Завдання та умови

завдання музично-естетичного розвитку дошкільників, викладені на початку розділу «Прилучаємось до музичної скарбниці», слід розуміти як основні й наскрізні для роботи з дітьми раннього і дошкільного віку, тобто протягом раннього і дошкільного дитинства загалом. Далі вони деталізуються у кожній віковій групі (у видах дитячої музичної діяльності та формах організації). Їх вирішення можливе завдяки створенню сприятливих умов і систематичній реалізації змісту музично-педагогічної роботи в усіх видах музичної діяльності, щоденних і підсумкових формах організації музичного виховання малят.

Які умови наведено у підрозділі «Умови успішної педагогічної роботи»? Найперше це чотири основні групи умов. По-перше, професійність музичного керівника і вихователя. По-друге, гнучке застосування традиційних й нових методів і прийомів музичного виховання, навчання й розвитку дітей в основних видах дитячої музичної діяльності та формах організації. По-третє, ретельно сплановане дорослими мистецьке оточення у груповій кімнаті і спеціально обладнане спільне для всіх дітей садочка естетичне середовище музичної зали (змінне і гнучке). По-четверте, це співробітництво вихователів, музичного керівника і батьків. Кожна з умов хоча й конкретизована, але може тлумачитися детальніше. Так, до четвертої групи умов можна зарахувати зміст підрозділу «У родинному колі», яким завершується розділ музичного виховання дітей загалом.

Зміст музично-педагогічної роботи з дітьми

Музика з нами

зміст роботи з дітьми третього року життя починається не з окремого виду діяльності (наприклад так, як у дошкільних групах — зі слухання музики), а з підрозділу «Музика з нами», який спрямований на збагачення повсякденного життя малюків різноманітними музичними враженнями. Через те, що музичні заняття відбуваються лише двічі на тиждень, саме у повсякденні створюються найширші можливості заохочення дітей до музичного досвіду дорослих та виявлення і підтримки дитячої самостійності у музичних діях.

Протягом дня досвідчений вихователь часто звертається до власного співу або аудіозапису музики, привертаючи цим увагу малят, створюючи настрій під час різних дитячих діяльностей і режимних процесів. Щоранку в садочку дорослі можуть зустрічати малюків співом або музикою, яка тихо звучить у групі. Це можуть бути українські пісні і мелодії, класична музика та із мультфільмів, дитячі пісні, які своїм звучанням викликатиме радісне сприйняття життєдіяльності дітей в садочку. Згодом фонотеку можуть поповнити батьки улюбленою музикою їхньої дитини, яку захоче принести в групу їх донечка або синочок (у будь-який час на їхнє прохання касета чи диск мають бути повернуті або батьки за власним бажанням подарують музичні носії дитячому садку).

Радимо в групах раннього віку започатковувати традиції повсякденного використання в групі співаночок і дитячих музичних інструментів. Так, щоденні ранішня і вечірня співаночки створять відчуття часових меж перебування дітей у садочку, відчуття балансу між життям у дошкільному закладі й удома, сформують улюблений репертуар. А от кожні 15—20 хв. доречно улаштовувати легкий дзвін-передзвін дзвіночка як засобу задоволення, відчуття перебігу часу, зміни виду діяльності тощо. Короткотривалі імпровізації хлопчиків на барабані стануть доречними для зняття напруження й відчуття енергії. Надалі ці традиції треба розвивати в групах дітей дошкільного віку.

Для збагачення дітей музичними враженнями доречно інколи (бажано у другій половині дня) влаштовувати перегляд озвучених діафільмів, коротеньких доступних телепередач мистецького, казкового і, зокрема, музичного спрямування. Важливо заохочувати у вільний час виникнення і розвиток самостійності дітей у згадуванні знайомих музичних забав, ігрових і танцювальних рухів, співаночок, таночків. Під час немузичних видів діяльності ці засоби застосовуються як додаткові, що мають конкретне освітньо-виховне значення.

Вихователь самостійно або порадившись із музичним керівником добирає і щоденно співає дітям колискові, дає змогу слухати заспокійливу тиху музику перед денним сном (релаксаційна музика). Хорошою традицією, своєрідним музичним ритуалом, зверненим індивідуально до кожного, може стати ласкаве виспівування вихователем ім’я дитини перед сном або й цілого рядочка колискової (наприклад, «Спи, дитинко, засинай, баю, бай», де замість слова «дитинко» — конкретне ім’я: Василько, Марійко, Олесю, Наталко, Миколко, Максимко тощо).

Сучасні музичний керівник і вихователь орієнтуються загалом на використання програмового репертуару, але водночас активно намагаються його збагатити новітніми надбаннями з публікацій у періодичній фаховій пресі, з досвіду колег, із нещодавно почутого на телебаченні, радіо тощо. На жаль, часто через брак часу поза увагою педагогів, а також і дітей залишаються чудові, педагогічно спрямовані дитячі пісні, мелодії, ігри, хороводи з чинних програм, з деяких давніх, але актуальних для сьогодення видань. Вони не входять до побуту малят, не стають їхніми «друзями», дитячими шлягерами, не спонукають їх як емоційний сигнал, наприклад, до хороших вчинків, виконання повсякденних рутинних справ, до самостійних музичних проявів тощо. Через такі реалії дітей позбавляють спілкування зі значною кількістю музичних творів, виявляється не задіяним величезний виховний і розвивальний потенціал мистецтва!

Як установити сприятливий для виховання дошкільника баланс між усталеним, програмовим, перевіреним часом і новим, додатковим, нерідко тимчасовим (водночас якісно хорошим!) дитячим репертуаром? Чи є такий варіант рішення, який може стати оптимальним для сьогодення? Так.

Насамперед вважаємо, що пропонований у розділі музичного виховання орієнтовний репертуар варто збагачувати додатковим і розцінювати такий підхід загалом як позитивний для музичного розвитку дітей. Різнобічний досвід — педагогічний, експериментальний, науковий — підказує, що потужним резервом для встановлення бажаного балансу може стати активне запровадження музичного репертуару вихователем і навіть помічником вихователя у повсякденну життєдіяльність дітей. Зауважимо, не лише під час занять із різних поза музичних видів діяльностей, а й протягом усього дня і щоденно.

Спів і музика протягом дня. Робота досвідчених педагогів із дітьми раннього віку переконливо доводить, що найвпливовіші засоби виховання й організації життєдіяльності малюків — емоційні, серед яких найпершими є спілкування, іграшка, музика, рухи, гра. Відповідно пропонуємо використання програмового і додаткового репертуару музичної діяльності під час режимних процесів у групах дітей третього року життя.

Так, під час ранкової зустрічі та огляду дітей доречним може стати спів вихователем таких пісень: «Гляньте всі» (сл. і муз. В. Верховинця) або «Ранок» (сл. С. Прокоф’євої, муз. Г. Гриневича, укр. переклад). Ім’я Галя з першої пісні варто замінювати на ім’я самого вихователя або дитини, яка прийшла серед перших і охоче запрошує дітей до групи. Пісня-спілкування викличе у дітей бажання підспівувати. Виразні жести, ритмічні рухи вихователя лише підсилять сприйняття дітьми пісні і допоможуть установити бажаний контакт. Співаючи пісню «Ранок» вихователь показує дітям іграшкового півника, нагадує, як він вранці виспівує «ку-ку-рі-ку!» і пробуджує увесь світ. Зазвичай діти зацікавлюються іграшкою, намагаються наслідувати дорослого, залучаються до ігрової ситуації, через що полегшується ранішнє розставання з мамою. В дошкільних групах варто використати пісні на кшталт «У садочок» (сл. Я. Кузьмова, муз. Г. Терлецького) чи «До дитячого садка» (сл. Г. Бойка, муз. М. Дремлюги) тощо.

Ігри, індивідуальне спілкування можна здійснювати за допомогою українських народних забавлянок «Зайчику, зайчику», «Сорока-ворона» (сл. народні, муз. В. Верховинця) або російської народної пісні «Зайчику, потанцюй». Це забава для найменшої дитини: вихователь бере її на коліна, співає, замінюючи слово «зайчику» на її ім’я, і одночасно виконує найпростіші рухи з дитиною. Для решти дітей — це танок-гра. Піснею-грою «Цить, не плач» (сл. народні, муз. В. Верховинця) і «Дожени зайчика» (сл. Ю. Островського, муз. О. Тилічеєвої) заспокоюють того, хто заплаче або створюють веселий настрій у дітей, розважають. Малюки залюбки візьмуть на себе роль зайчика, тримаючи іграшку в руках і йдучи до інших дітей. Вихователь співає, виявляє приязнь до дітей, відгукується на усі емоційні реакції, заохочує підспівування. А от пісня «Квіточки» (сл. Н. Френкель, муз. В. Карасєвої) стане доцільною під час спостережень або індивідуальних ситуативних доручень у куточку природи.

Під час ранкової гімнастики доречна ритмічна, помірного темпу мелодія в аудіозапису (якісне тихе звучання) або наспівування вихователя. Загально-розвивальні вправи радісніше виконувати в характері музики, легше дотримуватися темпу. Для старших дошкільників музика добирається з мультфільмів, із сучасних дитячих українських пісень (Internet може стати джерелом для підбору такої музики у виконанні дитячих ансамблів).

Підготовка до сніданку може супроводжуватися піснею «Всі малята люблять митись» (сл. О. Висотської, муз. Т. Попатенко), яку співає вихователь чи помічник, а деякі діти підспівують. Пісня позбавляє процес умивання рутинного характеру, сприяє позитивному ставленню до гігієнічних засобів, допоможе закріпити знання про частини тіла, властивості води. На четвертому році життя діти вивчать цю пісню з музичним керівником і традиція буде зміцнюватися за рахунок самостійного співу дітей. А от за допомогою пісні «Гоп, гоп, гу-ту-ту» (сл. народні, муз. В. Верховинця) вихователь створить належний настрой малят на сніданок. Через власне підспівування дітей, імітаційні рухи забава викличе позитивне ставлення до їжі, допоможе закріпити назви страв, налаштує на сніданок.

Під час сніданку — спокійна класична музика за вибором педагога (не щоденно, а періодично). Вихователь словесними прийомами, а не співом зосереджує дітей на процесі їди. Пісні викликають мимовільні чи довільні рухи, що заважає прийому їжі. Можлива лише тиха класична музика як фон для упорядкування психологічного стану дитини.

Підготовка до занять. Використайте, наприклад, пісню «Ранок» (сл. Ю. Шипа, муз. М. Керецмана). Через спів дорослого, гру із дзвіночком, підспівування дітей вихователь налаштує малюків на спілкування під час заняття. Доречно, якщо далі діти малюватимуть сонечко, бо в пісні йдеться саме про це. А от заняття з фізичної культури набудуть для дітей емоційно сприятливого, естетичного забарвлення, якщо в них використати спеціально дібрану музику, але вона має звучати неголосно: діти почують звернення вихователя до них, зможуть прислухатися до власних м’язових відчуттів. У теплу пору року діти радітимуть на прогулянці мирилкам, забавлянкам, іграм зі співом (співає дорослий, діти підспівують) тощо.

Під час підготовки до прогулянки доречною може бути пісня «Ми ідемо» (сл. Ю. Островського, муз. Р. Рустамова). За допомогою співу вихователя, підспівування дітей, музично-ритмічних рухів дорослого з дітьми створюємо піднесений настрій, спілкуємося, сприяємо позитивному ставленню до прогулянки. Під час одягання може бути доречною тиха, спокійна музика або пісня «Ведмедик іде на прогулянку» (сл. Є. Макшанцевої, муз. А. Філіпенка, укр. переклад). Спів вихователя і гра-показ відбуваються з іграшковим ведмедиком, а діти підспівують і наслідують рухи. Одягнувши його, вихователь садить ведмедика на санчата і діти беруть його із собою, можливо, катають по черзі.

На прогулянці в теплу пору року доречними стануть спів вихователя, ритмічні рухи дітей з піснею «Весело крокуємо» (сл. О. Коробко, муз. М. Раухвергера). Під час цільових прогулянок територією дитячого закладу пісня задає темпоритм крокування. До чи після епізодичних спостережень доречна пісня «Осінь» (сл. М. Завадівської, муз. народна) або пісня «Осінь грає на дуду» (сл. І. Кульської, муз. В. Костенко), під час якої діти не зможуть утриматися від наслідувальних рухів. Зауважимо, вихователь і діти не співають у холодну погоду, у зимову пору, під час активних рухів. Водночас спів вихователем пісні (наприклад, «Доганялки», сл. Т. Бабаджан, муз. А. Александрова) та образно-ігрові рухи спрямують рухливу гру дітей. Під час самостійної рухової діяльності дітей на прогулянці використовується спів дорослим пісні «Лялька» (сл. О. Висоцької, муз. М. Старокадомського).

Повернення з прогулянки логічно супроводжувати піснею «Ми навчилися ходить» (сл. Є. Макшанцевої, муз. Л. Дичко, укр. переклад). Діти парами повертаються з прогулянки, чергуючи рухливий і повільний темп ходи відповідно до співу вихователя. Можна продовжити спілкування з іграшкою через спів пісні «Ведмедик прийшов з прогулянки» (сл. Є. Макшанцевої, муз. А. Філіпенка). Переконливою стане гра-показ, під час якої вихователь, наспівуючи, бере із санчат ведмедика, роздягає його, складає одяг на іграшковий стілець і разом із дітьми вкладає ведмедика спати.

Під час підготовки дітей до обіду теж можна звернутися до пісні, наприклад, такої як «Водичко, водичко» (сл. Г. Демченка, на укр. нар. мелодію «Ой, лопнув обруч»). Бажано співати ім’я дитини, яка приймає гігієнічні процедури. Можливо, виникне необхідність бавитися індивідуально з дитиною, посадивши її собі на коліна та імпровізуючи рухи, або погратися з усіма дітьми під спів забавки «Печу, печу хлібчик» (сл. народні, муз. В. Верховинця).

Підготовка до сну вимагає колискової. Під спів вихователем «Баю-баю» (сл. М. Чарної, муз. М. Красєва) або «Ніжна колисаночка» (сл. і муз. А. Баченко) дорослий і дитина заколисують лялечку, а з повторенням співу діти лягають у ліжечка.

Підйом і оздоровчі процедури стануть приємним ритуалом для дитини з піснею «Хлюп, хлюп, водиченька» (сл. Г. Бойка, муз. Ю. Рожавської). Під час загартування створюється піднесений емоційний настрій, що слугує хорошим емоційним підкріпленням для формування гігієнічної навички, загартування. А от під час одягання виховувати у дитини позитивне ставлення до себе та інших допоможе пісня «Нове плаття» (сл. І. Кульської, муз. А. Лазаренка) та відповідні образні рухи.

Час підготовки до полуденка сприятливий для індивідуалізованих ігрових вправ. Це, приміром, «Тапці, ручки, тапці», «Ладки, ладки», укр. нар. забавлянки. Якщо діти в доброму гуморі, то й їдять з апетитом.

Ігри, самостійна діяльність за власним вибором можуть супроводжуватися піснями та мелодіями із мультфільмів в аудіозапису. Для деяких дітей це позитивний емоційний фон, для інших — чинник, що активізує виникнення самостійної діяльності.

Так, можна звернутися до музичної рухливої забави «Гай, гусоньки!» (сл. народні, муз. Ф. Колесси) або гри «Піжмурки з бубном» (рос. нар. мелодія), у яких дітей заохочують до виконання головної ролі й музично-ритмічних рухів. «Тихі й голосні дзвіночки» (сл. Ю. Островського, муз. Р. Рустамова) — пісня, яка викличе гру дітей з дзвіночками. На тихий спів малята помалу калатають дзвіночками (брязкальцями) — чутно тихий дзвін, а на голосний спів — сильно дзвонять. Вихователь змінює послідовність куплетів, чим викликає додатковий інтерес після кількаразових повторень.

Пісню «Веселі черевички» (сл. І. Кульської, муз. А. Філіпенка) можна виконати лише з піднесеним емоційним настроєм, через що заохотити дітей імпровізувати знайомі танцювальні рухи з вихователем або самостійно.

Підготовка до вечері й вечеря. У цей час варто гратися з окремою дитиною, яка втомлена. Це може бути пісня «Ладки-ладусі» (сл. народні, муз. В. Верховинця), підспівування дітей та ігрові рухи. Або спів вихователем української народної пісні «Сорока-ворона», підспівування дітей та ігрові рухи. Можна запропонувати дітям загинати пальчики один за одним, що діє заспокійливо на збудливих дітей, сприяє зосередженню, а також розвитку дрібної моторики.

У вечірні години доречним стане спів пісні «Вже згасає ясний день» (сл. Я. Кузьмова, мелодія Г. Терлецького). Підспівування самих дітей налаштує їх на розставання, заспокоїть.

Рекомендовані твори, зазвичай, не застосовуються в один день. Вихователь намічає 2—3 або навіть 3—6 пісень, ігор, танців, які стануть доречними протягом дня та щонайменше протягом тижня. Зміст пісень настільки виразний, образно-ігровий, зображальний, що сам підказує педагогу доречні дії з дітьми. До пропонованих матеріалів не увійшли музично-дидактичні ігри, оскільки для сучасної практики є нормою використання вихователем 6—8 ігор протягом року. Якщо музичний керівник ознайомлює дітей з грою на музичному занятті, то вихователь наслідує її дії в умовах групи. А потім гра закріплюється на музичному занятті.

Кожний педагог може самостійно добирати твори із запропонованих чи з власного досвіду, або запозичувати з інших джерел те, що вважає за потрібне і в такий спосіб збагачувати повсякденну життєдіяльність дітей.

Отже, зусилля дорослих спрямовуються на формування в дітях внутрішньої потреби в музиці, бажання діставати радість й емоційну насолоду від музичних дій у повсякденні.

Музична скринька

Підрозділ слухання музики недаремно названо «Музична скринька». Вважаємо, що під час музичних занять чарівна музична скринька має щоразу відкриватися дітям. Вони зможуть отримувати музичні враження як з української народної музики та інших народів світу, так і музики з класичної спадщини, доробку українських та інших авторів, які створювали музику для малят у різні часи. На це має орієнтуватися педагог, добираючи програмові й інші музичні твори для слухання з наявних музичних збірок, методичних видань, журналів, часописів, посібників.

Під час слухання музики не варто надто дисциплінувати дітей. Зважаючи на емоційну-рухову природу сприйняття музики, доцільніше заохочувати у дітей мімічні (різні вирази обличчя) та пантомімічні прояви (мимовільні чи довільні похитування головою й тулубом у такт музиці, поплескування тощо). Якщо під час слухання маршу або танцювальної хтось із дітей раптово починає рухатися, то це варто сприймати як вікові прояви та відповідне розуміння малюком жанрових особливостей музики, а не як порушення порядку.

Радимо програмні п’єси композиторів (самим автором у назві твору конкретизовано його програму: «Годинник», муз. М. Чембержі; «Про чижика», «Про щиглика», «Курочка», «Дзвони», муз. М. Любарського; «Годинник», муз. С. Шевченка тощо), образи яких пов’язані з руховими діями (наприклад, пташка — літає, бігає, стрибає) пропонувати переживати дітям не лише слухаючи, а й шляхом співпереживання у ритмічних образних рухах. Відтворюючи музичний твір найдоступнішими для неї засобами рухів, дитина краще його сприйме, зрозуміє, запам’ятає. Не треба детально тлумачити твір, важливіше, якщо діти слухатиме красиву музику.

Важливо, щоб збагачення процесу музичного виховання дітей спеціальною музичною інформацією відбувалося на доступному їм рівні (жанри музики, композитори, назви творів, музичних інструментів, забав, танців, рухів тощо). Педагог називає та повторює з дітьми, але не наполягає на запам’ятовуванні прізвища композитора, назви твору, танцю тощо. Кількаразове повторення незабаром дасть наслідки, тому що співвідноситиметься як з музичними особливостями, так і поза музичними (іграшка, картинка, звірятко, віршик тощо). Передусім для ознайомлення пропонуються більш зрозумілі дітям відомості з української культури, в атмосфері якої малюки зростають.

Гей, діточки, візьмемось за ручки!

Музично-ритмічні рухи, різні види музично-рухової діяльності (забави, хороводи, ігри, таночки) — найбільш доступний вид музичної діяльності, в якому дитина раннього віку може активно діяти. Назва «Гей, діточки, візьмемось за ручки!» — наче слова педагога, який заохочує дітей до спільних дій, радісних переживань: разом підемо в хороводі, пограємось, потанцюємо. Сподіваємося, що вихователь відчуває свою особливу роль у цій діяльності. Адже музичний керівник грає, а він рухається разом із дитячим гуртом, танцює перед дітьми, виступає за ведучого, організовує дітей у просторі музичної зали. Наскільки естетично виразно, щиро, невимушено він поводиться — так само й діти діють, тому що вони наслідують усе дуже чутливо (міміку, пластику, емоційну виразність, точність рухів тощо).

Більш усвідомленого характеру музично-руховим діям дітей надає спів дорослих. За змістом пісні діти краще запам’ятовують рухи, діють виразніше. Тому в репертуарі має бути багато прикладів на пісенній, особливо фольклорній основі. При заохоченні малят до фольклорного репертуару треба виходити з провідної його особливості — синкретизму (первісна нероздільність пісенно-музично-танцювально-ігрових елементів під час його виконання). Відповідно основний прийом — вираження змісту пісні, характеру музики в образно-ігрових і танцювальних рухах; розігрування хороводу, забави нескладними рухами; підсилення таких елементів гри, як ловлення тощо.

У відтворенні загального характеру музики і музично-ігрового образу педагог використовує насамперед типові образно-ігрові рухи: зайчик — радісно стрибає; пташка — легенько літає-бігає. Відповідно він конкретизує для малят положення рук: лапки зайчика перед грудьми, крила пташки відведені в боки тощо. Поступово у дітей слід формувати музично-рухові навички виконання виражально-зображальних рухів (зображують вираження якихось почуттів — по-ігровому сварять вказівним пальчиком, дякують за танець легким уклоном тощо), а також навички основних життєвих рухів, підпорядкованих музиці (марширування в характері й ритмі музики; легенький біг; стрибки на обох ногах тощо).

Не варто висувати високі вимоги, навчаючи дітей раннього віку нескладних танцювальних положень і рухів:

— рівномірні плескання в долоньки на кожну чверть;

— легкі повороти кистями рук на рівні очей («веселі ручки»);

— нетривале утримання положення рук за спідничку, на поясочок, за стрічки віночка;

— вільні змахування хусточкою з боку в бік або знизу вгору і навпаки;

— похитування головою і переступання з ніжки на ніжку;

— вільне розведення рук в сторони або вниз до ніжки, що виставлена на каблучок;

— тупання-переступання ніжками в помірному темпі;

— притупи однією ногою, потім другою;

— легкі ритмічні й неглибокі присідання (пружинка);

— уклін у вигляді нахилу головою;

— ритмічна хода в танцювальному характері музики;

— біг навшпиньки в танцювальному характері музики і помірному темпі;

— струшування брязкальцями в ритмі полечки тощо.

Головне, щоб діти раділи цим рухам, відчували задоволення. Оволодіння рухами може бути успішнішим, якщо діти часто виконують їх із предметами або предмет у вихователя (бубон, брязкальце, дзвоник, лялечка тощо), якщо музичний керівник у ритмі музики примовляє чи наспівує доречні слова (чок-чок, каблучок; туп-туп підківками тощо). Привчання дітей раннього віку починати рух разом із музикою чи зі словесним сигналом, зупинятися із завершенням музики відбувається не примусово, а лише шляхом наслідування дій дорослого.

Зважаючи на те, що музично-рухова діяльність найдоступніша для малюків і найефективніша для музичного розвитку дітей в ранньому віці, пропонуємо орієнтовний репертуар. Так, бажано розігрувати з дітьми рухливі забави на основі музичних творів підрозділу. Зміст багатьох з них підказує, як погратися з дітьми; за деякими вже закріплено певні дії. Орієнтовний репертуар допоможе музичному керівнику обрати доречні ігри. Невеличкі хороводи і танці педагог може вигадати самостійно, але зручніше добирати їх із розробленого репертуару.

За вибором педагога плануються як запропоновані твори, так і з інших джерел, які відповідають віковим особливостям особистісного і, зокрема, музичного розвитку дітей.

Пісенна райдуга

Зважаючи на те, що голосові можливості дітей в ранньому віці дуже обмежені, назву «Пісенна райдуга» радимо тлумачити широко — як залучення малюків до пісень у виконанні дорослого. Це мають бути пісні, доступні за змістом, цікаві за образами, різного, наче кольори веселки, характеру. Орієнтуючись на таке, педагог добирає твори з народного репертуару, композиторів-класиків, сучасних авторів, з аматорського репертуару музичних керівників, які надруковані в пісенних збірочках, у методичних посібниках, фахових журналах і газетах. Бажано, щоб найперше це були співаночки і пісні, добре апробовані у практиці роботи з дітьми.

У цьому віці переважає спів дорослих, завдяки якому малеча залучається до сприйняття, підспівування і співу разом із ними пісень із короткими музичними фразами, елементарним ритмічним рисунком, у діапазоні мі-ля. Не радимо сподіватися і домагатися невиправданих результатів у цьому виді діяльності. Важливіше не зашкодити розвитку малечі.

Для формування поняття культури співу та відповідних навичок мова дорослих і дитини вдома та в садочку має бути нефорсованою, неголосною. Відповідним має бути спів музичного керівника, вихователя, підспівування дітей. Педагог дбає про те, щоб особливості пісенного репертуару давали змогу підспівувати всім дітям групи, що передбачає, у разі потреби, транспонування пісень музичним керівником.

Маленькі музиканти

Назва підрозділу «Маленькі музиканти» має орієнтувати педагогів на те, що в цей віковий період своєчасним стає початкове формування у дитини відчуття маленького музиканта за допомогою найпростіших ігрових прийомів. Це має відбуватися як на музичних заняттях і в розвагах, так і в повсякденному житті під час створення ігрових ситуацій, музично-дидактичних ігор, індивідуального спілкування з дитиною тощо. Так, дорослий наспівує мелодію, діти імітують гру на не озвучених музичних іграшках або струшують брязкальцями, а іменинник плескає в долоні в колі, кружляє (а може й навпаки — дитина в колі струшує бубном, а дітки плескають). Необхідні мелодії фахівець добирає самостійно.

Вихователь використовує в іграх музичні іграшки, заохочуючи прагнення дітей гратися з ними. Отже, малюки ознайомлюються з виглядом, формою музичного інструменту, починають сміливо виконувати ігрові дії з ним. Дорослому варто щоразу називати музичний інструмент, а згодом викликати бажання у дітей відтворювати назву. Орієнтовно можна запропонувати таку послідовність взаємодії з дитиною.

— Це дзвіночок (висловлюється твердження). Послухай, який він дзвінкий (музично-слухова інформація).

— Це що — дзвіночок? Так, дзвіночок. (Запитальна інтонація із вказуванням на предмет; подальше висловлювання твердження дорослим як моделі відповіді, але без очікування на відповідь, хоча дитяча відповідь можлива).

— Скажи, Наталочко, що це? (Запитання з очікуванням на відповідь від дитини).

Необхідно застосовувати яскраву наочність (насамперед — картинки з інструментами), зацікавлювати малюків нескладним ігровим сюжетом, у контексті якого відбувається спілкування навколо музичної іграшки, вслухання в її звучання.

Важливо, щоб уже змалечку діти бачили, що дорослі отримують насолоду від гри на музичному інструменті. Адже такий приклад вартий наслідування.

У світі музичних звуків

Своєчасно вже з раннього віку орієнтувати дітей «У світі музичних звуків». Спрямовуючи зусилля на розвиток сенсорних музичних здібностей, педагог може очікувати позитивних результатів у розвитку музикальності дітей загалом.

Важливим у цьому процесі виступає пропедевтичний етап початкового орієнтування у звуках навколишнього (шурхотіння листя, капання крапель дощу тощо) і співвіднесення природних звуків із музичними (відтворення капання крапель на трикутнику), що робиться разом із педагогом.

Наступні назви завдань для дітей дошкільного віку свідчать самі за себе: «Що можна було б почути, якби ця картинка «ожила»?», «Картинка, що оживає», «Вийди з картини, продовж дію, озвуч її», «Вийди за рамки художнього полотна». Ці приклади запозичені з експериментальної методики кандидатської дисертації І. П. Манакової (1991). У такому вигляді вони дещо складні для малюків, але створити атмосферу, за висловом автора, занурення у навколишній звуковий світ можна і в такий спосіб: запропонувати уявити «Пташиний двір». Після сну всі птахи пробуджуються і вітаються, співаючи на свій лад індивідуально по кілька разів: ко-ко-ко, ку-ка-рі-ку, га-га-га, го-го-го та ін. А на закінчення кожний співає і всі разом, аж поки не загавкає собака (у руках вихователя) і всі розбіжаться по дворі. Діткам подобається таке веселе звучання.

Це може бути і «Свято лісових птахів», «Свято лісових звірят» у трохи зміненому варіанті: після озвучення птаха дитина на певну музику рухається в образі. Можна відшукувати з дітьми предмети, які відповідають тій чи іншій характеристиці звука (дзвоник, брязкальце — «дзвінкий»). Отже, орієнтування в музичних звуках починається з посильного і привабливого аналізу реальних життєвих ситуацій, з навчання вміння розрізняти суцільну картину звукової реальності.

Якісний аналіз «немузичних» звуків є підготовчим щодо сприймання тембрів музичних інструментів, динаміки, темпу, висоти, тривалості, ритму музичних звуків. Так, своєрідною «звуковою упізнай-кою» стають ігри на кшталт «Лісового оркестру». За першим варіантом діти разом із дорослим добирають інструменти: дзвоники — пташкам, барабани — ведмедю тощо. За другим варіантом диригент роздає ті інструменти, які ми з дітками впізнаємо за тембром їх звучання. За третім варіантом діти розрізнюють динаміку за тим, хто йде: ведмідь великий — голосно вдаряє в барабан; маленький ведмедик — тихе звучання барабана.

Музично-дидактичні ігри майже завжди потребують іграшок. Властивості іграшки, з якою ознайомлюють дітей, мають відповідати властивостям музичних звуків (довгі кроки великої ляльки — довгі звуки), засобам музичної виразності в творі (рівномірний ритм крокування ляльки). Досвідчений музичний керівник передовсім звернеться до таких відомих музично-дидактичних ігор: «На чому граю?», «Лялька ходить і бігає», «Великі та малі дзвіночки», «Великий і малий барабан», «Птах і пташенята», «Лісовий оркестр», «Петрушка і ведмедик» та ін. Музично-дидактичні ігри та твори для них педагог може добирати з наявних збірок, журналів абощо.

Музичні зустрічі-заняття, розваги, свята

У реалізації завдань підрозділів «Музичні зустрічі-заняття» і «Веселі розваги і свята» дорослі мають змогу виявити власний досвід, ініціативу, вигадку. Здійснюючи вибір щодо тематики і кількості свят з дітьми раннього віку, педагоги керуються психологічною готовністю малюків до такої події, побажаннями батьків, традиціями дошкільного закладу тощо. Важливо не перевантажити дітей святами і водночас не позбавити їх радості розважитися, пізнати таке явище як свято.

Доцільно після розваги чи свята викликати бажання у дітей висловлювати власні враження, сприяти ініціативам дітей розповісти про пережите, настрій, про те, що запам’яталося в музичній залі, пригадати і виконати репертуар, що сподобався. Ця традиція (умовно називатиме її «післядією») має закладатися на музичних заняттях і саме в ранньому віці.

Звертаємо увагу педагогів: музичні заняття варто проводити в умовах музичної зали або групової кімнати, хоча слова «музичне заняття» не треба вживати у спілкуванні з малятами (воно залишається лише для фахівця). Чи не краще запросити дітей на музичні зустрічі, зустрічі з музикою, музичною казочкою тощо. Музичні зустрічі-заняття з дітьми раннього віку орієнтовно тривають 12—15 хв., а у другій половині року, можливо, й до 20 хв. Вони продумуються — сюжетна лінія, ігрові ситуації, визначаються музичний репертуар і прийоми, добираються атрибути тощо. Точне дотримання тривалості та окресленого за планом не є самоціллю. Важливіше чутливо реагувати на поводження дітей, їхнє самопочуття, збереження уваги й інтересу і саме цим керуватися. Діти цього віку відвідують садок нерівномірно, а тому деякі з них можуть не почуватися благополучно. Відповідно над цим треба працювати: заняття може бути скороченим або трохи подовженим, частково змінено його хід, застосовано індивідуалізовані прийоми тощо.

Емоційно-позитивна атмосфера музичної зустрічі — це головне. Досягти її можна завдяки сюжетно-ігровій формі. Ігрова форма має вираз у створенні ігрових ситуацій, зверненні до ігрових персонажів, застосуванні ігрових прийомів розучування, використанні ігрових атрибутів, елементів ігрового одягу тощо. Сюжетність виявляється в об’єднанні всього змісту заняття в змістовну цілісність, якій властивий елементарний сюжет. Головна лінія сюжету має бути простою, доступною і водночас пізнавальною за змістом, із посильною мірою новизни. Наприклад:

— я поведу вас у добру казочку, де з людьми живе музика;

— на гостини до бабусі й дідуся йдуть наші діти;

— до дітей прийшли гості, будемо знайомитися і дружити з ними;

— до нас хочуть завітати наші улюблені ляльки, зустрінемося з ними;

— ви бажаєте прогулятися до «дитячого світу іграшок»?;

— запрошую вас у чарівну країну музичних іграшок;

— ми йдемо на прогулянку до лісу, у якому багато звуків;

— до нас завітали звірятка із лісу, у них різні голоси;

— помандруємо, діти, до річки, послухаємо звуки природи;

— Колобок запрошує нас до лялькового театру;

— до нас приїхав клоун з цирку;

— у нас сьогодні приємне знайомство — до нас завітав чарівник-мандрівник;

— ми помандруємо у музичну казочку тощо.

Завдяки розгортанню сюжету створюються сприятливі умови для залучення дітей до музики в контексті життєвих обставин. Поза музичні засоби перетворюють музично-педагогічний процес з винятково музичного (надто складний для дітей раннього віку) на процес, у якому все взаємопов’язано: казка і життя, події та люди, речі і люди, природа і люди, люди і мистецтво тощо.

Хоча головний прийом залучення дітей раннього віку до музичного виконавства — наслідування, але варто застосовувати і прийоми самостійного рішення дітьми музичного завдання. Наприклад: із лісу йдуть до нас звірята, величезні та малі, здогадайтеся малята, ось ці — великі чи малі? Не радимо, звертаючись до дітей з проблемною ситуацією, пропонувати їм «відгадати» щось. Краще запропонувати впізнати (музику, пісню), здогадатися, хто йде (великий чи малий), пригадати (музичний інструмент, танцювальний рух), тобто звертатися до набутого життєвого і музичного досвіду дітей.

Звертаємо увагу й на те, що неприпустимо використовувати вказівки на кшталт «діти, ви повинні зробити». Вказівок взагалі бажано уникати в мистецьких заняттях, краще вживати звернення, пропозиції на кшталт: «спробуймо, діти, танцювати красиво», «потанцюймо разом зі мною», «послухаємо музику, помріємо» тощо.

Показники розвитку дитини

Уже в ранньому віці з’являється підрозділ «Показники успішного музично-естетичного розвитку дитини», у якому висуваються кілька провідних показників емоційно благополучного відчуття дитини під час музичної діяльності та її ставлення до видів музичної діяльності, елементарні уміння. З віком дітей змінюються і показники особистісного музичного розвитку. Вони не завищені, але загалом відповідають віковим особливостям музичного розвитку дітей, Базовому компоненту дошкільної освіти.