36. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага

Економічні закони попиту і пропозиції відображають інтереси протилежних суб'єктів ринку - виробників (продавців) і споживачів (покупців). Узгодження цих економічних інтересів досягається при перетині кривих попиту і пропозиції. Точка перетину відображає збіг господарських рішень, які приймають виробники (продавці) і споживачі (покупці) в той чи інший момент. Ця точка характеризує стан товарного ринку, за якого вся кількість певного товару при певній ринковій ціні може бути реалізована і має назву точка рівноваги ринку, що визначає рівноважну ціну. Отже, ринковий механізм, реагуючи на реальний обсяг попиту через зміну рівня цін на конкурентних ринках, забезпечує відповідну реакцію виробництва і пропозиції. Ринкова рівновага досягається на основі дії всіх суб'єктів ринку в результаті конкуренції.

У результаті взаємодії попиту, пропозиції та конкуренції встановлюється ринкова ціна, яка урівноважує обсяг пропозиції і обсяг попиту.

Отже, рівноважна ціна, або ціна ринкової рівноваги, встановлюється в результаті взаємодії попиту і пропозиції, конкуренції та інших чинників. Проте ця рівновага на товарному ринку є частковою рівновагою. В умовах конкуренції під впливом законів ринкового ціноутворення рівноважна ціна може змінюватися, а отже, може змінюватися ринкова рівновага. Головними чинниками тут є співвідношення обсягу попиту і обсягу пропозиції. Тому випадкове втручання у механізм попиту та пропозиції може завдати шкоди національній економіці. Рівновага на товарному ринку є свідченням досягнення максимальної ефективності розвитку ринкової економіки.

37. Конкуренція та її суть. Функції та форми конкуренції

Конкуренція означає суперництво між суб'єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид економічних відносин функціонує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні і ні від кого не залежні суб'єкти господарської системи. У такому самому становищі повинні бути і покупці товарів. Конкурентна боротьба за економічне процвітання і виживання є економічним законом ринкового господарства. Продавці хочуть продати свої товари найдорожче, але конкуренція змушує їх збувати продукцію дешевше, щоб стимулювати попит покупців. У боротьбі між продавцями (прагнуть продати найдорожче) і покупцями (прагнуть купити дешевше) виграють ті, хто більш згуртований і має можливість нав'язати свою (вигідну для них) ціну. В умовах "вільної" конкуренції на ринку всі рівні, як продавці, і всі рівні, як покупці, але перемагає той, хто при тій самій якості товару має менші витрати виробництва або при тих самих витратах виробляє продукцію вищої якості.

Позитивна економічна роль конкуренції проявляється в ряді функцій, які вона виконує. По-перше, як показує історичний досвід, конкуренція, пронизуючи всі зв'язки виробництва і споживання, є єдино можливим засобом досягнення збалансованості між попитом і пропозицією, а в кінцевому підсумку - між суспільними потребами і виробництвом. По-друге, конкуренція виконує функцію спілкування і погодження інтересів виробників. В умовах розвинутого поділу праці інтерес кожного пов'язаний і взаємодіє з інтересами інших товаровиробників. Виконуючи цю функцію, конкуренція через ринковий механізм підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів господарювання суспільним інтересам. Третя функція конкуренції - змушувати товаровиробників знижувати індивідуальні виробничі витрати. Зменшення витрат вимагає від підприємців постійно працювати над удосконаленням технічної бази виробництва, шукати шляхи економії сировини, матеріалів, устаткування і робочого часу, а також підвищення продуктивності праці. Четверта важлива функція конкуренції - це стимулювання підвищення якості продукції та послуг. Ця функція набуває особливого значення в умовах науково-технічної революції, яка надає кожному виробникові можливості вдосконалювати споживні вартості, широко орієнтуватися на задоволення найрізноманітніших потреб покупців, усього суспільства. Конкуренція спонукає виробників неухильно запроваджувати у виробництво все нові й нові види продукції, а також виробляти один і той самий продукт найрізноманітніших модифікацій. Нарешті, історично найважливіша функція конкуренції - формування ринкової ціни. Це така ціна, яка врівноважує в собі не тільки попит і пропозицію, але й ціни попиту і пропозиції. За допомогою ринкової ціни конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами і суспільним виробництвом. Виконуючи ці функції, конкуренція забезпечує зростання економічної ефективності виробництва, підвищення його технічного рівня, удосконалення якості та структури суспільного продукту. Пронизуючи всю систему виробництва й споживання товарів і послуг, конкуренція здійснюється в багатьох формах, які з розвитком суспільства стають дедалі різноманітнішими. Історично найстарішими формами конкуренції є внутрігалузева і міжгалузева. Внутрішньогалузева - це конкуренція між виробниками певної галузі. Об'єктами такої конкуренції є умови виробництва, ринки збуту, "портфелі" замовлень, затрати виробництва, якість продукції та послуг. Вона зумовлює зростання ефективності всієї галузі, кількісних і якісних показників, її подальший розвиток. Міжгалузева конкуренція здійснюється між виробниками (підприємствами, підприємцями) даної галузі й виробниками інших галузей. Об'єктом такої конкуренції є більш висока норма прибутку (рентабельності) в тій чи іншій галузі, отже, і боротьба за вигідніше вкладення капіталу. Ця конкуренція сприяє міжгалузевому переливанню капіталів і переміщенню ресурсів до більш ефективних галузей і сфер виробництва. Швидке переміщення капіталу і ресурсів з однієї галузі до іншої дає суспільству можливість найбільш раціонально використовувати засоби виробництва і робочу силу. Міжнародна конкуренція являє собою конкуренцію виробників на світовому ринку і включає в себе як внутрігалузеву, так і міжгалузеву форми конкуренції. На світовому ринку домінуюча роль належить компаніям найбільш розвинутих країн. Міжнародна конкуренція сприяє зниженню інтернаціональних затрат, збалансованому розвитку світового ринку, переливанню капіталу не тільки між галузями виробництва, але й між державами світової співдружності. У сучасній економічній науці розглядаються дві основні форми конкуренції: чиста або "досконала" та обмежена або "недосконала". Досконала або чиста конкуренція - це така модель ринку, при якій вплив кожного учасника економічного процесу на загальну ситуацію настільки малий, що ним можна знехтувати. Модель чистої конкуренції має наступні характерні ознаки. По-перше, при ній на ринку знаходиться багато незалежних продавців і покупців даного продукту. По-друге, ніким і нічим не обмежений доступ на ринок і такий самий вихід з нього всіх бажаючих. По-третє, фірми, що конкурують, випускають стандартизовану продукцію. По-четверте, в умовах чистої конкуренції відсутній будь-який вплив окремої фірми на рівень ринкової ціни. Учасники ринкових угод мають вичерпну і вчасну інформацію про якість товару, ціни і вигоду торгівлі. Все сказане дало привід назвати даний вид досконалою конкуренцією. "Недосконала" (обмежена) конкуренція репрезентується двома основними формами: монополістичною конкуренцією та олігополією. Об'єднує їх те, що на відміну від чистої конкуренції, вони дають змогу окремій фірмі впливати на ринок, використовуючи для цього ряд важелів і, насамперед, важіль ціни. Монополістична конкуренція - це конкуренція, яка виникає між монополіями. Вона може бути внутрі- та міжгалузевою, а також міжнародною. На відміну від вільної конкуренції, в умовах панування монополій конкуренція контролюється і певною мірою обмежується. Ступінь обмеження конкуренції залежить від масштабів монополізації виробництва й ринку. Основною ознакою монополії є можливість фірми (монополії) впливати на ринкові ціни та розвинутість нецінової конкуренції. Монополістична конкуренція у трактуванні сучасної зарубіжної економічної теорії - це така модель ринку, для якої властивою є відносно велика, але значно менша, ніж за умов чистої конкуренції, кількість підприємств, що випускають диференційовану продукцію. Це дає змогу порівняно легко проникати в галузь, але вимагає від фірми значних зусиль для реклами та використання торговельної марки. Олігополія (від гр. "oligos" - незначний; "poleo" - продаю) є конкуренція, при якій декілька великих фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції і ведуть між собою переважно нецінову конкуренцію.

38. Функції ринку. Умови формування і розвитку ринку Ринок, як с-ма економічних відносин, яка регулює взаємовідносини виробників і споживачів виконує такі функції: - здійснює остаточне визначення вартості товару і встановлює ціну товару; - урівноважує ціни; - забезпечує безперервний процес суспільного відтворення, і є його важливим етапом. - стабілізує грошовий обіг, і сприяє його розвитку; - підтримує авторитет національної валюти; - має регулюючий вплив на економіку. - має стимулюючий вплив на економіку. - сприяє розвитку конкуренції; - забезпечує споживачів необхідними товарами і товаровиробників необхідною сировиною і технікою... - сприяє формуванню ринкової моделі управління економікою, яка лише частково включає державне регулювання. Необхідними умовами формування і розвитку ринкової економіки є такі: • наявність економічної свободи і самостійності господарюючих суб'єктів. • наявність в економіці різноманітних форм власності; • достатня кількість виробників • конкуренція • право ринкових суб'єктів самим встановлювати ціни під впливом коливань попиту і пропозиції. • повнота і доступ усіх підприємців до реальної інформації про стан ринку; • наявність розвиненої ринкової інфраструктури. Якщо не створено умов для розвитку і функціонування ринкової економіки, можливості ринкового механізму обмежені. 39. Конкуренція і монополія. Антимонопольне законодавство Конкуре́нція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. види конкуренції: -цінова -нецінова; -чиста (ідеальна, досконала); -недосконала ; -монополістична; -олігополістична. Монополія - угода між великими підприємствами про поділ ринку, обсягу виробництва і ціни. Монополії проявляються в досить різноманітних формах. Найпростішими є так звані конвенції, кули, ринги, корнери. Більш розвинутими та стійкими формами монополістичних об'єднань є картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати. Антимонопольне законодавство — сукупність законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів, які обмежують монополізацію виробництва, утворення монопольних структур і об’єднань (крім спеціально визначених державою). Воно сприяє свободі підприємництва, вільному і рівному для всіх праву вибору напряму виробничої чи торговельної діяльності, встановлення цін, одержання та розподілу прибутку.

40. Принципи класифікації ринків

Сучасний ринок є складним, полісистемним утворенням. Пізнати ринок неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою. Ринок розмежовують на різні елементи (сектори або сегменти) за такими критеріями: економічне призначення об’єктів ринкових відносин; ступінь зрілості ринкових відносин; відповідність окремих ринків чинному законодавству; територіально-адміністративна ознака. За економічним призначенням об’єкти ринкових відносин ринок поділяється за такими критеріями: 1) ринок предметів споживання; 2) ринок виробничих ресурсів — землі, робочої сили і засобів виробництва; 3) ринок капіталів (капітальних благ); 4) ринок фінансово-кредитних ресурсів; 5) фондовий ринок; 6) ринок науково-технічних розробок та інформації . 41. Поняття та основні риси інфраструктури ринку.

Інфраструктура ринку – це система підприємств і організацій,які допомагають функціонуванню ринку,тобто забезпечують рух товарів,послуг,грошей,цінних паперів та робочої сили. Інфраструктура ринку містить такі основні елементи,як банк,аукціони,торгово-промислові палати,торгові доми,ярмарки,біржі,страхові та аудиторські фірми та холдингові компанії. Елементи ринкової інфраструктури безпосередньо пов'язані з обслуговуванням певних ринків, через них реалізуються її функції. Головні з них такі: забезпечує фінансову і кредитну підтримку, включно з лізингом, аудитом, страхуванням суб'єктів підприємницької діяльності; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції товаровиробників; здійснює маркетингове, інформаційне і рекламне обслуговування, правове та економічне консультування підприємців і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує прискорення товарно-грошового обігу, руху капіталів, переливання їх із менш прибуткових галузей економіки у більш прибуткові.

42.Домогосподарство як суб'єкт ринкових відносин Визначальною умовою переходу до ринкової економіки є формування суб'єктів ринкових відносин. Надзвичайно важливе місце у ринковій системі належить домашнім господарствам. Під домашнім господарством мають на увазі економічний суб'єкт, який складається з одного або більшої кількості індивідів, що спільно здійснюють господарську діяльність і мають спільний бюджет. Домашні господарства країни - це сукупність усіх приватних господарств, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. Становище домогосподарств, їх роль в системі економічних відносин постійно змінюється, адже їх розвиток залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Розвиваючись разом з останніми, вони активно впливають на розвиток економічної системи через свої потреби та інтереси. Водночас у певній історичній системі економічних відносин домогосподарства займають різне становище, що зумовлює характер їхньої діяльності, їхні інтереси. В умовах командної (соціалістичної) економічної системи відбувалося витіснення домогосподарств підприємствами, заснованими на державній формі власності, що паралізувало їхнє економічне життя, не давало змоги реалізувати їхні потреби та інтереси повною мірою. Це стримувало розвиток національного виробництва. В умовах ринкових відносин роль домашніх господарств у економічному розвитку суспільства значно зростає. Це визначається такими чинниками: – по-перше, домогосподарства беруть активну участь в кругообігу ринкової економіки як самостійні незалежні суб'єкти господарювання, які мають власні потреби та інтереси. Приватна власність надає домогосподарствам право користуватись і розпоряджатись ресурсами, укладати будь-які угоди, використовувати будь-які придбані ресурси і реалізувати вироблювану продукцію, виходячи з власних інтересів; – по-друге, домогосподарства одночасно діють як виробники (продавці) і як споживачі (покупці). На ринку ресурсів домогосподарства пропонують працю і підприємницькі здібності, землю, капітал. На ринку споживчих благ вони визначають свій попит на них; – по-третє, задоволення потреб домогосподарств у різноманітних товарах та послугах є метою національного виробництва, а попит на них цього економічного суб'єкта є одним із найвагоміших компонентів сукупного попиту; – по-четверте, частина доходу, що залишається невикористаною домогосподарствами при витратах на поточні споживчі потреби, накопичується і може стати потужним джерелом формування фінансових ресурсів держави. Отже, домогосподарства як суб'єкти ринкових відносин проявляють три основних види економічної діяльності: пропонують чинники виробництва, споживають частину отриманого доходу і заощаджують. 43.Заробітна плата: сутність, форми, системи. Теорії заробітної плати Заробітна плата - це грошове вираження частини необхідного продукту, яка надходить в індивідуальне споживання робітникам фірми у відповідності з кількістю і якістю затраченої ними праці у виробництві. Заробітна плата існує у трьох основних формах: почасовій, відрядній і змішаній (комбінованій). Почасова заробітна плата — оплата вартості, ціни та частково результативності робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Відрядна (поштучна) заробітна плата — оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу. --- пряма відрядна заробітна плата. Вона передбачає прямо пропорційну залежність між зростанням об'єму виробки і збільшенням заробітної плати; --- відрядно-прогресивна заробітна плата. Суть її полягає в тому, що виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а продукція понад норму - по розцінках більш високих і зростаючих; --- відрядно-регресивна заробітна плата. При ній кожному відсотку збільшення виробітку понад норму відповідає приріст заробітку менше одного відсотку. Вона робить невигідним перевиконання норми виробітку.

--- відрядно-преміальна заробітна плата. При цій системі виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а за продукцію, виготовлену понад норму, за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу передбачена премія; --- акордна заробітна плата. У цьому випадку заробітна плата встановлюється не за кожний виріб або операцію, а за весь об'єм робіт по акордних розцінках; --- колективна відрядна заробітна плата. При цьому заробітна плата робітника знаходиться в залежності від виробітку бригади, лінії, зміни. Колективний заробіток розподіляється між членами бригади у відповідності з присвоєними їм розрядами, коефіцієнтами і відпрацьованим часом. Система оплати праці — сукупність взаємопов'язаних форм і видів (підсистем) заробітної плати та принципів її організації, які відповідають вимогам розвитку продуктивних сил, насамперед основної продуктивної сили — людини-працівника. Оскільки заробітна плата є грошовим виразом вартості і ціни робочої сили, з одного боку, і результатів праці — з іншого, то система оплати праці відображає взаємозв'язок цих двох субстанціональних основ і таких найважливіших принципів їх організації: 1) стимулювання продуктивності праці; 2) стимулювання якості продукції; 3) впровадження передових досягнень науки і техніки і скорочення ручної праці; 4) економія матеріальних (електроенергії, матеріалів, обслуговування техніки тощо) та людських (посилення зацікавленості у скороченні чисельності зайнятих) ресурсів; 5) стимулювання росту кваліфікаційного, загальноосвітнього і культурного рівнів працівників; 6) компенсація за гірші умови праці; 7) стимулювання належного морального і психологічного клімату на підприємстві, співпраці у трудовому колективі; 8) усунення зрівнялівки. Крім форм і систем заробітної плати, розрізняють системи оплати праці, які є конкретизацією плати за робочу силу (її вартість і ціну). Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — сума грошей, яку отримав робітник за продаж капіталісту робочої сили та частково результативність її функціонування без урахування інфляції. Реальна заробітна плата — кількість споживчих вартостей (товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після вирахування податків. Теоріями заробітної плати є теорія фонду, теорія граничної продуктивності, теорія змінюваної форми вартості робочої сили, теорія "соціальної сили". Теорія фонду загальних суспільних коштів на оплату праці, згідно з якою такий фонд потрібно поділити на кількість працюючих, що й покаже рівень середньої заробітної плати. Прихильники теорії граничної продуктивності вважали, що виробничі фактори (в тому числі і праця) прирощують багатства. Кожному фактору відповідає свій доданий продукт і прибуток. Теорія змінюваної форми вартості (ціни) робочої сили, яку відстоювали марксисти, показує, що ціна робочої сили зростає відповідно до зростання потреб робітника і зменшується у разі зростання продуктивності. Представники теорії "соціальної сили" М. Туган-Барановський і Й. Шумпетер вважали, що прибутки між соціальними прошарками суспільства розподіляються згідно з рідкісністю кожного прошарку, при цьому профспілки виступають у ролі монополій.

44.ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБЄКТ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ Підприємство — це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги). Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак. Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим підприємство виконує такі функції: 1. організаційну (зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг, реалізації їх); 2. відтворювальну (це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів); 3. соціальну (полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах) . 45.ФУНКЦІЇ БАНКІВ Основними функціями банків є: -перетворення тимчасово вільних фінансових коштів в капітал(;-Акумульовані в банках вільні грошові кошти юридичних і фізичних осіб, з однієї сторони, приносять їх власникам доходи у вигляді процентів, з другої сторони, створює базу для подальших позичкових операцій.) -посередництво в кредиті;(Акумулюючи вклади різної величини і на різні періоди часу банки мобілізують грошові капітали в розмірах, які дозволяють здійснити кредитування позичальників в необхідних обсягах і на необхідний строк. Крім цього банки мають більш широкі можливості по визначенню стану платоспроможності позичальника.) -посередництво в платежах;(Банки здійснюють грошові платежі по дорученню клієнтів, приймаючи гроші на рахунки, і ведуть облік усіх грошових надходжень та видач. Централізація платежів в банках сприяє зменшенню витрат обігу.) -створення кредитних засобів обігу.(банки виконують важливу роль в заміщенні повноцінних грошей різними кредитними інструментами, створюючи депозити і випускаючи кредитні гроші.) РОЛЬ БАНКІВ У ринкових умовах господарювання загальноекономічна роль банків як суб’єктів ринку визначається їхніми можливостями виконувати роль посередників, тобто залучати тимчасово вільні грошові кошти та спроможністю ефективно використовувати акумульовані ресурси для задоволення фінансових потреб як юридичних, так і фізичних осіб з метою забезпечення безперервності індивідуальних кругооборотів капіталів перших та досягнення підвищення життєвого рівня і отримання додаткових доходів другими. Саме від здатності банків забезпечувати потреби суб’єктів господарювання необхідними грошовими ресурсами значною мірою залежить успішність ринкової трансформації. БАНКІВСЬКИЙ ПРИБУТОК Банківський прибуток формується у результаті здійснення кредитних, розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності банків. Він є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту банківських працівників. Прибуток банку — це різниця між валовими доходами банку та витратами. Основу доходів сучасних комерційних банків становлять кредитні операції, які повинні розглядатися в першу чергу як джерело отримання банком коштів. Не менш важливою статтею є проценти за користування кредитами. Як фінансові посередники, банки здійснюють перерозподіл коштів між тими, у кого вони вивільнилися, і тими, хто їх тимчасово потребує.