1.2 Види режимів, що надаються іноземцям

Іноземні громадяни та особи без громадянства, перебува­ючи у гетерогенній для них державі, мають певний обсяг прав та обов'язків. Цей обсяг залежить від режиму їх здійснення, який встановлюється національним законодавством або між­народними договорами. Відомо декілька видів правових ре­жимів реалізації прав та обов'язків. Найпоширенішим є націо­нальний правовий режим. Він означає, що іноземці користую­ться майже тим обсягом прав і мають майже ті ж обов'язки, що й громадяни своєї держави. Зазначений принцип закріп­лений, зокрема, у згадуваних Конвенції про правовий статус біженців та Конвенції про правовий статус осіб без громадян­ства. Але повного зрівняння прав та обов'язків іноземців з власними громадянами не допускається. Тобто термін "національний режим" є певною мірою умовним. Вказане підтверджує, зокрема, зміст ст. 20 гл. 2 Конституції Швеції, що містить вичерпний перелік сфер, у яких іноземці, здійснюючи права і обов'язки, користуються національним режимом.

Конституція Португалії вказує, що іноземці на території цієї держави користуються правами та мають обов'язки, які відповідають правам та обов'язкам португальських громадян (ч. 1 ст. 15). Проте це положення не поширюється на права іноземних громадян, апатридів щодо зайняття ними окремих державних посад, а також на права та обов'язки, які відповідно до Конституції й законів є винятково правами та обов'язками громадян цієї держави.

Режим іноземців зазвичай визначають як сукупність прав і обов'язків іноземців на території даної держави. Під час встановлення окремого виду режиму проявляється став­лення країни до іноземців, які перебувають на даній тери­торії постійно або тимчасово.

Традиційно існує три режими для іноземців: національ­ний, найбільшого сприяння та спеціальний. Але, як прави­ло, в жодній країні не застосовують якогось одного режиму для іноземців, а зустрічаються вони в комбінації: в одній сфері — національний режим, а в іншій — спеціальний і т.п.

Правовий режим у міжнародному приватному праві по­казує, як держава ставиться до іноземних громадян або юридичних осіб, які мешкають на її території, — допускає будь-яку дискримінацію, прирівнює цих громадян до своїх співвітчизників чи ні, обмежує їхні права або, навпаки, надає їм переваги.

Основні ознаки трьох вищеперерахованих правових ре­жимів у міжнародному приватному праві такі.

Режим найбільшого сприяння передбачає надання іно­земцям таких прав та/або встановлення таких обов'язків, які надані для громадян будь-якої третьої країни, які пере­бувають на території даної країни в найбільш вигідному у правовому відношенні становищі. Клаузула¹ про найбіль­ше сприяння включається до міжнародних договорів на взаємній основі.

У силу цього принципу створюються найбільш сприят­ливі умови для фізичних і юридичних осіб окремої країни або групи країн. Таким чином, введення в торговий договірпринципу найбільшого сприяння запобігає запровадженню дискримінаційних заходів.

Україна встановлює режим найбільшого сприяння пере­важно на основі взаємності, що призводить у кінцевому підсумку до дії або спеціального, або національного режиму.

Спеціальний режим полягає у наданні іноземцям у будь-якій сфері певних прав та/або встановленні для них певних обов'язків, які відрізняються від тих, що передбачені для власних громадян відповідної держави.

Спеціальний режим може нести як позитивний, так і нега­тивний характер для іноземців. Вводиться спеціальний режим прийняттям відповідного нормативного акта, яким, як пра­вило, передбачається механізм реалізації цього 

Національний режим передбачає надання іноземним гро­мадянам і юридичним особам такого ж режиму, що і вітчиз­няним громадянам і юридичним особам. Таким чином, дер­жава прирівнює іноземців у тій чи іншій сфері до власних громадян. Іноземні громадяни та іноземні юридичні особи отримують такі самі права й переваги, що мають місцеві суб'єкти права.

Як правило, такий режим закріплюється у внутрішніх нормативних актах окремої країни. Він поширюється на гос­подарську діяльність іноземних юридичних осіб, передба­чає вільний доступ юридичних і фізичних осіб у суд для за­хисту своїх прав тощо.

В Україні іноземцям надано національний правовий режим. Згідно ст. 26 Конститу­ції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Аналогічні норми закріплено у ст. 2 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, ч. 1 ст. 423 та ст. 424 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 24-26 Цивільного кодексу України, ст. 275 Сімейного кодексу України.

Закріплений у законодавстві національний режим щодо правоздатності іноземців має безумовний характер, тобто він надається іноземцю у кожному конкретному випадку без вимоги взаємності, незалежно від того, чи надаються такі ж права громадянам України у його державі. У той же час надання іноземцям національного режиму не означає, що вони можуть претендувати в Україні на будь-які інші права, ніж ті, що законом надані громадянам України; іноземець не може вимагати надання йому привілей чи встановлення виключень із законів України.

Існують відмінності у правовому статусі іноземців, які постійно проживають в Україні (іммігрантів), та іноземців, що перебувають в Україні тимчасово. Так, згідно Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” тільки іммігранти прирівнюються до громадян України у праві на трудову діяль­ність (ст. 8), на охорону здоров’я (ст. 10), на житло (ст. 12), на освіту (ст. 14). На відміну від цього іноземцям, які тимчасово перебувають на території України, ме­дична допомога надається у порядку, постановою Кабінету Міністрів України “Про надання медичної допомоги іноземним громадянам” № 1146 від 17.09.1996 р.¹ де встановлено, що надання медичної допомоги іноземним громадянам, крім тих, які працюють у по­сольствах та консульствах іноземних держав, здійснюється за плату, якщо інше не передбачено законодавством.

В окремих сферах діяльності (інвестиційній, зовнішньоторговельній, торго­вому мореплавстві) на основі міжнародних угод до прав та обов’язків іноземців застосовується переважно не національний режим, а режим найбільшого сприяння.