64. Стратегія стійкого розвитку як імператив і виклик.

Насамперед формуванню ефективної стратегії заважає низка об’єктивних перешкод, які Дж. Томпсон називає “парадоксами стратегії”. Серед них він виділяє такі:

• план майбутнього будується на базі минулого досвіду, тому вплив екстраполяції (“раціональних” очікувань) може бути надто потужним;

• реальна стратегія неодмінно відрізняється від запланованої, оскільки гнучко реагує на зміни у середовищі своєї реалізації;

• організація мусить одночасно реагувати на зміни всередині себе і в зовнішньому середовищі, протистоячи як внутрішнім, так і зовнішнім чинникам;

• можливості організації часто не збігаються з намірами, які продиктовані під впливом певних позасистемних сил (амбіціями керівника підприємства, тиском міжнародних фінансових організацій чи завищеними очікуваннями суспільства);

• відбувається злиття економічних та позаекономічних чинників, які розвиваються на різній методологічній базі;

• засоби реалізації стратегії повинні мати конкретну сфокусованість – і одночасно впливати на реалізацію системних змін;

• цілеспрямованість та заданість напрямів стратегії поєднується із потребою в гнучкості та інноваційності стратегічних завдань та економічної тактики;

• централізоване планування, яке виходить з єдиного центру (дирекції підприємства чи уряду країни) поєднується з децентралізованим виконанням (підрозділами підприємства, органами державної влади і суб’єктами господарювання).

Поряд з перерахованими об’єктивними перешкодами, які утруднюють забезпечення ефективності економічної стратегії, існує також низка типових “суб’єктивних” причин – поширених помилок у розробці та реалізації стратегії. Принагідно зазначимо, що найбільший живильний грунт для узагальнення та аналізу таких помилок представлений практикою економічної політики у перехідних економіках.

65. Критерії стійкого розвитку країн у глобальному середовищі.

Серед критеріїв, що заважають сталому розвитку країн слід виділити наступні.

1. Неадекватність методологічної бази. Вдосконалення методологічної бази державної активності в перехідних економіках видається особливо важливим з огляду на те, що, як показав досвід, економічні системи такого типу значно чутливіші до заходів державної політики.

2. Недотримання балансу економічних стратегії і тактики. Якщо завдання державної стратегії трактуються занадто вузько, відбувається змішування стратегії і тактики. У цьому разі може бути досягнутий тимчасовий локальний стабілізаційний ефект, такий як мінімізація темпів інфляції, балансування бюджету, досягнення стабільності валютного курсу тощо, але підтримка стабільності в стратегічному плані, як і забезпечення економічного зростання, будуть значно утруднені. Відбувається своєрідне „розтягування” стратегії за окремими напрямами її реалізації, що унеможливлює цілісну оцінку її ефективності.

3. Змішування цілей та засобів реформ. Ступінь успішності ринкової трансформації часто починає оцінюватися за ступенем розвитку окремих ринкових економічних форм та відносин. Тоді досягнення одних стратегічних завдань стає на заваді виконання інших, що загалом заважає переслідувати стратегічну мету.

4. Короткострокові горизонти. З огляду на те, що стратегічні цілі суспільства виходять далеко за межі короткострокових програм, існує загроза їхнього ігнорування чинними політичними силами. Часта зміна українських урядів стала на заваді спадковості економічної політики держави.

66. Індикативне планування і таргетування як фактор усталеного економічного розвитку країн = 32.