- •4.7 XX століття
- •1. Музика як вид мистецтва
- •1.1 Форма та зміст музики
- •2. Теоретичні основи
- •2.1 Музичний звук
- •2.2 Звукова система і стрій
- •2.3 Співзвуччя і гармонія
- •2.4 Лад і тональність
- •2.5 Позначення музичних звуків
- •2.6 Ритм, метр і темп
- •2.7 Музичний тканина, склад і фактура
- •2.8 Музична форма
- •3. Фіксація музичних творів
- •3.1 Музична нотація
- •3.2 Звукозапис
- •4. Історія розвитку
- •4.1 Становлення музичного мистецтва
- •4.2 Музика в епоху середньовіччя
- •4.3 Музика в епоху Відродження
- •4.4 Музика в епоху Просвітництва
- •4.5 Віденський класицизм
- •4.6 XIX століття
- •4.7 XX століття
- •4.7.1 Академічна музика першої половини століття
- •4.7.2 Популярна музика
- •4.8 Постмодернізм
- •5. Класифікація
- •5.1 Типи музичного мистецтва
- •5.2 Жанри і стилі
- •5.3 Бібліографічні класифікації
- •5.4 Комерційні класифікації
- •6. Музична діяльність людини
- •6.1 Композиція
- •6.2 Виконання музики
- •6.3 Сприйняття музики
- •7. Інструментарій
- •7.1 Музичні інструменти
- •7.2 Електромузичні інструменти і синтезатори
- •7.3 Музичне програмне забезпечення
- •8. Музичні заклади і організації
- •8.1 Освітні заклади
- •8.2 Концертні заклади
- •9. Джерела
2.7 Музичний тканина, склад і фактура
Музика може бути одноголосною або багатоголосною. Багатоголосна музика включає величезні можливості для різноманітного викладення музичного матеріалу[6]. Поняттям, що визначає специфіку розгортання голосів, логіку їх горизонтальної або вертикальної організації є поняття музичного складу[7]. Розрізняють чотири види музичних складів - монодичний, гетерофонний, поліфонічний та гомофонно-гармонічний. Уся сукупність звукових елементів музичного твору називається музичною тканиною, а конкретним її оформленням у творі - музичною фактурою [7]. Інколи поняття складу і фактури розглядаються як синонімічні[11],
2.8 Музична форма
Якщо на рівні окремих музичних звуків, формою їх часової організації виступає ритм, то на макроскопічному рівні таким поняття є музична форма. Різні способи зіставлення і розвитку елементів музичної форми зумовлюють появу різноманітних утворень - двочастинної, тричастинної, сонатної, варіаційної, куплетної, циклічної, вільної та інших музичних форм.
3. Фіксація музичних творів
|
3.1 Музична нотація
На письмі, музика може бути зафіксована за допомогою музичної нотації, що являє собою систему спеціальних символів. Нотація фіксує ноти і ритм, а також різноманітні інструкції щодо того, яким чином вони мають бути відтворені. Вміння читати ноти передбачає певні знання в області теорії музики, гармонії, виконавську майстерність, а в багатьох випадках також розуміння історичних виконавських методів. Нотація дещо відрізняється в залежності від історичної епохи і музичного напрямку.
Найпоширенішою системою музичної нотації стала п'ятилінійна нотація. Її основними елементами є п'ятилінійний нотний стан, ноти і паузи, що розташовуються на ньому і ключі, що вказують висотне положення нот на нотному стані. Для гітар і бас-гітар часто використовується табулатура, в якій замість власне нот вказується їх положення на струнах інструменту. Табулатури використовувались також і для лютні в барокову епоху.
В західній музичній традиції найтиповішою формою фіксації музики є партитура, в якій прописуються партії усіх музичних інструментів, передбачених для виконання даного твору, а також окремі партії для кожного з виконавців. Нотація популярної музики частіше обмежується написанням мелодії, гармонії, текстів (для вокальної музики) і структури твору, хоча партитури також практикуються для великих ансамблів, наприклад біг-бендів.
3.2 Звукозапис
Винайдений у 1877 році, звукозапис стали широко використовувати для запису музичних творів на рубежі XIX-XX століть. Технології звукозапису дозволяють перетворювати звукові коливання у механічні або електричні, фіксувати їх на носіях інформації, і відтворювати в подальшому.
Світ звукових носіїв інформації багатоманітний. До 1980-х років музичні записи випускались переважно на грамофонних платівках, що відтворювались за допомогою грамофонів та електропрогравачів, значну популярність у 1980-х роках мали також компакт-касети, що відтворювалися на магнітофонах. Разом з іншими звуками, музичний матеріал може бути зафіксований на кіноплівках (з кінця 1920-х років), трансльований за допомогою радіомовлення (перші експерименти з музикою - 1917), та телебачення (регулярне мовлення - з кінця 1930-х).
В 1990-х роках аналогові носії витісняються цифровими, музична продукція випускається головним чином на оптичних дисках. З'явилася можливість зберігати звук у файлах різних форматів на персональних комп'ютерах та інших цифрових пристроях, передавати через мережу Інтернет. Сучасні технології дозволяють не тільки відтворювати записаний звуковий сигнал, але й у довільний спосіб обробляти його або навіть синтезувати - такі технології знайшли широке використання у музичному мистецтві.
Поява звукозапису мала надзвичайно велике значення для розвитку музичного мистецтва. За висловленням музикознавця Є. Назайкінського, звукозапис відкрив нову форму побутування музики — віртуальну[12], що характеризується відсутністю кореляції між слуховими враженнями та джерелом звуку, а також появою принципово нового типу слухача — слухача, що не концентрує своєї уваги на сприйнятті музики.[13]