40. Початок Великої Вітчизняної війни

1. Початок війни

2. Нациський окупаційний режим

1. 22 червня 1941р. збройні сили Німеччини та її сателітів, що налічували більше чотирьох мільйонів солдат і офіцерів, розпочали вторгнення в СРСР. Німецький план бойових дій “Барбароса” базувався на оновленій стратегії бліцкригу. Відповідно до нього на Україну наступала група армій “Південь” та румунські війська. Їм протистояли сили Київського і Одеського військових округів. Радянське командування, не маючи генерального плану оборони спрямувало Червону Армію в зустрічні контратаки. Вони проводилися хаотично, без взаємної координації сил і попередньої розвідки. Як наслідок Червона Армія несла катастрофічні втрати і поспіхом відступала. Найважливішими подіями на українському напрямку були:

• Танкова битва в районі Луцьк-Рівне-Броди;

• Оборона Києва;

• Оборона Одеси;

За свою поразку під Москвою вермахт реваншувався на Кримському фронті та під Харковом у травні 1942р.

Таким чином вся територія України була окупована.

2. Поневолення окупованих країн нацисти проводили при допомозі так званого “нового порядку”. Він зводився до необмеженого насильства, нещадного пограбування, примусової праці та втілювався в життя силами СС і гестапо. Нацисти виходили з того, що населення України є расовонеповноцінним, в майбутньому підлягає знищенню, а її територія має стати базою для розширення німецького ” життєвого простору ” . Таку перспективу готував для України спеціальний план “Ост”. Окупація починалася з тотального винищення комуністів, євреїв, циган. Місцем масових розправ над мирним населенням був Бабин Яр під Києвом. Крім того:

• Частково знищувалися військовополонені;

• Промислові підприємства оголошувалися власністю рейху;

• Селяни зобов’язувалися до виконання трудових повинностей;

• Молодь вивозилася на примусову роботу до Німеччини;

Отже нацистський “новий порядок” був жорстоким і злочинним. В окупації втратили життя близько 5 мільйонів чоловік.

41. Рух опору

1.Радянський підпільно-партизанський рух

2. Національно-визвольний рух

1. Під час окупації українські землі охопив антифашиський рух Опору. Перемога СРСР і допомога Червоній Армії була метою радянських партизан й підпільників. Вони:

• Збирали розвідувальну операцію;

• Знищували живу силу і бойову техніку супротивника;

• Руйнували комунікації і лінії зв’язку;

Їх зусилля координувалися з Москви Українським штабом партизанського руху на чолі з генералом Тимофієм Строкачем. Найбільшими партизанськими зєднанями командували Сидір Ковпак і Олексій Федоров. Підпільні організації розгортали боротьбу в безпосередній близькості від ворога. В тому числі: “Партизанська іскра” із села Кримки на Миколаївщині ( командир Парфеній Гречаний ), “Молода гвардія” з Краснодону, “Патріот Батьківщини” з Херсона.

Таким чином рух Опору був невід’ємною складовою війни.

2. Національно-визвольну течію руху Опору представляли сили, що боролися за відновлення самостійної Української держави. Найвпливовішими поміж них були ОУН під проводом Степана Бандери і ОУН під проводом Андрія Мельника. Заради визволення українських земель з-під влади Польщі і СРСР оунівці співпрацювали з Німеччиною. 30 червня 1941р. у Львові Бандерівці проголосили Акт відновлення Української держави. Німецьку окупаційну владу це не влаштовувало, тому Бандера і його соратники зазнали репресій. Після цього бандерівці відмовилися від співпраці з окупантами і взялися формувати власні партизанські загони. У жовтні 1942р. вони об’єдналися в УПА під командуванням Романа Шухевича. Спираючись на підтримку місцевого населення УПА розгорнула боротьбу проти німців, поляків і радянських партизан. Найбільш активно її формування діяли в Галичині, на Волині і Поліссі.