5.Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють економічні злочини.

Економічних злочинців можна класифікувати залежно від сфер, у яких вони скоюють злочини. Нариклад, у податковій; кредитно-фі-нансовій; осіб, які займаються підприємницькою діяльністю; бюджетній сфері; у сфері торгівлі, побутових і комунальних послуг, підприємницької діяльності тощо.

За даними кримінологічних досліджень, кожні двоє із трьох засуджених за економічні злочини мають середню та вищу освіту. Кожне п'яте розкрадання, вчинене з використанням посадового становища, є груповим. Останнім часом простежується стійка тенденція до зростання організованої економічної злочинності, що являє собою новий якісний рівень групової професійної злочинності. Організовані злочинні угруповання в сфері економіки характеризуються високим ступенем згуртованості кримінальних осіб у межах регіону, країни з розподілом на ієрархічні рівні, з виділенням лідерів, які не беруть участі у конкретних злочинах, а здійснюють організаторські, управлінські, ідеологічні функції, тісно пов'язані з корупцією. Вони втягують у економічну злочинність державних чиновників, у тому числі працівників правоохоронних органів, для прикриття їх злочинної діяльності та усунення конкурентів по бізнесу. Відбувається зрощування економічних злочинців із представниками загально-кримінальної злочинності, з одного боку, тіньової економіки — з другого.

Спонукальними мотивами заняття злочинною діяльністю у сфері економіки виступають користь, жадоба до непомірного збагачення, володіння престижними речами, недоступними для пересічних громадян, зайняття високого становища у владних та інших структурах. В організованих злочинних угрупованнях значна частина незаконно здобутих коштів перерозподіляється у вигляді хабарів "потрібним людям".

6.Детермінанти економічної злочинності.

Довгострокові фактори:

— недосконалість господарського механізму щодо використання різних форм власності, виштовхування приватної власності за межі офіційної системи господарювання;

— відсутність цивілізованих ринкових відносин, добросовісної конкуренції, наявність численних диспропорцій (цінових, галузевих тощо);

— інформаційний вакуум щодо більшості соціально-економічних процесів, управлінських рішень та контрэлю за їх виконанням;

— відсутність в народі демократичних традицій (як економічних, так і політичних), низька правова культура, що призводить до невиконання своїх обов'язків перед державок» у вигляді повноти сплати податків;

— протиріччя між командно-адміністративною системою господарювання, від якої Україна відійшла, і ринковою економікою, до якої вона ще не дійшла.

Середньострокові фактори:

— надмірна монополізація економіки (навіть порівняно з іншими республіками колишнього CPCP), наявність могутнього, але анти-ринкового військово-промислового комплексу;

— сировинна спеціалізація виробництва і експорту, що продукує відсталість і антиринкове спрямування економіки, проведення Україною демпінгової політики на світовому ринку;

— надмірне адміністративне втручання в економіку, обмеження ділової ініціативи і націленості на ефективність виробництва, великі витрати на утримання управлінського апарату, надання численних пільг окремим юридичним і фізичним особам;

— високий рівень корупції в системі органів державної влади і управління та тінізації економіки. Короткострокові фактори:

— відсутність морально-психологічної єдності суспільства, узгодженості дій щодо основних напрямів реформування політичної та економічної систем;

— надлишковий податковий тиск на суб'єктів господарювання, який заганяє їх у тінь;

— відставання правового забезпечення протидії економічній злочинності від швидкості її зростання та необхідності посилення боротьби з нею;

— нерозвиненість ринкової інфраструктури української економіки, її нездатність забезпечити нормальний рух інвестицій, капіталів, товарів, робочої сили, неефективність державного контролю у цій сфері;

— низька платоспроможність більшості громадян, пауперизація широких верств населення, що ставить їх за межу бідності;