1.2. Психологія – наука про свідомість

Коли на початку ХІХ ст. у науці затвердився каузальний світогляд, душа, яка все пояснювала, але сама залишалася незрозумілою, перестала задовольняти вчених як предмет дослідження.

Перша наукова психологія взяла на озброєння ідеї Декарта. Декарт уважав, що людина з дитинства усмоктує дуже багато оман, приймаючи на віру різні твердження й ідеї. Якщо хочеш знайти істину, то для початку потрібно піддати все сумніву. Тоді людина може легко засумніватися в показаннях своїх органів чуття, у правильності логічних міркувань і навіть математичних доказів. Піддавши все сумніву, ми можемо дійти висновку, що немає ані землі, ані неба, ані нашого власного тіла, ані Бога. Але при цьому обов'язково щось залишається – залишається наш сумнів, вірна ознака того, що ми мислимо. І тоді ми можемо стверджувати, що існуємо, тому що мислячи, безглуздо припускати неіснуючим те, що мислить. Мислю, отже, існую.

Із цього стала виходити психологія наприкінці XIX ст.: перше, що людина виявляє в собі – її власна свідомість. Це головний і безумовний факт, і основне завдання психології полягало в тому, щоб піддати аналізу стани та зміст свідомості.

У 1879 р. Вільгельм Вундт у Лейпцизі відкриває першу експериментальну психологічну лабораторію – це вважається народженням психології як самостійної науки.

Основні завдання психології свідомості:

1. Описати властивості свідомості.

2. Визначити найпростіші елементи свідомості.

3. Знайти закони поєднання цих елементів у більш складні явища.

Властивості свідомості, виявлені в межах першої наукової психології:

1. Незвичайна розмаїтість змістів поля свідомості: зорові образи, слухові враження, емоційні стани, думки, спогади, бажання – усе це могло знаходитися там одночасно.

2. Неоднорідність поля – чітко виділяється центральна область, особливо ясна й виразна, це – “поле уваги” або “фокус свідомості”. За її межами знаходиться область, змісти якої неясні, невиразні – “периферія свідомості”.

3. Змісти свідомості, що заповнюють обидві області, знаходяться в безупинному русі. Рух свідомості, безперевну зміну його змісту й станів У. Джемс відобразив у понятті “потік свідомості”. Потік свідомості неможливо зупинити, жоден минулий стан свідомості не повторюється.

4. Процеси свідомості поділяються на 2 великих класи: одні відбуваються як би самі по собі, інші організуються і спрямовуються суб'єктом (довільні та мимовільні).

5. Свідомість ритмічна за своєю природою.

6. Людська свідомість здатна майже безмежно насичуватися деяким змістом, якщо він активно поєднується в більш великі одиниці. Процеси такої організації В.Вундт назвав “актами аперцепції”.

Наступна задача, що була поставлена психологами (за аналогією з природничими науками) – знайти найпростіші елементи, тобто розкласти складну динамічну картину свідомості на найпростіші, далі неподільні елементи і знайти закони їх поєднання.

Найпростішими елементами свідомості Вундт оголосив окремі враження або відчуття. Кожне відчуття має: якість, інтенсивність, довжину (тривалість), просторову тривалість (є в зорового, але немає в слухового відчуття).

Відчуття з описаними властивостями – об'єктивні елементи свідомості. Але є ще суб'єктивні елементи або почуття. Вундт запропонував 3 пари суб'єктивних елементів – елементарних почуттів:

задоволення – незадоволення;

збудження – заспокоєння;

напруга – розрядка.

Ці пари – незалежні осі тривимірного простору всієї емоційної сфери. Усі внутрішні переживання складаються зі сполучення цих елементів:

радість = задоволення+збудження;

надія = задоволення + напруга;

страх = незадоволення + напруга.

Поєднання простих елементів свідомості здійснюється за законом асоціацій, відкритим Арістотелем: якщо два враження з'являються у свідомості одночасно або безпосередньо одне за одним, між ними встановлюється асоціативний зв'язок і надалі поява одного елемента у свідомості за асоціацією викликає появу іншого.

Основним методом дослідження була інтроспекція – “дивитися усередину”. Ідейний батько методу – Дж. Локк (1632–1704), який вважав, що існує 2 джерела всіх наших знань: об'єкти зовнішнього світу і діяльність власного розуму, яка здійснюється за допомогою особливого внутрішнього почуття – рефлексії. Інтроспективний метод полягав в описуванні власних відчуттів, які з’являлися при сприйманні певних стимулів.