Лекція 5. Правове регулювання безготівкових розрахунків

1. Правове регулювання розрахункових відносин. Співвідношення понять «розрахунки» і «безготівкові розрахунки».

2. Форми та способи безготівкових розрахунків, які використовуються в господарському обороті України.

3. Поняття та види банківських рахунків. Порядок їх відкриття та закриття.

4. Особливості договору банківського рахунку.

5. Організація міжбанківських розрахунків в Україні. Правова природа кореспондентських рахунків.

1. Правове регулювання розрахункових відносин. Співвідношення понять «розрахунки» і «безготівкові розрахунки»

В умовах ринкової економіки різноманітні форми взаємодії між публічно-правовими утвореннями, господарюючими суб'єктами, фізичними особами на еквівалентно-оплатній основі породжують в однієї категорії осіб грошові зобов'язання перед іншими особами, а також - взаємні зобов'язання щодо сплати грошових коштів. Так, обов'язок розрахуватись за своїм грошовим зобов'язанням або здійснити платіж може випливати безпосередньо з цивільно-правових зобов'язань (договір купівлі-продажу, надання послуг, підряду тощо) або закону (сплатити податки, державне мито, перерахувати внески до цільових позабюджетних фондів та ін.). Крім того, такий обов'язок може бути і санкцією за неналежне виконання або невиконання зобов'язання у вигляді сплати неустойки, відшкодування збитків або як негативний наслідок позадоговірних зобов'язань щодо відшкодування шкоди тощо. Таким чином, всі ці дії суб'єктів, спрямовані на виконання грошових зобов'язань, можна вважати розрахунками.

У широкому розумінні - під розрахунками розуміють будь-який спосіб припинення зобов'язань (як грошових, так і негрошових) між сторонами, в тому числі виконання зобов'язань в натурі та зарахування однорідних зустрічних (послідовних) вимог. А у вузькому значенні розрахунки - це саме грошові зобов'язання (обов'язки) сторін, платежі.

Розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Розрахунки можуть здійснюватись у грошовій та негрошовій формах. Грошові розрахунки проводяться у готівковій формі (формі грошових знаків) та у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках) згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами НБУ.

Проте поняття "розрахунки" та "розрахункові правовідносини" не є тотожними. Так, розрахункові правовідносини - це врегульовані нормами права відносини, які виникають у процесі здійснення безготівкових розрахунків через установи банків або небанківські фінансові установи. Отже, синонімом розрахункових правовідносин можна вважати лише безготівкові розрахунки.

Так, відповідно до ст. 1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

При здійсненні розрахунків слід враховувати положення ст. 1074 Цивільного кодексу України, згідно з якою обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

2. Форми та способи безготівкових розрахунків, які використовуються в господарському обороті України

Безготівкові розрахунки проводяться фінансово-кредитними установами на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Відповідно до ч.3 ст. 341 Господарського кодексу України та ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» безготівкові розрахунки можуть здійснюватись у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Згідно з ч. 5 ст. 51 цього Закону платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції. При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.

Згідно з ч. 4 ст. 341 Господарського кодексу України при безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків.

Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахунково- касове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.

Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.

Ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Згідно з ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 р. ініціювання переказу проводиться шляхом:

1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа;

2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі;

3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу;

4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі;

5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні;

6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання;

7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв.

Стаття 22 зазначеного вище Закону встановлює види розрахункових документів, за допомогою яких здійснюється ініціювання переказу коштів у безготівковій формі, а саме:

1. платіжне доручення;

2. платіжна вимога-доручення;

3. розрахунковий чек;

4. платіжна вимога;

5. меморіальний ордер.

Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів. Так, п.1.13 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в національній валюті України», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22, встановлено ще такі види платіжних інструментів як акредитив та інкасове доручення (розпорядження) . Використання векселів та спеціальних платіжних засобів, зокрема платіжних карток (у тому числі корпоративних платіжних карток), регулюється законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами НБУ.

Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», для ініціювання переказу. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач.

Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв'язку. Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в Національному банку України, безпосередньо до НБУ.

При використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором. Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв'язок з програмно-технічними засобами цього банку.

Обслуговуючий платника банк (обслуговуючий отримувача банк) зобов'язаний перевіряти відповідність номера рахунка платника (отримувача) і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання (зараховувати кошти на рахунок отримувача) тільки у разі їх збігу.

Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. Порядок визначення залишку коштів встановлюється НБУ. У разі недостатності на рахунку платника коштів для виконання у повному обсязі розрахункового докумен та стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.

При цьому слід враховувати, що згідно з ст. 8 Закону Украї ни «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розра хунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Конкретизуються загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, в Інструкції «Про безготівкові роз рахунки в національній валюті України», затвердженій постано вою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р. із змінами. Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здій снюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними.