1.4 Наслідки

Аншлюс Австрії завдав нищівного удару по стабільності Версальської системи і вивів на новий виток протиріччя між західними демократіями і фашистськими державами. Тепер ключовою точкою європейської кризи виявилася Центральна Європа. Успіх Гітлера в Австрії надихнув диктаторів на нъвые агресивні дії. Основною метою Гітлера було знищення умов Версальського договору. Австрія - породження несправедливого Вер-Жерменского договору - повинна була зникнути з карти Європи. Однак при здійсненні аншлюсу Гітлер користувався саме принципами мирних договорів 1919 р. - вильсоновской доктриною самовизначення народів, що допомогло Гітлеру приспати пильність західних демократій. Пропагуючи "страждання 10 млн. німецьких братів" за межами Німеччини, Гітлер нарощував свій вплив в Центральній Європі. Успіх політики залякування, шантажу, ультиматумів, що проводилася Німеччиною по відношенню до Австрії, показав, що ініціатива в міжнародних справах переходить до диктаторам. В той же час Гітлер постійно повторював про бажання вирішити всі спірні питання виключно мирними засобами, що було ще однією приманкою для Англії та Франції. Одночасно Німеччина нарощувала свій військовий потенціал, щоб остаточно зламати Версальскую модель міжнародних відносин.

В результаті аншлюсу західні демократії - гаранти існуючого європейського порядку опинилися в стані стратегічного паралічу. Голоси тих, хто закликав до проведення політики колективної безпеки, вже не хотіли чути ні в Парижі, ні тим більше в Лондоні. 15 березня 1938 р.через три дні після завершення австрійського кризи, на засіданні зовнішньополітичного комітету британського уряду Чемберлен висловився з приводу свого бачення майбутнього Версальської системи. У протоколі засідання говориться, що прем'єр "не думає, що сталися події (аншлюс Австрії - О.М.) повинні спонукати уряд до зміни його політики; навпаки, останні події зміцнили його впевненість у правильності цієї політики, і він шкодує лише про те, що цей курс не було розпочато раніше" [93].

18 березня 1938 р. Форін Офіс представив на розгляд зовнішньополітичного англійської уряду меморандум щодо розвитку події в Європі. У ньому пропонувалося три можливих курсу британської політики:

1. Укласти "великий альянс" за участю Франції та інших країн проти агресії;

2. Взяти зобов'язання надати допомогу Франції в разі виконання нею своїх договірних зобов'язань відносно Чехословаччини;

3. Не брати нових зобов'язань [94]

Британський уряд в особі найвпливовіших членів кабінету - Чемберлена, Галіфакса і Инскипа - схилялося до третього варіанту. Галіфакс говорив, що чим тісніше "Англія пов'язує себе з Францією і Росією, тим важче буде досягти дійсної угоди з Німеччиною". Підводячи підсумки засідання, Галіфакс констатував загальна думка, що Англії не слід брати на себе будь-яких нових зобов'язань [95].

Після австрійського кризи у Лондона не залишилося альтернативи продовження курсу на умиротворення Німеччини, а у Парижа - безальтернативній стала політика проходження у фарватері Великобританії. У підсумку до квітня 1938 р. ініціатива в міжнародній політиці була остаточно втрачено західними демократіями і безповоротно перейшла в руки фашистських держав. Важливу роль в цьому зіграли саме австрійські події. Спроба модернізації Версальської системи на основі обмежених поступок фашистським державам, до чого протягом 1936-1938 роках прагнули Великобританія і Франція, провалилася.

Висновок

Аншлюс Австрії став одним з ключових подій в процесі кризи Версальської системи. Після ремілітаризації Рейнській області і наслідків інтернаціоналізації громадянської війни в Іспанії, австрійські події стали черговою віхою в розвитку кризи європейського порядку. З одного боку, аншлюс закріпив перехід англо-французької політики на рейки заспокоєння, стратегії, яка об'єктивно вела до руйнування Версальської системи. З іншого - австрійські події усунули останні серйозні суперечності між фашистської Італією та нацистською Німеччиною, остаточно зміцнивши їх думки про доцільність досягати своїх цілей силовим шляхом. Не буде перебільшенням сказати, що австрійський криза відкрив дорогу на Мюнхен, знаменовавший перехід з кризової фази розвитку Версальської системи в смугу розпаду і краху. Результатом аншлюсу і логічно послідував за ним висновком Мюнхенського угоди стало кардинальна зміна балансу сил на континенті, що спричинило за собою крах європейського порядку і початок самої руйнівної війни в історії людства.