній творчості, одна з форм узагальнення, коли підкреслюється та виділяється щось суттєве в певних об’єктах і втілюється в одному об’єкті.

Основою створення будь-яких образів фантазії є синтез й аналогія.