34. Політика коренізації

З квітня 1923р., виконуючи рішення ХII з’їзду партії, більшовики почали проводити політику коренізації – тобто сприяння народам СРСР у розвитку їх національних культур. В Україні коренізація набула характеру українізації й очолювалася народними комісарами освіти УСРР Олександром Шумським та Миколою Скрипником. Її головні напрямки:

• Українізація освіти і засобів масової інформації;

• Ліквідація не писемності серед дорослих;

• Підтримка української культури;

• Розвиток культури національних меншин;

Коли вся повнота влади зосередилася в руках Йосипа Сталіна, ця політика більшовикам стала не потрібною.

Отже на початку 30-х років сталінське керівництво під приводом загрози українського буржуазного націоналізму припинило українізацію. ЇЇ прихильники і провідники зазнали репресій.

35. Радянська індустріалізація України

1. Особливості радянської індустріалізації

2. Підсумки індустріалізації

1. Щоб подолати відставання СРСР від розвинутих держав більшовики розгорнули соціалістичну модернізацію. Її основу складала індустріалізація – тобто прискорений розвиток великого машинного виробництва. Зокрема:

• В роки першої п’ятирічки ( 1928-32) на Україні зводилися 400 нових підприємств, в тому числі такі великі, як Дніпро ГЕС, ХТЗ, Криворіжсталь, Запоріжсталь;

• В роки другої п’ятирічки ( 1933-37) зводилося близько 1000 об’єктів, шахтар Олексій Стаханов започаткував рух передовиків ( соціалістичне змагання ) ;

• В третій п’ятирічці було введено семиденний робочий тиждень, кримінальну відповідальність за порушення трудової дисципліни, заборону на звільнення за власним бажанням ;

Таким чином ринкова економіка і ринкові стосунки залишилися в минулому.

2. Політика індустріалізації охоплювала 1925-41рр. і забезпечував глибокі соціально-економічні зрушення. Зокрема:

• Важка і оборонна промисловість стали базовими галузями господарства;

• Металургія, вугледобуток, машинобудування піднялися до показників світового рівня;

• Чисельність міського населення й робітничого класу суттєво зросла;

Негативні сторони індустріалізації були пов’язані з непропорційним розвитком різних галузей, відкачуванням ресурсів із села, формуванням адміністративно-командної економіки, зубожінням населенням.

Тим не менше підсумки індустріалізації сталінське керівництво визнало задовільними і оголосило про побудову матеріально-технічної бази комунізму.

36.Суцільна колективізація сільського господарства

1. Колективізація сільського господарства

2. Голодомор 1932-33рр.

1. В 1929р. більшовицьке керівництво визнало необхідним проведення суцільної колективізації села. Задум полягав в тому, щоб забезпечити країну дешевим продовольством шляхом об’єднання селян в колективних господарствах та оснащення сільськогосподарського виробництва технікою. Колгоспи створювалися за рахунок відібраної у селян землі, інвентаря і худоби. Більшість селян не бажала відмовлятися від звичайного життя, заможне селянство ( куркульство ) намагалося чинити опір. Тому одночасно із колективізацією влада розпочала розкуркулення – тобто знищення прошарку заможних селян. Куркулі й підкуркульники, до числа яких зараховувалися всі хто відмовлявся вступати у колгосп, позбавлялися власних статків і примусово виселялися з рідних мість.

Таким чином за роки колективізації ( 1927-33) влада домоглася ліквідації одноосібних селянських господарств. При цьому різко скоротилося виробництво сільськогосподарської продукції та виникла хронічна нестача продовольства.

2. Новоутворені колгоспи зобов’язувалися виконувати хлібозаготівельні плани. З цією метою більша частина врожаю передавалася державі, решта складала посівний фонд та нараховувалася на трудодні.

Хлібозагоготівельні плани 1932р. українське село, виснажене більшовицькими перегинами, виконати не могло, Оскільки Сталін вимагав забезпечити хлібозаготівлі, то справа дійшла до вилучення посівних фондів, реквізицій продовольства у сім’ях колгоспників та блокади деяких сіл і районів силами НКВД. Грабіжницькі хлібозаготівлі прирікали сільське населення до голоду. Люди помирали родинами, вулицями, селами. Живі не встигали ховати померлих, траплялися випадки людожерства.

Таким чином в 1932-33рр. голодною смертю померли від трьох до десяти мільйонів чоловік.